Фельдшер за освітою, який до широкомасштабного вторгнення рф працював у Кривому Розі на шахті. Йому 34 роки, за плечима вже…
14 березня в Україні відзначають день українського добровольця. Саме в цей день 2014 року перші 500 бійців-добровольців Самооборони Майдану прибули на полігон Нові Петрівці для формування першого добровольчого батальйону, з якого згодом був сформований 1 БОП НГУ ім. Кульчицького.
За даними Українського інституту національної пам’яті, у боях 2014–2015 років російсько-української війни на сході України брали участь майже 40 добровольчих батальйонів. Більшість із них згодом перетворилася на військові частини силових структур. Серед них, перших добровольців, був і Віктор Кирган, який загинув 12 березня 2022 року у важких боях з ворогом поблизу населеного пункту Степова Долина на Херсонщині. АрміяInform, вже писала про шлях старшого лейтенанта Віктора Киргана, про самовіддані 9 років служби та обов’язку, про важкі бої на Херсонщині, про відважний порятунок побратимів та про болісні півтора року очікування у статусі «зниклий без вісти». Сьогодні ж, у день українського добровольця, хочеться згадати про те, з чого все починалося, про те без чого широкомасштабне вторгнення могло би розпочатися набагато раніше…про безстрашного добровольця, колись звичайного молодого хлопця ветеринара, який збирався лікувати тварин, але став професійним військовим, про людину справжнього духу та палкої ідеї.
— Все розпочалося у 2014 році, коли мій брат поїхав на Майдан (Революцію Гідності) і повернувся звідти в синцях та у закривавленій закіптюженій куртці. А телефоном же казав, що все добре, щоб ми не хвилювалися. Хоча ми хвилювалися й боялися все одно, — розповідає сестра Віктора.
Після того кривавого «зеленого коридору» ми не бачилися довгі роки
Одразу після Майдану молодий хлопець або, як казали його старші побратими, “ще майже дитина” вирішив доєднатися до добровольчого руху та вступив до батальйону спецпризначення «Свята Марія»
— Віктор був у сотні Ісуса Христа. Ми виявилися єдиними земляками-вінничанами, і швидко потоваришували. Не всі могли тримати таку високу моральну планку, поєднуючи військову та релігійну дисципліну, а йому це давалося легко… Попереду був Іловайськ. Заходили ми в нього вже з різних позицій. Після того кривавого «зеленого коридору» ми не бачились з ним довгі роки, тому що під час порятунку пораненого побратима мені прилетіло в шию. Пізніше ми побачилися з ним уже в складі 131 ОМБР, коли Вітя став офіцером. Я був дуже радий його бачити у цьому амплуа та тішився, що нам, старим воякам, є гідна заміна. Потім я дізнався, що він загинув на Херсонщині…Таке спустошення, Господи…, — згадує колишній побратим воїна.
Опинився за 15 метрів до ворожого окопу
«Знаєш, чому я не люблю соняхи і не можу на них дивитися?», — запитав колись Віктор у своєї дружини, під час традиційної спільної мандрівки на мотоциклі.
Тоді дружина добровольця пожартувала, що це певно пов’язане з тим, що вона змусить влаштувати їй пів годинну фотосесію під палючим сонцем посеред поля, але погляд Віктора змінився…
— Чоловік розповів, що тоді у далекому 2014-му бойова лінія простягалася через соняхове поле, яке вже встигло вирости майже на ріст людини. Не було видно геть нічого, і ніхто не розумів, що відбувається за декілька метрів від траншеї. Під час однієї з вилазок Вітя опинився за 15 метрів до ворожого окопу, і добре чув, як між собою спілкуються окупанти. Так йому довелося сидіти в тих соняшниках до пізньої ночі, а потім тихенько повзти до своїх, сподіваючись не натрапити на якусь розтяжку чи під вогонь, — поділилася дружина добровольця.
За словами жінки, Віктор неохоче розповідав про пекло в якому йому довелося побувати…Лише деколи, рефлексійно, як от під час зустрічі з соняшниковим полем, яке викликало ряд болючих спогадів.
— Він був у самому «котлі», де разом із побратимами до останнього тримав оборону. По факту — їх просто кинули напризволяще. Кудись ділося керівництво, боєзапаси, і навіть польова кухня…Деякі командири підрозділів все ж брали на себе відповідальність та залишали потихеньку позиції самостійно. В той час якраз москалі почали давати «зелений коридор» та обстрілювати наших солдат, — розповіла дружина.
Діставалися до позицій декілька днів та ночей
Відступав підрозділ Віктора також через славнозвісне соняшникове поле, пересуваючись виключно вночі. Відтак до наших позицій вони діставалися декілька днів та ночей…
Пізніше, командир підрозділу у якому воював Віктор, був затриманий за зраду та здачу позицій, але хлопці відстояли його, мовляв, і їх тоді теж необхідно під арешт, адже вони всі були разом, і завдячують йому збереженням власних життів.
— Дуже багато питань до того, як потім почали ставитися в суспільстві до добровольців. Здається, що лише з початком повномасштабної війни суспільство знов згадало хто ці люди, і оцінили їх подвиг. Адже, по суті усі добровольці — герої. Це в першу чергу люди, які з доброї волі пішли нас захищати та зрозуміли усе набагато раніше, ніж настало 24 лютого, — поділилася дружина добровольця.
