Це не лише питання символів. Це спосіб формування професійної ідентичності, системи цінностей і розуміння того, на якій історичній основі стоїть сучасна українська армія. 5 грудня 2024…
34-річна «Малібу» — операторка безпілотного літального комплексу розвідувальної роти. Служить у 25 окремій повітрянодесантній Січеславській бригаді ДШВ ЗСУ.
Її завдання — знайти ворожі бліндажі, техніку, особовий склад та скоординувати туди вогневе ураження.
Про мотивацію служити, ризиковані моменти під час роботи та специфіку аеророзвідки розпитав військовослужбовицю наш фотокореспондент під час роботи на Донеччині.
«Працювала в Словаччині, мала зарплату більш ніж 1000 євро»
Мій позивний — від американського серіалу. В навчальному центрі було маленьке кошеня, а я боялася, що на нього хтось наступить, намагалася його рятувати. Хтось із побратимів почав проводити аналогію з Малібу — і так я знайшла свій позивний.
До війни я жила за кордоном, у мене було гарне життя, робота, все було супер! Працювала я на заводі в Словаччині, заробітна плата була більш ніж 1000 євро, це доволі непогані гроші… Житло та проїзд безкоштовні.
Усі мої знайомі хлопці поїхали додому — допомагати країні. Подумала собі: чому я не можу повернутись? Я теж хочу в ЗСУ. І повернулася пів року тому. Я дуже хотіла піти на оператора БПЛА. Після навчального центру ми отримали сотий ВОС — стрілець. Потім було навчання згідно з нашими посадами.
Нині ми літаємо на Mavic та Autel, скидаємо, знаходимо цілі, коригуємо артилерію. Плануємо стати пілотами FPV.
«Немає такого, що дівчина може не копати»
Наразі важко працювати. У небі постійно ворожі розвідники — «крила», вони уважно стежать за всім, що відбувається на землі… Ми проінформовані, коли вони в небі, маскуємось. росіяни все знімають, а потім вже йдуть прильоти.
Ми з лопатою постійно. Якщо кажуть, що треба викопати бліндаж, — то копаємо. Немає такого, що дівчина може не копати.
Нині ми працюємо по чотири доби, потім ротація. У вільний час займаємось навчанням, стрільбами, працюємо чимало на полігоні, скидаємо з квадрокоптерів, літаємо на ФПВ. Але є і час на відпочинок.
Нам періодично надходить інформація про загрозу КАБів… І ти сидиш та рахуєш, скільки їх впало. Це страшно. На цій зміні за 100 метрів від нас впала бомба, кілька днів тому. Спітніли долоні… Я тоді якраз керувала дроном.
«Такмед мені дуже допоміг. Двічі»
Важливо знати медицину, у мене два виїзди, під час одного з них поранило побратима. Треба було дуже швидко зреагувати, визначити, яке саме це було поранення, знайти місце, закрити рану. Такмед мені дуже допоміг. Двічі. Першого разу прилетів ФПВ (дрібні уламки), а вдруге я не зрозуміла, що це було, і не почула, був шок… Побратиму під бронежилет залетів уламок. Я дуже погано переношу вигляд крові. Мені погано від самого запаху крові, ось цього специфічного запаху іржі. Але зібралась, почала працювати, дезінфікувала рану — все, як у книжці написано.
Коли виходимо на позиції, приносимо із собою харчі, сухий пайок — як у поході, адже готувати немає часу. Я працюю денним пілотом. Прокидаюсь раніше. Придумала собі душ, туалет, водичку грію. Все — чистота і порядок.
Характерно, що в бліндажі тепер мишей немає. Першого разу, коли була в Луганській області, мені на шию впала миша. Це дуже для мене критично і дратує (сміється). Не розумію, як можна таке переносити. З мишами я не дружу. Але навколо нас живуть собаки, коти, лисиці, зайці, багато фазанів.
Що би я хотіла сказати так званим ухилянтам?.. Ми можемо закінчитись. Не сидіть і не хизуйтесь тим, хто більше заплатив, щоб не потрапити в ЗСУ. Вам треба думати головою та готуватись захищати свої родини, жінок та дітей.
