140 років тому, 12 листопада 1883 року, народився Марко Безручко (1883–1944) — видатний український військовий діяч, генерал-хорунжий Армії УНР, один зі співтворців знаменитого «Дива над Віслою» 1920 року, коли Польська Республіка змогла відбити агресію більшовицької росії й відстояти власну незалежність. Перемога Війська Польського над червоною армією у Варшавській битві стала можливою в тому числі завдяки вмілим і рішучим діям військ під командуванням Марка Безручка під час оборони Замостя.
Допомігши врятувати Польщу, військовий назавжди лишився послідовним патріотом і борцем за незалежність України, чітко визначивши росію як головного ворога українського народу й української державності:
Народився Марко Безручко в місті Великий Токмак (нині Токмак) на Запоріжжі, освіту здобув у вчительській семінарії в Переяславі. Однак вчителювання не вабило молодика, тому невдовзі він обрав кар’єру професійного військового. 1908 року Марко Безручко закінчив Одеське піхотне юнкерське училище, 1914 року — Миколаївську військову академію в санкт-петербурзі.
З початком Першої світової війни Марко Безручко воював у складі 106-го Уфимського полку, зазнав поранення й контузії. Потому з середини липня 1916 року служив старшим ад’ютантом у штабі 42-го армійського корпусу та з кінця серпня 1917 року — штаб-старшиною для доручень штабу 30-го артилерійського корпусу Південно-Західного фронту. За роки Великої війни дослужився від поручика до капітана й здобув кілька нагород, найпочеснішими з яких стали орден Святого Володимира 4-го ступеня з мечами й бантом та орден Святої Анни 4-го ступеня з написом «За хоробрість».
З початком Української національно-демократичної революції 1917–1921 років Марко Безручко долучився до творення модерного українського війська, твердо усвідомивши, що «сильна армія — це право на існування нації». Від березня 1918 року він служить у Генеральному штабі українських збройних сил: спочатку — Армії Української Народної Республіки, після гетьманського перевороту — Армії Української Держави, а після антигетьманського повстання — знову Армії УНР.
Від березня 1919 року Марко Безручко обійняв посаду начальника штабу Окремої Запорізької бригади імені Симона Петлюри Дієвої армії УНР. Невдовзі, з кінця квітня 1919 року, військовий продовжив службу на посаді начальника штабу Січових Стрільців.
— На Марка Безручка впала організаційна робота з вироблення, зі створення цього військового з’єднання, яке в той час переживало певну реорганізацію, — зазначив кандидат історичних наук, офіцер Центру досліджень воєнної історії Збройних Сил України Михайло Ковальчук під час тематичної зустрічі «Генерал Марко Безручко: від оборони Замостя до оборони Авдіївки 110-ю бригадою». — Спочатку це був курінь, тобто батальйон Січових Стрільців, потім його було розгорнено в полк, потім у бригаду, потім у дивізію, потім у корпус. І це все дуже швидко — буквально за якихось пів року. Було багато організаційних завдань, з якими Марко Безручко успішно справлявся. Це фактично оперативне керівництво військами, яке значною мірою впало на його плечі. Результати його роботи говорять самі за себе.
Найяскравішим етапом служби Марка Безручка молодій українській державі стала його участь у війні з більшовицькою росією 1920 року. У січні 1920 року він розпочав формувати, а від початку лютого став командиром Шостої стрілецької Січової дивізії Армії УНР. Дивізія під командуванням Марка Безручка взяла участь у спільному з Військом Польським поході на Київ, під час якого столицю вдалося визволити від більшовиків, відкинувши їх за Дніпро. 9 травня 1920 року на Хрещатику відбувся спільний українсько-польський парад на честь визволення Києва.
На жаль, невдовзі червона армія змогла кинути проти українців і поляків значні сили. Вже в липні більшовики прорвалися до Львова й почали наступ на Варшаву. Від середини до кінця серпня 1920 року розгорнулась славнозвісна Варшавська битва, відома також як «Диво над Віслою», під час якої Військо Польське завдало нищівної поразки загарбникам, змусивши їх відступити. Незалежність відродженої Польської держави було порятовано.
Важливу роль у перемозі поляків під Варшавою відіграла вміла оборона Замостя, здійснена українськими й польськими військами під командуванням полковника Марка Безручка. Його заступником став начальник штабу 6-ї Січової дивізії Армії УНР Всеволод Змієнко. Протистояти їм довелось 1-й кінній армії на чолі із Сємьоном Будьонним. Вороже військо налічувало близько 16 тисяч бійців і вчетверо переважало сили захисників Замостя, які становили близько 4 тисяч бійців з 12 гарматами й 43 кулеметами. Генерал-хорунжий Олександр Удовиченко так описав оборону Замостя:
Незважаючи на колосальну перевагу в живій силі, загарбники зазнали поразки й були змушені припинити облогу Замостя та відступити з огляду на наближення польської піхотної дивізії Станіслава Галлера, яка просувалась на допомогу захисникам міста. Визначальну роль у перемозі відіграло грамотне облаштування польових укріплень навколо Замостя та вміле командування. За перемогу під Замостям Марко Безручко та Всеволод Змієнко отримали звання генерал-хорунжих Армії Української Народної Республіки. Ці події відображено у підготовленому Українським інститутом національної пам’яті мальописі «Оборона Замостя. Легенда про лопату».
Згодом, з травня до липня 1921 року, Марко Безручко був військовим міністром Уряду Української Народної Республіки в екзилі та членом Вищої Військової Ради УНР, брав активну участь у житті української політичної еміграції. Досвідчений військовий працював у польському військовому картографічному інституті та зробив дуже багато для збереження й дослідження військової історії Перших визвольних змагань 1917–1921 років.
Упродовж 1931–1935 років він очолював Українське воєнно-історичне товариство у Варшаві, був редактором військово-історичного мемуарного збірника «За Державність. Матеріяли до історії Війська Українського». Написав книги «Від Проскурова до Чорториї» (Каліш, 1924), «Українські Січові Стрільці на службі Батьківщині» (Каліш, 1932) та численні статті.
До останніх днів життя Марко Безручко лишався відданим патріотом України. 1938 року на 20-річчя відновлення Польської держави польська влада відзначила генерал-хорунжого Марка Безручка найвищою військовою нагородою Польщі — орденом Virtuti Militari. Однак військовий відмовився прийняти орден, заявивши: «Я воював за Україну, а не за Польщу».
Читайте також: Історичні паралелі захисту Авдіївки й Замостя: у столиці відбулася тематична зустріч
Помер Марко Безручко 10 лютого 1944 року у Варшаві, похований у православній частині міського цвинтаря «Воля».
Внесок Марка Безручка у творення модерних українських збройних сил та боротьбу за незалежність гідно вшановано — 24 серпня 2022 року почесне найменування на честь Марка Безручка присвоєно 110-й окремій механізованій бригаді Збройних Сил України. Зараз бійці бригади беруть участь у відсічі збройної агресії російської федерації на одному найгарячіших напрямків на сході України.
