Вони мали виконувати завдання. Саме тому імперія в усі часи споювала своїх підданих — для того, щоб наповнити скарбницю. Саме тому армію цілеспрямовано…
У війні, яку путін з рештою свого військово-політичного оточення сором’язливо назвали «спеціальною військовою операцією», російська армія використовує досвід багатьох воєнних конфліктів. Проте військові історики зауважують, що ворог переважно використовує досвід часів Другої світової війни, більшою мірою — німецько-радянської війни 1941–1945 років. При цьому наш противник враховує й використовує як радянський досвід (червоної армії), так і німецький (Вермахту), хоча останній — меншою мірою.
Про певні аспекти застосування ворогом тактики і стратегії часів Другої світової війни та інших збройних конфліктів кореспондент АрміяInform поспілкувався з доцентом Національного університету оборони України Ростиславом Пилявцем.
— Ростиславе Івановичу, за час широкомасштабної агресії вище військово-політичне керівництво російської федерації кілька разів змінювало стратегію та вносило істотні корективи до своїх планів. З чим це пов’язано?
— За початковим задумом і планом військово-політичного керівництва росії так звана спецоперація мала бути швидкоплинною, тобто російські «стратеги» прагнули досягти намічених результатів у стислі терміни, а саме захопити Київ за 3-4 доби та окупувати більшу частину України за 2-3 тижні.
Отже, в основі задуму та плану його реалізації була стратегія бліцкригу (блискавичної війни). Проте вже в перші дні стало зрозуміло, що одним ударом росіяни не змогли досягти поставленої мети. При цьому агресор зазнав істотних втрат в особовому складі та техніці. Фактично, його наміри зазнали краху.
Відтак загарбники перейшли до іншої стратегії — стратегії розтрощення, яка вимагала накопичення сил і засобів, залучення додаткових контингентів військ, озброєння та військової техніки, створення нових ударних угруповань, їх посилення, переформатування, передислокації. Суттєвих уточнень зазнали стратегічна мета та плани.
Проте стратегія розтрощення (активного наступу, спроб оточень і розгрому угруповань військ. — Авт.) так само не мала серйозних позитивних результатів, тож її поступово змінили на іншу, а саме на стратегію виснаження. Її характерною рисою є «тактика випаленої землі», яка сама по собі фактично є стратегією, а не тактикою і передбачає знищення всього корисного, того, що може слугувати життєзабезпеченню або існуванню як військ противника, так і цивільного населення на території, яку може бути зайнято або вже зайнято противником. Зокрема це знищення запасів харчових продуктів та врожаю, забруднення або отруєння джерел питної води, знищення інфраструктури — шляхів і засобів автомобільного й залізничного транспорту, комунікацій та засобів зв’язку, техніки, споруд і служб, промислових підприємств, установ та житлових будівель, іноді навіть цілих міст.
— Зазвичай «тактику випаленої землі» використовували проти окупантів війська та партизанські формування, що відступали.
— Так, проте у війні, розв’язаній росією проти України, таку стратегію використовує країна-агресор. Армія росії перейшла до неї у вересні 2022 року, зосередивши свої зусилля на знищенні та виведенні з ладу об’єктів соціальної та критичної інфраструктури, ТЕЦ (теплоелектроцентралей. — Ред.) і ТЕС (теплових електростанцій. — Ред.), транспортних вузлів, промислових підприємств, медичних установ, закладів освіти й науки, культових споруд, житлових будівель українців. Це ворог здійснював і продовжує здійснювати шляхом ракетних і авіаційних ударів, бомбардування, атак ударних БПЛА, артилерійських і мінометних обстрілів.
Яскравим прикладом такої стратегії нашого ворога є підрив греблі Каховської ГЕС 6 червня, внаслідок чого стався потужний витік великої маси води — частини Каховського водосховища. Це спричинило загибель людей, масову загибель домашніх і диких тварин. Станція (ГЕС. — Авт.) не підлягає відновленню. Велика кількість людей через повінь і підтоплення втратили домівки, господарства, майно, сільськогосподарські ділянки з майбутнім урожаєм, засоби для існування і власного життя. Цей підрив є не лише економічним і воєнним злочином, а й масштабним екологічним злочином (злочином екоциду. — Авт.). Його наслідки колосальні й ми ще не повною мірою їх усвідомлюємо — вони на багато років, окремі з них неможливо усунути навіть у далекій перспективі.
Цей злочин дуже подібний до того, які здійснили війська червоної армії (їхні представники. — Авт.) у серпні 1941 року.
