За пів століття виробництва кількість випущених «Бойових Соколів» упевнено наближається до 5 тисяч. Винищувач перебував і продовжує перебувати на озброєнні…
Перетворити світ навколо на «русскій мір», а якщо не виходить, то спалити вщент усе, до чого вийде дотягнутися — таким є споконвічне прагнення московитів. Стосується воно насамперед України, однак українцями та українськими землями не обмежується. Якби у ерефії стало сил, вона робила би те саме з усіма іншими сусідами.
Історичні корені цієї політики російської орди ґрунтовно дослідили у колективній монографії «Росія — Україна: зради, союзи, війни». За редакцією Миколи Литвина її підготували фахівці-історики з Інституту українознавства імені Івана Крип’якевича НАН України спільно з науковцями Національної академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного, Національного університету оборони України, Національного військово-історичного музею України.
Нещодавно цю опубліковану вперше 2022 року книгу перевидали вдруге, що свідчить про значний попит у суспільстві на дослідження причин, передумов та широкого історичного контексту сучасної російської агресії проти українського народу та держави Україна.
На сторінках книги експерти переконливо доводять, що сучасній збройній агресії росії проти України передували численні гібридні операції ворога, в ході яких дискредитувалася історія, культура, національна самобутність, військові традиції українського народу, провокувалися соціально-політичні, етноконфесійні суперечності в регіонах України, здійснювався деструктивний ідеологічний вплив на населення.
Відтак сучасні українські історики, політологи, спеціалісти з міжнародних та воєнно-безпекових питань намагаються протистояти збройній та інформаційно-психологічній війні і зброєю, і словом.
Науковці критично проаналізували кремлівські великодержавні наративи про Україну, зокрема багатовікову любов і дружбу «старшого брата», «єдину мову» і спільне походження українців і росіян.
Автори книги показують початки московської експансії на наші землі від кінця XV століття, коли під удар війська Івана ІІІ потрапила Чернігово-Сіверщина. Експансію з використанням тактики випаленої землі московити продовжили у XVI столітті.
Не вписувалося у плани Московії й відновлення української державності у формі Гетьманщини. Переяславська Рада 1654 р. переросла із військового союзу проти Речі Посполитої в державно-політичне закабалення України московією.
Однак матеріали пропонованої книги доводять, що повстання козаків, війна гетьмана Івана Мазепи за незалежність 1708–1709 років, повстання Пилипа Орлика 1711 року вкотре показали небажання козацтва підкорюватися московитам.
У праці наведено факти, як у світ за збройною агресією йшла духовна. Після приєднання Правобережної України до Московського царства, яке російсько-радянська історіографія назвала братнім «возз’єднанням», царат брутально приєднав Українську церкву, захопивши Києво-Печерську лавру.
Силою зброї та підкупу шляхти імператриці єкатєріні ІІ вдалося ліквідувати 1764 року Гетьманат, 1765 року — козацький полковий устрій Слобідської України й Вольності Війська Запорозького Низового.
Паралельно вилучалися українські букварі та староукраїнська мова із церковних книг. Знаний філолог Павло Гриценко довів, що укази і циркуляри царської адміністрації ХІХ століття ще більше обмежили, але не здолали український мовно-освітній простір.
За Збручем, на підавстрійських землях України російський царат підтримав москвофільський — товариства, пресу тощо. А потім вже силою зброї російська імперія намагалася інкорпорувати в роки Першої світової війни Галичину, Буковину і Закарпаття.
У книжкових нарисах Миколи Литвина реконструйовано бойовий шлях легіону Українських Січових Стрільців проти російської армії в 1914–1917 років, а також російсько-більшовицьку агресію на західноукраїнські землі влітку 1920 року, коли Кремль інспірував «проголошення» у Тернополі Галицької соціалістичної радянської республіки (її уряд — так званий Галревком — привезли у вагонах з Харкова). Більшовицьку експансію в Європу зупинило в боях під Львовом і Замостям у серпні-вересні цього року об’єднане польсько-українське військо.
Владислав Верстюк та Ярослав Тинченко реконструювали зовнішню політику урядів УНР та Української держави гетьмана Павла Скоропадського. Олег Павлишин дослідив дестабілізуючий вплив російського чинника на окремих політиків та дипломатів Західно-Української Народної Республіки, загалом на державно-соборний процес на українських землях до 1923 року. Ігор Соляр узагальнив політику національно-державних партій Західної України щодо СРСР, показав їхню солідарність з голодуючими на Великій Україні.
У новій книзі чимало уваги приділено дискусійним аспектам Другої світової війни, аналізу сталінським репресіям і депортаціям, а також формуванню радянськими спецслужбами так званих агентурно-бойових груп Української Повстанської Армії, які деморалізували місцеве населення.
Юрій Шаповал узагальнив політику «радянської» Росії проти «радянської» України. Наведено документальні матеріали про стратегічну невизначеність України під час формування військово-оборонного комплексу держави у перші десятиліття незалежності.
Також у книзі проаналізовано російські пропагандистські наративи сучасної війни, реконструйовано початковий етап повномасштабного вторгнення Росії у 2022 році.
Небезпека рашизму, або Чому світ недооцінює неототалітарність рф
Нова книга є не лише ґрунтовним науковим дослідженням, але й закликом до всіх співвітчизників в Україні та за кордоном згуртуватися для відсічі ворога, збереження соборності українських земель, яку відстоювало не одне покоління наших співвітчизників — русичів княжої доби, козаків, учасників Визвольних змагань першої половини XX століття.
Книга «Росія — Україна: зради, союзи, війни» доступна усім охочим її прочитати в електронному форматі на сайтах Інституту українознавства імені Івана Крип’якевича Національної академії наук України та Інституту історії України НАНУ.
