Про особливості 14-денного періоду адаптації бійців у бойових частинах після проходження БЗВП та фахової підготовки АрміяInform розповів начальник групи інструкторів 127-ї окремої важкої механізованої бригади сержант…
Перші години великої війни Олег Грудзевич зустрів під Волновахою на посаді комбата 17-ї окремої танкової Криворізької бригади імені Костянтина Пестушка.
Потім були запеклі бої в Маріуполі, важкий прорив і тривалий вихід до своїх з оточення.
Сьогодні полковник Олег Грудзевич — заступник командира 43-ї окремої механізованої бригади.
— Що для тебе особисто змінилося за два роки війни, коли за плечима — шлях від комбата-танкіста до заступника комбрига механізованої бригади?
— Зараз мені спокійніше, ніж було 24 лютого 2022 року. Стосовно того, що з таким масштабом ведення бойових дій усі у Збройних Силах України зіткнулись вперше.
Усі просто, як то кажуть, «офігіли». А зараз ми вже вийшли на той рівень, коли просто воюємо, просто робимо свою роботу.
На початку, навіть під час боїв у Маріуполі, здавалося, що це все на місяць-два, максимум пів року — і ми переможемо…
Але, як показує практика, ми перейшли до затяжної війни, де ми залежимо від допомоги союзників, від озброєння, якого ще недостатньо, щоб перемогти такого противника, як росія.
Пішов вже третій рік широкомасштабного вторгнення, а ми ще не перемогли, але й нас не перемогли. І розумію, що це все надовго.
— Що, на твій погляд, змінилося у процесі ведення бойових дій за ці два роки?
— Є одна дуже важлива відмінність — у залучених силах. Так, якщо пригадати період до 24 лютого 2022 року, то для нас було майже неможливим залучати до бойових дій цілий батальйон.
Ми не воювали цілими танковими чи механізованими батальйонами. А зараз для нас цілком нормально, коли до участі у боях залучається вся бригада — наприклад, якщо треба ліквідувати прорив.
Під тією ж Авдіївкою одночасно воювали декілька наших бригад — механізованих, артилерійська, танкові підрозділи. Одне слово — йде майже класична війна, як нас учили в навчальних закладах.
З іншого боку, ми бачимо, що росіяни застосовують досить гнучку тактику. Так, коли вони проводять «м’ясні» штурми — наприклад, у тій же Авдіївці, коли намагалися прорвати оборону, то оперували батальйонами, з масою техніки.
Ми їх відбивали, палили, за допомогою тих же безпілотників, артилерії. Потім йшла нова хвиля — знову батальйон.
Навіть на відео видно, що там купа техніки, видно, що атакував полк або бригада. Ми в такому разі теж воюємо бригадами або БТГр.
На іншій ділянці вони використовують іншу тактику — так званий повзучий наступ. Там вони воюють за допомогою маленьких груп — відділення, взвод. 10–20 осіб. При цьому залучають одну-дві, максимум п’ять машин, два-три танки.
Звісно, і ми відповідаємо аналогічно. Якщо пригадати бої навесні 2022 року під Києвом, коли йшли 60-кілометрові колони, по 60–70 машин, 30 танків, 20–40 «Градів», то зараз такого нахабства вже немає.
Водночас ми всі побачили, що росіяни — це не «ванька-встанька», що ми воюємо не з дурнями. Противник дуже добре забезпечений, дуже швидко вчиться, зокрема і в нас.
Робить те ж саме, що ми, тільки в більших масштабах. Наприклад, застосування FPV — вони швидко зрозуміли їхні переваги, і тепер на деяких ділянках у них дронів більше, ніж у нас.
Вони перейняли у нас деякі тактичні прийоми, зокрема, дії малих груп у місті із застосуванням дронів — це вони побачили у нас, тепер використовують самі.
Те, що ми використовували на окремих ділянках, вони використовують більш широко.
— Якщо можна, більш докладно — як саме вплинули БПЛА на зміну тактики?
— Почнемо з того, що нас ніколи не вчили, що будуть застосовуватись у таких масштабах безпілотники. Це новий вид зброї, відповідно, з’явилася нова концепція застосування таких підрозділів.
Ще донедавна нас до такого не готували, не було у світі досвіду війни з таким масовим застосуванням такого виду зброї.
На початку війни поява в небі ударних БПЛА, тих же «Байрактарів», було чи не одиничним явищем. Нині поява в небі і введення в бій десятків дронів — розвідувальних, корегувальних, ударних — уже звичне явище.
Ми бачимо, якщо раніше БПЛА нам постачали здебільшого волонтери, то тепер цим займається держава, працює оборонна промисловість, інженери і фахівці української оборонки почали постачати нам їх у більших обсягах.
Скажу так: якщо росіяни раніше могли активно застосовувати техніку під час боїв за Бахмут, Авдіївку, то зараз наші FPV-дрони їм такої можливості не дають.
— Що змінилось у підготовці нашої піхоти за два роки війни, зокрема в навчанні наших воїнів за кордоном?
—Досвід наших партнерів дуже корисний щодо злагодження підрозділів. Так, після навчання піхотинці розуміють один одного з півслова, танкіст розуміє піхотинця, артилерист розуміє того ж оператора дрона.
Словом, стосовно злагодження підрозділів наші союзники дають нам дуже багато.
Водночас вони беруть у нас наші напрацювання і вводять їх у свої навчальні курси. Фактично наші піхотинці деяких речей навчають їхніх інструкторів, і в такий спосіб відбувається взаємонавчання.
— Як наша піхота витримує натиск противника?
— Скажу так. Якщо під час світових війн минулого століття протяжність лінії фронту була близько 3000 км — у Першу світову війну, у Другу світову — близько 4000, то нині, під час російсько-української війни, протяжність лінії фронту — більш ніж 2000 км.
На перших етапах війни в нас не було переваги ані в небі, ані в засобах ППО. Але ми вистояли і ми стоїмо, і активно даємо по зубах росіянам, зокрема, використовуючи іноземну техніку.
Взагалі, у нас дуже крута піхота. Я це знав і раніше, коли був командиром-танкістом, а тепер, фактично керуючи піхотою, я вкотре переконався — у нас найкрутіша піхота у світі. Це я кажу без зайвого пафосу.
Це люди, які сидять під шквальним вогнем противника, під ударами КАБів, артилерії, FPV-дронів, скидів з дронів, причому не просто сидять, а тримаються і знищують противника, який наступає на них.