Увечері 18 серпня 1941 року було підірвано греблю ДніпроГЕСу, чи, як тоді казали, Дніпрельстану (скорочення від Дніпровська електростанція). Зробили це з метою зупинити наступ німецьких військ. Про те, що греблю можуть підірвати, було відомо завчасно. Була підготовка — підвозили й закладали вибухівку. І цей процес зайняв декілька днів. Принаймні 16 серпня вибухівка вже лежала в «тілі» греблі. Тобто за два дні до підриву.
Зазначимо, що наш противник не обмежує себе якимись правовими й моральними рамками. Він застосовує найрізноманітніші види озброєння та військову техніку, іноді й заборонені міжнародним правом. Ворог використовує різні методи та способи дій, які не завжди пояснюються військовою необхідністю й доцільністю.
читайте також:
— Що змушує росіян під час підготовки, організації та ведення бойових дій використовувати досвід німецько-радянської війни вісімдесятирічної давнини?
— На мій погляд, росіяни до цього часу живуть у парадигмі Другої світової війни, яку вони продовжують називати «великою вітчизняною». Для росіян перемога у тій війні є головною історичною подією ХХ століття, головним державним святом і навіть важливою «духовною скріпою» російського суспільства. І не дивно, що всі сучасні бойові статути російських збройних сил, як і колишні радянські, ґрунтуються передусім на тогочасному досвіді червоної армії. Звичайно, враховується і пізніший досвід локальних війн і збройних конфліктів, і знову ж переважно власний — радянський і російський. Але визначальним все ж є досвід німецько-радянської війни. Слід відзначити, що та війна була єдиною в історії срср тотальною війною. І справді, вона стала стрибком у розвитку воєнного мистецтва, зокрема й радянського. Проте, зважаючи на науково-технічний прогрес і кардинальні зміни, що відбулися з тих часів у військовій справі, багато теоретичних положень російської воєнної науки й військової практики вже застаріли. І той факт, що керівництвом та збройними силами російської федерації це не повною мірою усвідомлено, дає нам певну перевагу й можливості успішної боротьби з росіянами.
— Що стосується тактики, то які способи дій, вироблені й апробовані червоною армією в роки Другої світової війни, застосовують російські війська в теперішній війні?
— У наступі — це масована артпідготовка, авіаційні удари, «вогневий вал», штурмові дії, у тому числі методом «людських хвиль».
Спосіб «людських хвиль» був відомий ще з часів Першої світової війни. рф переважно використовувався під час бойових дій у містах — урбанізованих районах Маріуполя, Сєвєродонецька, Соледара та Бахмута, зокрема у діях ПВК «вагнер».
Як у наступі, так і в обороні противник, не рахуючись із бойовими втратами, також використовує практику дій «штрафних підрозділів», апробовану у Другій світовій війні.
Оборонні дії росіян у сучасній війні теж багато в чому схожі на дії радянських військ у німецько-радянській війні. Це стосується як безпосередньо організації оборони і практики застосування військ, так і відступу, який часто перетворюється на неорганізовану втечу росіян. Масовими в російській армії стали такі явища, як дезертирство, членоушкодження з метою ухилення від бойових дій, боягузтво і втеча з позицій, здача в полон, і як наслідок — жорсткі заходи реагування з боку командування, показові покарання винних і їхніх командирів (від відсторонення до ув’язнення і аж до показової страти. — Авт.), накази «ні кроку назад» під загрозою ще більш жорстких репресій. Спостерігається і застосування «загороджувальних загонів» на напрямках, де є втеча з позицій — вони стріляють по тих, хто кинув позиції, щоб повернути їх назад, і часто завдають їм поранень чи навіть вбивають їх. Нещодавно на інформаційних ресурсах з’явився відеозапис таких дій. А загалом — рутинна робота з риття окопів, траншей, облаштування оборонних позицій, ВОПів, РОПів, районів оборони тощо. Йде до того, як це було напередодні Другої світової війни на західних кордонах і після неї на східносибірських і далекосхідних — будівництво укріплених районів з ДОТами і ДЗОТами.
Характерною рисою тактики російських військ є нехтування життям солдатів, тобто воюють росіяни «по-жуковськи» — не умінням, а числом. Створюють чисельну перевагу в особовому складі за рахунок «мобіків», «зеків» тощо, на їхні шалені втрати увага не звертається. Ставлення до них переважно як до гарматного м’яса.
Фото автора та з відкритих джерел
