Це не лише питання символів. Це спосіб формування професійної ідентичності, системи цінностей і розуміння того, на якій історичній основі стоїть сучасна українська армія. 30 січня 2026…
«Білорусь готується до війни», — заявив диктатор Лукашенко.
Він наголосив, що почалася підготовка військових підрозділів, постачається озброєння та техніка.
Ці заяви пролунали на тлі початку військових «навчань» на кордоні з Україною, Польщею і Литвою, що відбудуться з 2 по 4 квітня на території Гомельської області. Спрямовані вони буцімто на перевірку сил територіальної оборони та навиків офіцерів запасу.
Також раніше білоруські ЗМІ інформували про тотальне оповіщення військовозобов’язаних, аби ті явилися у військкомат.
Про те, що відбувається в Білорусі і як сприймати подібні заяви, розповідає експерт Недержавного аналітичного центру «Українські студії стратегічних досліджень», кандидат політичних наук Юрій Олійник:
— Самопроголошений президент Білорусі доволі часто видає ексцентричні заяви, що збурюють інформаційний простір.
Так і цього разу. З одного боку, досвід попередніх заяв свідчить, що репліки Лукашенка часто викривляють реальність і спрямовані насамперед на хайп та демонстрації важливості Мінська (оскільки на практиці Білорусь майже втратила залишки суверенітету, і важко її розглядати як повноцінний суб’єкт).
З іншого боку, ці заяви можуть бути погоджені з кремлем, і спрямовані на інформаційний вплив щодо України та Заходу. У такому разі я б розглядав подібні заяви передусім у межах стратегії примушення до миру на російських умовах чи принаймні заморозки конфлікту.
Бо у разі реальних планів швидкого нападу — зберігається мовчання до останнього, як у лютому 2022-го. Залякування НАТО, держав Балтії, відволікання частини українських сил на північ — головна мета голосно анонсованих військових навчань.
Бо достатніх російських сил для бойових дій в Білорусі наразі не сконцентровано (звісно, ситуація може змінитись). А можливості та бажання самих білорусів входити в бойові дії — мінімальні.
