У 2002-му — в Берліні. У 2003-му — в Барселоні. У 2004-му — в Афінах. У 2008-му — в Пекіні. У 2012-му — в Лондоні. Його суперники — найсильніші плавці планети. Його арена — олімпійські басейни й відкриті…
До завершення восьмого місяця від початку широкомасштабного нападу російської федерації на Україну побачив світ двотомник Інститут історії України НАН України «Війна росії проти України у часових пластах і просторах минувшини. Діалоги з істориками». Це – одна з перших помітних спроб концептуалізації української історії в контексті сучасної російської агресії проти України.
Сьогочасна війна – це перелом у багатовіковій історії боротьби за нашу державну й національну Незалежність, оскільки вона має дати однозначну і стверджувальну відповідь на гамлетівське питання: бути чи не бути Україні як державі в глобальному світі ХХІ ст.? (Валерій Смолій. До читача).
Щоб зрозуміти витоки подій сучасності, слід поглянути на них у ширшому контексті як нещодавнього, так і далекого минулого. Справедливим є і зворотне твердження – ми неминуче намагаємось збагнути історію крізь призму теперішнього. Новітня науково-популярна праця українських істориків вирішує обидва ці завдання, висвітлюючи передумови і причини російської агресії проти України у тривалій історичній ретроспективі аж від часів Київської держави доби середньовіччя.
100 фахових істориків з академічних установ, дослідницьких центрів та університетів усієї України підготували 346 нарисів, згрупованих за дев’ятьма проблемно-тематичними блоками. Вони переконливо доводять, що російсько-українська конфронтація була одним із найвагоміших чинників українського історичного процесу, суттєво й у багатьох випадках визначальним чином впливаючи на буття і свідомість українського народу.
У світлі нашої історії нинішня широкомасштабна війна з росією не є несподіваним явищем, а радше – навпаки, позаяк відображає багатовіковий імперський синдром російського суспільства, який воно плекало і впродовж радянської доби. (Валерій Смолій. До читача).
Нариси привертають увагу заголовками у формі питань, на які фахівці дають чіткі відповіді обсягом у 3-5 сторінок тексти. Попри складність порушених проблем, читаються вони легко, створюючи враження розмови з ерудованим компетентним співрозмовником, готовим стисло й водночас ґрунтовно відповісти на поставлене читачем питання. Ця вдала форма подачі матеріалу, власне, й обумовила влучний підзаголовок «Діалоги з істориками» у назві двотомника.
Уявна розмова захоплює і затягує, щойно отримавши одну відповідь, читач звертається до наступного питання. У разі ж, якщо він потребує поглиблених знань з порушеної теми, здобути їх дозволить наведена наприкінці переважної більшості нарисів бібліографія. Дуже зручно, що значна частина рекомендованих публікацій доступна у мережі Інтернет, зокрема і на сайті Інституту історії України НАНУ. Останнє, до речі, засвідчує не лише вагомість і ґрунтовність досліджень українських істориків, але і їхнє прагнення донести свої праці до читача, максимально полегшивши йому пошук необхідної інформації.
У тривалій ретроспективі сучасна війна є переломом або зламом тих багатоманітних і складних історичних процесів, які глибоко закорінені у віддаленій і ближчій українській минувшині. (Валерій Смолій. До читача).
Загальний тон, кут зору і спрямованість викладу діалогів задає перший проблемно-тематичний розділ, присвячений сучасній війні росії проти України – її передумовам, причинам і природі від 2014 року до перших місяців після широкомасштабного вторгнення 24 лютого 2022 року. Безумовно, добірка текстів цієї частини не є системною історією сучасної російсько-української війни, однак більшість уміщених у ньому нарисів визначають ключові теми майбутніх досліджень. Відтак у наступних п’яти історичних розділах, які охоплюють історію України від доби Київської Русі до здобуття Незалежності, ключові питання історії України від середньовіччя до сучасності розглянуто саме в контексті російсько-українського протистояння і прямих збройних конфліктів. Реалізуючи загальний задум праці, автори окремих нарисів не лише викладають базовий фактаж, але насамперед зосереджують увагу на інтерпретаційних моделях, найбільш вдалих для пояснення російсько-українських відносин.
У двох наступних розділах йдеться про витоки й складники ідеології рашизму, місце України у контексті сучасного російського неоімперського проєкту, її значення та роль у світовій політиці. Особливу увагу тут привертає блок нарисів Василя Ткаченка про рашизм, який, мабуть, є на сьогодні найбільш повним і системним аналізом складників цього поняття в українській (а можливо і світовій) історіографії. Увага до цієї злочинної ідеології тим важливіша, що саме вона стала визначальним фактором російської агресії проти України. «Злободенність поняття «рашизму», – наголошує Василь Ткаченко, – вимагає свого подальшого опрацювання й запровадження в сучасну систему мислення. … Сам термін поєднує в собі слова «russia» і «фашизм», у ньому асоціативно прослуховується співзвучність зі словами «фашизм» і «расизм». Він передає собою сучасний стан сприйняття путінізму як ідеології, політики й практики, що складає собою свого роду амальгаму основних принципів фашизму і сталінізму».
Сучасна російсько-українська війна є війною не тільки з путінською росією, це війна за повний і остаточний розрив України з радянською / тоталітарною та імперською спадщиною. (Валерій Смолій. До читача).
Нарешті останній розділ присвячено аналізу значення «війн за історію» для російського конструювання політичної реальності, зокрема і військовим шляхом. Як справедливо зазначає Олександр Удод, «інформаційно-психологічна війна росії проти України за своєю інтенсивністю є безпрецедентною в ХХІ ст. Пропагандистські бої на «історичному фронті» ведуться з метою знищити базовий контент історичної пам’яті українців і тим самим знівелювати його як важливу підвалину національної консолідації та цементування державності». Натомість для вищого російського військово-політичного керівництва саме сучасна російська історіографія має забезпечити ідеологічне обґрунтування реваншистської ідеї відновлення імперської держави шляхом поглинання і знищення сусідів, насамперед України.
Політична інструменталізація історії в сучасній росії, використання її для обґрунтування легітимності ліквідації українського народу та держави Україна – головний виклик для української історичної науки. Вона вкотре опиняється на передовій боротьби за збереження національної свідомості та державності українців. І нині боротьба за збереження України й українськости точиться на сторінках історичних розвідок так само затято і запекло, як і на полі бою. Підготовка і публікація двотомника «діалогів з істориками» – один з епізодів цієї екзистенційної битви.
