Один рік війни залишає після себе вибухонебезпечних предметів, мін, снарядів, що не розірвалися, гранат та іншого вибухонебезпечного сміття щонайменше на багато десятків років роботи саперам після війни.
Тому зараз сапери однієї з частин зайняті очищенням території на місцях колишніх боїв.
Ми прибули в місце тимчасової дислокації частини зранку.
Група під командуванням мого давнього знайомого старшого сержанта Дениса Тригуба готувалася до виїзду на чергове завдання.
Мене вразила буденність того, що відбувається. Як сказав один із саперів, цитуючи слова свого колишнього командира: «Мін не треба боятися, їх треба поважати». Командир підрозділу майор Сергій був лаконічним:
— Працюємо ми тут не перший місяць, і виконуємо завдання з декількох напрямків. По-перше, проводимо розчищення території — полів, лісопосадок, лісів. На жаль, ліси дуже забруднені вибухонебезпечними предметами. Нині осінь, грибний сезон, місцеві жителі масово йдуть у ліс, і часті випадки, коли знаходять у лісі щось незрозуміле — тому ми нерідко виїжджаємо, проводимо обстеження або розмінування. Здебільшого доводиться мати справу з мінами, ракетами від «Градів», що не розірвалися, снарядами. Ракети від «Градів» можуть увійти на глибину до півтора метра в землю, більш важкі боєприпаси ще глибше, але, як правило, якщо вони не вибухнули, звичайним міношукачем знайти їх буває складно, тож потрібен бомбошукач.
Другий напрямок нашої роботи — це інженерне забезпечення наших оборонних рубежів, ми ставимо інженерні загородження, готуємо до підриву мости, греблі, проводимо інженерну розвідку для розміщення частин прикриття кордону.
Ну і третій напрямок, яким ми займаємось, — це навчання людей. І своїх саперів, і військовослужбовців з батальйонів ТрО.
Його підтримує Денис:
— Ми зараз отримуємо нові типи боєприпасів від союзників, та й росіяни не стоять на місці. Але зазвичай вони застосовують добре відомі міни-пастки типу МЛ-7, МЛ-8. Вони характерні тим, що працюють не на натискання, а на розвантаження. Їх зазвичай ставлять під ящики з боєприпасами, під усі предмети, які можуть зацікавити солдата — рюкзаки, коробки з їжею та хоч ті ж баклажки з водою. З огляду на те, що вона реагує на масу 300 грамів, то використовується досить широко. Ще під трупи її підкладають — просто знаючи, що бійці, захоплюючи позиції, починають все обстежувати. І, на жаль, ми часто бачимо результат таких підривів: бійці залишаються без рук, без очей…
Тому наше правило незмінне — воно прописане потом і кров’ю: все, що ми знаходимо — вибухонебезпечне чи не вибухонебезпечне — все, що знаходиться на позиціях або там, де потрібні дії для забезпечення цих позицій, скидаємо саперною кішкою. Перевіряємо металошукачем і за необхідності знищуємо.
…І ось виїзд на роботу. Працюють сапери зазвичай групами по 4–5 осіб. Екіпірування звичайне — каски, бронежилети, захисні окуляри, рукавички, металошукачі, щупи, ножі, покажчики-трикутнички, засоби підриву та інше необхідне під час роботи спорядження.
Перед роботою Денис проводить інструктаж — передусім нагадує про те, чого робити не можна, причому в жодному разі.
З нами в ліс вийшла група аеророзвідки — їхній коптер тонко, по-комариному дзижчить і плавно йде вгору. Командир аеророзвідників майор Ярослав пояснює: «Ми дивимося, чи нема навколо небажаного руху. Якщо бачимо зверху підозрілі предмети — теж повідомляємо».
Ліс сильно побитий. Обгорілі стовбури дерев валяються буквально скрізь, через них треба переступати. Ідемо мокрим лісом, переступаючи через повалені дерева.
Уважно дивишся під ноги, розуміючи, що будь-якої миті може під ногою щось «бахнути». Сапери йдуть повільно, але обганяти їх не слід — цю заповідь пам’ятає кожен військовий. У їхніх руках міношукачі. Попереду дерево, що впало — хто його збив? Вітер, пожежа, ракета чи снаряд? Ось і знахідка — 100-мм снаряд, що пройшов канал ствола і не розірвався. Сапер поруч із ним акуратно ставить прапорець, після чого відходить убік — такі знахідки, як правило, знищують на місці накладними зарядами.
Денис Тригуб пояснює:
— Глибина залягання реактивного снаряда, скажімо, від «Граду», — від півтора до двох метрів. Якщо «Смерч» чи «Ураган» — то може бути і три, і п’ять метрів. Якщо снаряд від ствольної артилерії — 100, 122, 152 або 155 мм — теж до півтора метра.
Протитанкові міни часто ставлять на невилучання, для цього під них підкладають МС-3 (МС-3, міна-сюрприз — міна розвантажувальної дії, створена як пристрій невиймання для протитанкових та інших мін, що не мають такої системи. — Авт.). Нещодавно був випадок — ми знімали протитанкові міни, і під кожною п’ятою з них була встановлена пастка. Відбувся підрив, але завдяки тому, що працювали з великої дистанції та тягнули міну «кішкою», ніхто не постраждав.
Дивлюся на обличчя саперів. Від колишніх усмішок не залишилося і сліду. Олександр у довоєнному житті — шеф-кухар київського ресторану. У частині він уже давно, і може вважатися «старим» — на його рахунку сотні знешкоджених ВНП. Наразі він схилився над знайденим пострілом від гранатомета.
Гранату не вистрілено, її, мабуть, просто забули тут. Але залишати її в лісі ніхто не буде, тому акуратно перевіряють на наявність «сюрпризів» та забирають до машини. Денис знайшов постріли від гранатометів — ВОГи теж краще не чіпати…
Машина — нова вантажівка Renault D220 — подарунок від литовських партнерів. Водій Діма, за його словами, за кермом все життя, але такі вантажі возити до великої війни не доводилося. На запитання, як їхати, знаючи, що за спиною на подушці з піску — десятки кілограмів смерті, відповідає, знизуючи плечима:
— Спочатку було страшнувато, потім звик. Їхати треба акуратно, маршрути прокладати так, щоб у разі чого не постраждало мирне населення, школи, житлові будинки… А так — звичайна робота.
Ось і все на сьогодні. «Улов» розкладений — ВНП частково зібрані в кузові вантажівки, те, що називається «брухтом», звалене в пікапи, спорядження складають. Ще одна ділянка нашої землі очищена від слідів перебування росіян.
Вантажівка з табличкою «РОЗМІНУВАННЯ» повільно рухається лісовою дорогою.
Закінчено звичайний робочий день.
«Звичайна» робота для саперів починається до війни і не закінчується ще довгі роки після неї.
Фото автора і з архіву частини
