У Києві суд визнав винним заступника директора приватного коледжу за схему виготовлення фальшивих довідок про навчання в аспірантурі для військовозобов’язаних. Вирок ухвалив Солом’янський районний суд…
Які страхи заважають українським чоловікам мобілізуватися?
У результатах соціологічного опитування дослідницької агенції Info Sapiens для видання «Тексти» респонденти виокремили кілька причин, серед них:
- Недостатнє матеріальне забезпечення.
- Відсутність відповідного навчання перед відправленням у підрозділ.
- Можливість інвалідності або смерті.
- Невизначеність строків служби (невідомо, коли можна буде демобілізуватися).
- Імовірність потрапити до «поганого» командира підрозділу.
- Загроза потрапити в полон.
Ми вирішили розібрати ці ключові страхи українців перед обличчям мобілізації, запитавши військовослужбовців та спеціалістів про їхній досвід служби та способи, якими вони змогли побороти (але не завжди) це цілком природне та притаманне майже всім людям почуття страху.
У першому матеріалі на цю тему ми аналізували недостатнє матеріальне забезпечення. У другому йшлося про страх відсутності навчання, у третьому ми аналізували можливість інвалідності або смерті.
У четвертій частині цієї серії матеріалів говоритимемо про наступний страх: невизначеність строків служби — так, цивільних людей лякає невідомість того, коли можна буде демобілізуватися.
«Я довів сам собі, що можу служити»
Олександр — новоспечений офіцер. І він відверто ділиться своїми страхами напередодні мобілізації. І щиро не приховує — страх був. Найперший і найголовніший страх — «я не такий, я не підходжу для армії».
«Ці тривожні почуття, що мордують рекрута, я пережив на власній шкурі рік тому. Я розривався між власними фобіями та бажанням боротися з окупантом. Абсолютно цивільна професія журналіста, повна відсутність будь-якого досвіду взаємодії зі зброєю, зріст 150 сантиметрів над рівнем підлоги, зір −3, далекий від здорового спосіб життя — всі ці чинники аж ніяк не додавали мені впевненості та, здавалося б, грають геть не на мою користь. Від думки ж, що доведеться покинути кохану дружину і двох нахабних утриманців-котів мене кидало у холодний піт. Так, я був такий собі м’який домашній жінчин пиріжечок, далекий від військової справи… Втім, я розумів, що моє „найкраще життя“ — химерна ілюзія. Поки московити тероризують нас у загарбницькій війні, найкращий внесок у власні комфорт та щастя — долучитись до війська. І ось, минув рік, я в армії та зовсім не жалкую про свій вибір, хоч іноді буває і тяжко, і сумно, і боляче, і страшно також. Однак, я довів сам собі, що я можу служити», — рефлексує співрозмовник.
«Військо надає можливості»
Олександр не приховує: свого часу не попіклувався про відношення, хоча, маючи вищу гуманітарну освіту, хотів нести службу по лінії морально-психологічного забезпечення. В результаті потрапив солдатом у піхотну роту.
«Втім, командування побачило, що я людина з „вишкою“, до обов’язків ставлюсь відповідально, проблем (насамперед сам собі) не створюю, не п’ю, у СЗЧ не бігаю. Цього було достатньо, щоб мене вирішили „випробувати“ на дронах. Після недовгих курсів я став оператором „Мавіка“, майже рік займався саме цим. Паралельно допомагав заступнику комбата з морально-психологічного забезпечення. У квітні цього року виникла можливість відправити бійців на курси офіцерів МПЗ, і мені її надали. І ось, тепер я вже молодший лейтенант, офіцер групи психологічного супроводу та відновлення. Як бачите, військо надає можливості. Якщо ти проявляєш ініціативу та хист до певної служби — тобі нададуть нагоду проявити себе. Якщо ти хороший водій, програміст, бухгалтер, механік чи будь-який інший фахівець — це буде враховано», — каже Олександр.
Так, виходячи зі стану здоров’я та фізичних можливостей, зважаючи на цивільну професію та освіту, новобранцеві підберуть військову спеціальність.
«Тут варто вказати, що чимало людей готові служити, але при цьому хотіли б займатися конкретною роботою (логістикою, інженерною чи саперною справою, ремонтом техніки, розвідкою, снайперською діяльністю, аеророзвідкою тощо). Ці хлопці та дівчата, бува, живуть у полоні стереотипу, мовляв, всі, хто мобілізуються, неодмінно потрапляють у піхоту. Та це лише стереотип і не більше. Так, солдат-піхотинець несе на собі найбільший тягар війни. Як і факт, що саме піхотні підрозділи потребують кадрів найбільше. Однак, кадри у ЗСУ потрібні всюди, а толкові, освічені фахівці — тим паче», — резюмував Олександр.
«… Щоб віра моя була гранітом». Це і розсіє будь-який страх
Військовослужбовець однієї з бригад ЗСУ з позивним «Капрал» приєднався до армії лише цього літа. Він по-філософськи коментує ймовірне хвилювання з приводу невизначеності терміну служби.
«У нашому житті взагалі будь-які терміни — це лише умовності. Ніхто ж не може знати, коли ми помремо. І все, що ми проживаємо — тимчасове. Але є події, які залишаться вічними навіть після нашої смерті. Ця війна унікальна тим, що ми приймаємо цей бій як незалежна держава зі своїм регулярним військом. Щобільше, ми на рівних стоїмо проти такої величезної військової машини. А це подія, яка стається раз у століття, якщо не рідше. У кожного з нас є шанс долучитись до творення історії та пережити унікальну пригоду у житті. Як і кожна пригода, вона матиме свої труднощі та негаразди, непорозуміння. Однак, лише у таких пригодах ми випробовуємо на смак саме поняття „особистість“ і можемо знайти в собі та в інших те, що в цивільному житті ніколи не помітимо. І байдуже, скільки часу це займе. При народженні нам ніхто не давав ніякої гарантії, що у дорослому віці ми не підемо на війну. Що має статись — те має статись», — говорить Капрал.
А ще військовий, коментуючи ймовірне хвилювання щодо невизначеності термінів служби, цитує Молитву українського націоналіста:
«Там є рядок „щоб віра моя була гранітом“. Саме це і є тим підґрунтям, яке розсіює будь-який страх… Ми не народжені для війни, ми народжені для того, щоб полюбити війну. Не потрібно від неї тікати, її треба прагнути та навчатись, всотувати у себе будь-який досвід, а разом з цим ростиме і впевненість. Якщо когось лякає перспектива довгої війни з величезною РФ, то тут усе просто. Якщо вона — величезне дерево, то ми — маленька, але дуже гостра сокира, яка це дерево зрубає», — резюмував новобранець Сил оборони.