Коли вже Віктор став студентом Військового інституту та більш глибоко вивчав історію війн, він часто казав, що повномасштабної війни не оминути, і буде вона скоріше за все найближчим часом. Такі риторики хлопець висував постійно, починаючи з 2018-го року та закликав своїх колишніх побратимів не розслаблятися та підкуповувати «снарягу»…
Не зміг заснути на ліжку, бо воно занадто м’яке
В одну із теплих літніх ночей 2016-го року, під час відпустки, Віктор приїхав в гості до своєї сестри. Знову мотоциклом…Віктор дуже любив саме цей вид транспорту, адже коли він опинявся за кермом двоколісного «друга» , то відчував справжню свободу, якої йому так бракувало на службі.
— Тоді ми теревенили до пізньої ночі, і ніяк не хотіли розходитися. Але Вітя мав на ранок важливі плани, тому ми вирішили все ж трохи поспати. Коли зранку я зайшла його будити, то побачила брата на підлозі в спальнику. На мій здивований погляд, він відповів, що здичавів трохи в тих полях, і не зміг заснути на ліжку, бо воно занадто м’яке. Я запропонувала йому ще відпочити, і перенести плани, але він рішуче підхопився з підлоги, і сказав, що ми їдемо, — розповіла сестра добровольця.
Іловайськ та соняшники
Жінка пригадує, що тоді вони мовчки приїхали до сусіднього села, де перед ними розкинулося велике соняшникове поле. Тоді Віктор спитав у сестри чи пам’ятає вона його розповідь про Іловайськ, і вона стверджувально кивнула головою. Тоді доброволець зізнався сестрі, що з того часу у нього залишилася гостра реакція на соняшникові поля, і він не може реагувати на них адекватно, відповідаючи реальній обстановці. Чоловік поставив сестрі задачу: просто бути поруч, не розмовляти, і не відволікати, але якщо ну вже дуже «поплавить», то щось зробити.
— Тоді я спробувала запропонувати йому все-таки звернутися до психолога, вже наперед знаючи негативну відповідь, адже мій брат вважав, що людина сама собі може бути психологом. Але яке було моє здивування, коли він сказав, що у випадку якщо сьогодні тут у нічого не вийде, то він звернеться… Я би мала зрадіти, але навпаки напружилася, адже це означає, що морально братові дуже важко, якщо він готовий переступити навіть через свої упередження, — поділилася сестра Віктора.
Тоді, попри ранкову прохолоду у Віктора на чолі виблискували дрібні краплі поту, на скроні билася жилка, а руки, то стискалися в кулак, то знову розтискалися. Брат і сестра так і блукали між соняшниками у цілковитій тиші. Невідомо скільки часу тривала ця «прогулянка», але сонце вже встигло піднятися над горизонтом, і лише тоді Віктор вперше вимовив слово.
— Він спитав мене чи бачу я узлісся, і я стверджувально кивнула головою. Тоді широко усміхаючись він сказав, що це саме там його ледь не підстрелили мисливці у 9-річному віці. Я тоді сказала, що попри сильну любов, все ж хочу набити його віником, — пригадує з посмішкою сестра добровольця.
Водночас був і солдатом, який воює, і медиком
Через деякий час Віктору все ж вдалося впоратися з власними реакціями, які заважали йому жити. Також йому вдалося стати справжнім бойовим офіцером, яким він дуже прагнув бути. Доброволець не хотів сидіти в тилу, збираючи нагороди та похвалу, а потім через 30 років в медалях очолювати якусь раду та розповідати школярам про подвиги, в яких він не брав участі.
— Взагалі, Вітя в цьому…військовому сенсі був доволі скромний. Навіть говорячи про Іловайськ. Він же водночас був і солдатом, який воює, і медиком. Думаю так сталося через наявність у нього хоч і ветеринарної, але все ж медичної освіти. Він мало кому про це розповідав, але йому часто доводилося збирати рештки своїх полеглих побратимів із чагарників. Пам’ятаю, якось Вітя приїхав до мене під час відпустки і розповідав: От уяви, є людина з якою ти спілкуєшся щодня, ділиш сухпай, воюєш, а через якийсь час збираєш її залишки, щоби відправити родині, — поділився друг добровольця, Тарас.
Витягнув на собі поранених побратимів
Про почуття обов’язку, сміливості та військової честі свідчить і героїчний вчинок Віктора на початку широкомасштабного вторгнення, буквально за тиждень до його загибелі. Тоді офіцер, витягнув на собі поранених побратимів поблизу Олешок, що на Херсонщині, тим самим врятувавши їм життя.
12 березня 2022-го року доброволець, офіцер, командир, людина, яка любила свою справу та країну більше за життя, загинув.
Ймовірно, це сталося поблизу населеного пункту Степова Долина, що на Херсонщині, де на той час чоловік виконував завдання… Сказати точно, де це сталося і бути точним у даті — неможливо, адже тіло Віктора гнило у так званій «сірій зоні» понад рік, а ще пів року тривала процедура ДНК.
Віктора Киргана поховали 20 квітня 2023 року у закритій труні на рідній Вінниччині.
Нині рідні та побратими активно працюють над тим, щоби зберегти пам’ять про воїна, який присвятив невпинній боротьбі проти ворога 10 років, і віддав найцінніше — своє життя.
Шануймо воїнів – добровольців!
Пам’ятаємо кожного!
Навіки в строю!
