Саме таку неофіційну назву отримали перші в історії випробування взаємодії пілотованого літака з дроном зі штучним інтелектом в ролі напарника на авіабазі Еглін у Флориді (США)…
Наталія з позивним «Джері» — старший бойовий медик, начальник медичного пункту дивізіону.
Їй 42 роки, у цивільному житті працювала в школі фельдшером. У перший день широкомасштабного вторгнення, 24 лютого 2022 року, пішла до ТЦК та СП. На війну потрапила вже за два тижні: спочатку в 93 бригаду, а з травня 2023-го служить у 43 ОМБр.
— Перші бойові дії, в яких брала участь ще в лавах 93 бригади, — Богодухів, Охтирка, п’ять з половиною місяців пекла в Ізюмі. Потім 11 серпня бригаду перекинули на Бахмут. Там були дев’ять місяців, але ми там вистояли, в цьому пеклі, — пригадує Наталія.
Медикиня каже, що побратими її поважають і радіють, коли по рації чують її позивний і те, що вона їде на виклик.
— Я намагаюсь не тільки лікувати, але й підіймати бойовий дух, коли евакуйовуємо поранених. Хлопцям дуже боляче, страшно, тому ми з екіпажем — я і водій Олександр — жартуємо та підбадьорюємо, надаючи одночасно медичну допомогу.
Наталія констатує: мала право залишитись з дітьми, виїхати за кордон, не приєднуватися до лав Сил оборони, але:
— Я не та людина, яка в такий важкий час сиділа би вдома, або за кордоном. Я так просто не змогла б жити. Відправила дітей на захід України і пішла служити. І я не бачу в цьому нічого героїчного. Це рішення було виважене та остаточне, ми прийняли його всією сім’єю, — безапеляційно говорить вона.
Та й у родині вже троє військових: Наталія, чоловік та зять, який має вже три поранення, але продовжує служити. За спиною в нього — оборона Бахмута, Лимана та інші складні напрямки.
Про свою роботу Наталія говорить виважено та холоднокровно.
— Я така людина, що нічого не боюся: ні крові, ні страшних ран. Коли прийшла в бригаду, вище керівництво питало, як я, чи немає проблем… Відповіла, що сліз та істерик не буде. Бо я прийшла працювати, люблю свою роботу, нічого не боюся, до всього можна звикнути — якщо треба. Не всі витримують, щоправда. Так, були побратими, яким погано ставало, коли виносили загиблих чи бачили мою «швидку» всю в крові. Та я на це дивлюсь спокійно. Бачила багато… Але те, що ми бачили, то наше. Бачили багато горя, хлопців уже не повернеш, але ми продовжуємо жити та захищати Україну, — говорить військовослужбовиця.
Та бувають і дні «буденніші» в бойової медикині: чимало паперової роботи, а інколи доводиться возити хлопців у шпиталі, якщо треба допомога в разі хронічних та специфічних захворювань.
А бувають і «спекотні» дні.
— Тоді ми багато разів катаємось на «передок», і, на жаль, доводиться забирати «300-х», інколи «200-х». Ми виїжджаємо за викликом, наша «швидка» не чергує на «нулі». Є можливість доволі швидко під’їхати та швидко евакуювати поранених. Я роблю все можливе і неможливе, що від мене залежить… Буває декілька поранених. А може бути один, два, а може і десять поранених. Спочатку відвозимо найважчих, а потім повертаємось за легкими, — зазначає медикиня.
На запитання, чи є якісь страхи в медиків, Наталія відповідає так:
— Щоразу, коли веземо хлопців, особисто я боюсь щось не так зробити, хоча вже багато років працюю в медичній сфері. Щоразу молимося Богу, щоб нічого не забути, все зробити як слід. Дуже боїмося припуститися помилки… Окрім цього, ми вже дуже багато думали, що буде з нами, коли ми повернемось. Бо я, наприклад, не уявляю себе вдома в цивільному житті. Бо тут я кожну хвилину думаю про своїх хлопців, які перебувають у бліндажах на позиціях, чи встигнемо ми доїхати вчасно, вивезти їх… Я не знаю, як буду без цього жити, мені цього не вистачатиме. Тут я себе почуваю як вдома, це моя друга сім’я.
Наталя — щаслива мама двох доньок. Старша, Ельвіра, перейшла на четвертий курс університету, менша — у другий клас.
— Ельвіра вимушено прожила рік у Берліні, але активно працювала на підтримку України. Вона була організатором віче, українці регулярно проводили мітинги, перформанс. Перший їхній мітинг був на підтримку полонених медиків, — говорить «Джері».
@armyinformcomua
56-річний чоловік був поранений, коли вранці 17 жовтня ворог завдав ударів керованими авіабомбами по місту Суми.
У ніч на 17 жовтня (з 20:00 16 жовтня) противник атакував 70 ударними БПЛА типу Shahed, Гербера і безпілотниками інших типів.
У російських регіонах знижують або скасовують виплати новобранцям російської армії. Тенденція свідчить про вичерпання ресурсів регіональних бюджетів на фоні війни та зростання видатків.
Згідно з указом Президента України Володимира Зеленського № 143/2022, хвилина мовчання проводиться щодня о 9:00, її оголошують у всіх засобах масової інформації.
Президент Володимир Зеленський зустрівся у Вашингтоні з представниками оборонної компанії Raytheon, яка, зокрема, виробляє системи Patriot.
Ворожі втрати за минулий місяць склали майже 29 тисяч військовослужбовців та понад тисячу одиниць різної техніки.
Саме таку неофіційну назву отримали перші в історії випробування взаємодії пілотованого літака з дроном зі штучним інтелектом в ролі напарника на авіабазі Еглін у Флориді (США)…