Це формує спадкоємність та власну військову традицію. 20 грудня 2024 року Президент України присвоїв 65 окремій механізованій бригаді Сухопутних військ Збройних Сил України почесне…
У Національній гвардії Україні розповіли історію 22-річного Максима Молчанова, старшого кулеметника одного з бойових батальйонів 5 Слобожанської бригади, який пішов служити добровольцем ще до великої війни.
«Позивний мій сам собою утворився. Я люблю все, що пов’язано з автівками. Всі мої хобі – це поратися в гаражі та щось лагодити у власному авто. Зараз у мене BMW, попередня машина була теж цієї марки. Так я і став “Бумером”», – розповідає Максим.
Життєвий шлях «Бумера» одразу мав направленість на військовий однострій, відзначає Відділення інформації та комунікцаії Східного ТУ НГУ.
Після школи Максим вступив до Харківського ліцею з посиленою військово-фізичною підготовкою «Правоохоронець», бо мав у планах службу в поліції, де вже на той час служили старший брат та батько.
Але далі була строкова служба в НГУ, під час якої наш герой підписав контракт. На запитання, чому саме НГУ, а не поліція, як було задумано, Максим не вагаючись відповів:
«Я був налаштований на патрульну службу в поліції, як брат, але у Нацгвардії також є аналогічний напрям. Я й залишився, бо вже трохи знав цю службу зсередини, мій вибір був свідомим».
У НГУ кажуть, що бажання служити в силових структурах часто успадковується як сімейна риса та стає внутрішньою традицією.
Батьки мають бути прикладом для своїх дітей, і коли так дійсно трапляється, питання про вибір своєї справи часто навіть не стоїть. Подальші вчинки та почуття себе на своєму місці підкажуть, чи правильним був обраний шлях.
«Повномасштабне вторгнення я зустрів вдома. У мене в цей день був вихідний і тут все почалося… Я залишив машину батькам та поїхав громадським транспортом до своєї частини. Перший час ми обороняли Харків по всьому місту, блокпости різні та не лише. Все було серйозно», – згадує «Бумер».
Цікаво, що нещодавно хлопця було представлено до державної нагороди. Гвардієць докладно розповів свою історію, яка трапилась у квітні цього року під Кліщіївкою.
Тоді по його позиції відпрацювала бронетехніка противника із важким озброєнням і сильно пошкодила укріплення, після чого бійці почали будівництво знову – це вже майже рутина на «нулі».
«Нас прикривав наш дрон. Раптом повідомляють, що в нашому напрямку висунулася ворожа піхота. Ми двома двійками вирушили на перехоплення. Пройшли доволі далеко, метрів 400, а то й більше. Бачимо військових. Спочатку не зрозуміли, хто є хто – здалеку перекрикувались російською мовою. Ті кричать, що «свої», але щось не те. І тут вони себе видали – не ту бригаду назвали. Ми не вагалися – добрий вечір вам, Слава Україні!!! І понеслося», – каже Максим.
Він розповідає, як в перші ж моменти добряче потріпали окупантів, завдавши їм втрат. Але після цього в іншої двійки захисників виникли проблеми.
«В одного заклинив автомат, а в іншого теж щось не дуже працювало. Стріляв через раз. Вони відкотилися, ми їх прикрили, а коли відхід почали вже ми, то побратим Субару наступив на щось, скоріше за все на «лєпєсток», і далі вже йти не міг», – згадує «Бумер».
Потім гвардієць тягнув пораненого побратима на собі метрів п’ятсот, адже піднятися було неможливо через щільний вогонь противника з кулеметів та мінометів.
«Дотягнув друга, далі на евакуацію його відправили. Вижив хлопець. А ми відбили штурм», – закінчив розповідь гвардієць.
Сили оборони України – це в першу чергу люди. На нашому сайті ви можете почитати історії інших захисників – наприклад про розвідника бригади «Рубіж» на псевдо «Гаррі», або про старшу бойову медикиню, начальника медичного пункту дивізіону Наталію з позивним «Джері».
Цікавим буде й історія «Каспера» – командира першої механізованої роти Ковельського батальйону 100 ОМБр. Такі історії показують, що кожен може знайти собі застосування у Силах оборони. Для цього ви можете скористатися агрегатором вакансій в ЗСУ або підібрати собі посаду на сайті «Будь собою».
