Нині це близько 12% усієї лінії бойового зіткнення та найбільша ділянка серед корпусів ЗСУ. За цей час усі бригади корпусу…
«Історіографічний фронт» російсько-української війни. Таку назву має завершальний дев’ятий розділ третього тому видання Інституту історії України НАН України «ПЕРЕЛОМ: Війна росії проти України у часових пластах і просторах минувшини. Діалоги з істориками». У цій книзі відомі українські науковці продовжують серію діалогів з уявними співрозмовниками, відповідаючи на ключові питання української (та російської) історії в контексті збройної агресії росії проти українського народу та держави Україна. Пропонована увазі українських та, сподіваємося, також іноземних читачів розмова вкрай важлива, оскільки саме історія стала єдиним приводом російського нападу на українців.
Говорячи про попередні два томи багатотомного проєкту я вже зазначав, що обраний формат подачі матеріалу є дуже вдалим, бо уявна розмова з фахівцем «захоплює і затягує, щойно отримавши одну відповідь, читач звертається до наступного питання».
Нариси привертають увагу заголовками у формі питань, на які фахівці дають чіткі відповіді обсягом у 3–5 сторінок тексту. Попри складність порушених проблем, читаються вони легко, створюючи враження розмови з ерудованим компетентним співрозмовником, готовим стисло й водночас ґрунтовно відповісти на поставлене читачем питання. Ця вдала форма подачі матеріалу, власне, й обумовила влучний підзаголовок «Діалоги з істориками».
У третьому томі колектив авторів продовжив детальніше розглядати проблематику, порушену у двох попередніх книгах — сюжети з історії України та українсько-російських відносин, російські історичні міфи про Україну, етнокультурні відмінності між росіянами та українцями, природа рашизму як політичного явища, яке надається до порівняння з нацизмом і фашизмом тощо.
Подібно до двох попередніх книг проєкту третій том структуровано за дев’ятьма розділами. Перші чотири із них розглядають проблемні питання історії України у хронологічному порядку від доби середньовіччя до кінця ХХ століття. Прикметно, що перший із цих розділів відкривають нариси Тетяни Балабушевич «Як розрізняються слов’янське, західне і московське розуміння назви Русь?» й Олени Русиної «Як позначився на політичному розвитку східного слов’янства розпад Києво-Руської держави?», а четвертий завершують есеї Михайла Кірсенка «Які спільні риси мав опір українців і решти поневолених народів?» та «Яка роль і питома вага України і росії в розпаді радянського союзу?».
У цих та інших тестах перших чотирьох розділів книги сюжети з історії України викладено таким чином, щоб не просто викласти факти, а в максимально зрозумілій формі й у доступний спосіб пояснити читачеві передумови, причини, обставини та наслідки перебігу тих або інших подій, дати оцінку явищам та історичним діячам. Вони наочно засвідчують слушність зауваги відповідального редактора проєкту доктора історичних наук, академіка НАН України та директор Інституту історії України НАН України Валерія Смолія про те, що «історія не є лише зводом фактів, переліком славетних подій, завчених правил або привабливих гасел. Історія потребує культури мислення, себто розуміння того, як твориться, пишеться та репрезентується наша минувшина. Тим паче, що вміння критично мислити, на превеликий жаль, майже не виробляється ані в школі, ані у більшості вишів. Не випадково ледь чи не кожна особа вважає себе знавцем історії. Небезпеки та ризики такої «історичної короткозорості» громадян сповна виявилися 2014 р. і пам’ятного для всіх нас 24 лютого 2022 р. Нерозуміння історії сьогодні вбиває у буквальному сенсі слова».
У п’ятому розділі йдеться про етнокультурні відмінності між українцями і росіянами та проблемні питання формування й існування простору українсько-російського пограниччя. Головними авторками текстів цієї частини стали Тетяна Балабушевич (питання етнічних відмінностей та українсько-російської взаємодії) і Ярослава Верменич (проблематика прикордоння). Вони разом з колегами переконливо пояснюють читачеві, що, говорячи словами Сергія Шелухіна, «єднання політичне між москалями та українцями протиприродне і без насильства над українцями неможливе. …. У москалів і українців остілько ріжні психології, ріжні етики, ріжні взаємовідносини і ріжні поняття та світогляди, що політично їм треба жити окремими державними організмами».
У шостому розділі наочно оприявнюється подібність ідеології та політичних практик рашизму до засуджених тоталітарних ідеологій фашизму та нацизму. Вміщені в ньому тексти переважно належать Василеві Ткаченку, який продовжив тут серію своїх нарисів про рашизм, опублікованих у другому томі проєкту. Знайомитись із ними обов’язково слід уже після прочитання попереднього блоку есеїв автора, позаяк у третьому томі науковець переважно торкається бічних сюжетів проблематики, пов’язаної з рашизмом, тоді як засадничі питання було розглянуто раніше.
У сьомому та восьмому розділах книги йдеться про сучасну агресію росії проти Українського народу та держави Україна. У першому з них нинішню війну розглянуто в контексті внутрішньоукраїнського та внутрішньоросійського просторів і способів взаємодії між ними. У другому ж війну розглянуто в контексті глобальних викликів, геополітичних макроконтекстів міжнародних відносин і євроінтеграційних перспектив сучасної України.
Достатньо навести назву будь-якого тексту з обох цих блоків для того, щоб у зацікавленої сучасною війною людини виникло бажання його прочитати. Можна впевнено стверджувати, що жодна зі статей не розчарує читача, бо кожна із них підготовлена висококваліфікованим фахівцем із залученням усіх необхідних джерел й урахуванням усіх можливих контекстів.
Якщо говорити про відповідальність нинішнього покоління російських істориків за розв’язану в 2014 р. війну росії проти України, то всі зазначені вище сентенції зазнають докорінної трансформації: дуже важко назвати московських інтерпретаторів представниками науки історії — всі вони є гвинтиками державного механізму історичної пропаганди; щодо «совісті істориків» теж є великі застереження з огляду на безпринципність і прислужництво владі, що яскраво продемонстрували російські «історики» до і після розв’язання російсько-української війни. (Олександр Удод. Яку роль відіграли російські історики у підготовці і розв’язанні війни рф проти України?).
Найцікавішим для фахового історика стане, мабуть, завершальний дев’ятий розділ книги. У ньому Олександр Удод в кількох текстах оглядає «історіографічний фронт» російсько-української війни, розвиваючи й доповнюючи ідеї нарисів про «війни за історію» з попереднього другого тому.
В цілому третя книга проєкту «ПЕРЕЛОМ: Війна росії проти України у часових пластах і просторах минувшини. Діалоги з істориками» напрочуд вдало продовжує, розвиває і доповнює головні ідеї, викладені у попередніх двох томах. Жанр її текстів можна визначити як науково-популярну публіцистику, яка одночасно тримає високу планку науковості та є доступною і зрозумілою для будь-кого із зацікавлених читачів. Завантажити всі три книги проєкту у форматі .pdf можна перейшовши за посиланням на сайті Інституту історії України НАН України.
