На ці запитання відповідає головний судовий експерт КНДІСЕ, військовий психолог, кандидат психологічних наук, полковник запасу Едуард Литвиненко. — Серед полонених вже неодноразово виявлялись…
Це взводний опорний пункт на рубежі оборони операційної зони одного з оперативно-тактичних угруповань. Тут працюють лише військові — надто близько до лінії зіткнення, і саме військові краще розуміють вимоги і особливості бойової роботи. Тому такі опорні пункти зводять інженерні частини.
Враховуючи характер і реалії сучасної війни, траншеї роблять ширше і вище, щоб можна було спокійно розминутися в спорядженні, пронести пораненого на ношах.
На питання журналістів, як змінилися норми будівництва подібних укріплень, офіцер інженерних військ Леонід каже:
«Якщо за часів Другої світової були норми глибини і ширини траншей — 1.5 метри на 80 сантиметрів, то зараз ми робимо глибину 2 метри, близько 1 метра ширину. І зверху насипається ще півметровий бруствер. В той же час ширше робити не можна, бо окопи стануть вразливіші до обстрілів. У будівництві використовуємо геотекстиль, сітку, дошку, бруси».
Через те, що траншея йде зигзагом, кути укріплюються додатковими стовпцями, розпорками. Вогневі ячейки обшиті деревʼяною дошкою.
Також обладнуються виходи з плавними переходами висоти, щоб уникнути травмування при швидких переміщеннях.
Висота перекритої ділянки приблизно 2 метри 30 сантиметрів. Є потужний каркас, поперечні повздовжні балки, перекриття — два накати: накат — півметри землі, другий накат — так само.
Все це маскується. В разі обстрілу можна швидко перейти в такі зони з вогневих ячейок. На кожному вході-виході копається колодязь для збору води, щоб вона не затікала у перекриту ділянку.
«Плюс роботи з деревом — швидкість, мінус — недовговічність (потребує ремонту через 2 роки — ред.). Над неперекритою частиною знизу і зверху робимо розпорки, для міцності конструкції і монтування антидронового захисту. В нашому підході ми врахували поради бойових піхотних командирів», — розповіли військові інженери.
Фото автора
