Сьогодні перемогу визначає не лише кількість особового складу чи техніки. Вирішальними стають швидкість передачі інформації, стійкість зв’язку, захищеність даних, ефективність…
315 років тому московське військо, увірвавшись до тодішньої української столиці — міста Батурин, вирізало всіх його мешканців, включно з жінками та дітьми. Жорстокість, з якою було вчинено розправу над захисниками та мешканцями міста, шокувала всю Європу. Французькі друковані видання, отримавши інформацію з України, вийшли з промовистими заголовками — «Страшна різня», «Руїна України», «Жінки й діти на вістрях шабель». «Вся Україна купається в крові. Меншиков показує жахи московського варварства», «страшний цар жадібний до крові в Україні… Всі мешканці Батурина, попри вік і стать, вирізані, як наказують нелюдські звичаї московитів» — писали вони.
Наступ москалів на Україну був спровокований переходом українського гетьмана Івана Мазепи на шведську сторону під час Північної війни.
Батурин був добре укріпленою фортецею, оснащений гарматами. Від капітуляції мешканці відмовилися і тримали оборону кілька днів. Можливо, місто й втрималося б, якби не зрадники.
«Один із полкових старшин, Іван Ніс, прибув до Меншикова і вказав йому таємний спосіб добути Батурин. За переказами, Ніс, указав у батуринській стіні хід. Меншиков відрядив туди солдатів. З другого боку був початий приступ», — писав про ці події історик Микола Костомаров.
За зраду Іван Ніс отримав жалувану грамоту на полковницький чин від петра І. Коли гетьман 18 листопада 1708 року побачив наслідки московського погрому Батурина, це видовище вразило його в саме серце: «…ревно плакав по Батурину Мазепа, спостерігаючи, скільки крові людської в місті і передмісті було полно калюжами».
Навіть у 1726 році, через 18 років після трагедії, колишня козацька столиця залишалася безлюдною, а мешканці, що вціліли, жили по околицях.
За підрахунками істориків, які підтверджені також і археологічними дослідженнями, геноцид у Батурині забрав близько 15 тисяч життів. Окрім того, наслідками каральної експедиції, яку провело московське військо в Україні, стали: катівня в Лебедині (до 1000 жертв), Полтавська катастрофа (розгром основних сил антимосковської коаліції), знищення козацьких містечок Келеберди, Переволочної, Старого та Нового Кодака, Чортомлицької і Кам’янської Січей…
Події 1708–1709 років в Україні схожі на те, свідками чого ми всі є впродовж 2022–2023-го. Тактика ведення бойових дій та геноциду щодо місцевого населення у росіян не змінюється впродовж століть: у Батурині, Лебедині, Кодаках на початку XVIII століття відбувалося теж саме, що російські загарбники творили в Бучі, Ірпені, Гостомелі, Бородянці, Макарові, Ізюмі, Маріуполі, інших тимчасово окупованих українських містах і селах уже в наш час.
Ба більше, те ж саме відбувалося і в більш давні часи. Днями український історик, політолог, експерт Центру стратегічних комунікацій та інформаційної безпеки Максим Майоров на своїй сторінці у Facebook звернув увагу на ідентичність шляхів набігів половців на Київську Русь та шляхів, якими росіяни атакують Україну «шахедами». І українські військові відбивають ці атаки так само героїчно, як наші пращури відбивали атаки половців.
Нападника завжди очікує справедлива кара. Менше ніж через три роки після подій у Батурині петро І зазнав нищівної поразки в Прутському поході і мусив підписати капітуляцію.
Історія циклічна. Ми маємо вивчати минуле, щоб не допускати повторення таких трагедій, як геноцид у Батурині, і примножувати результативність перемог, як на річці Прут, яких у нашій історії було значно більше, ніж поразок. Тримаймо стрій, віримо в Збройні Сили України.
