Сьогодні перемогу визначає не лише кількість особового складу чи техніки. Вирішальними стають швидкість передачі інформації, стійкість зв’язку, захищеність даних, ефективність…
Військово-політичним керівництвом російської федерації під час планування так званої спеціальної військової операції, а фактично широкомасштабної агресії російської федерації проти України, було обрано досвід придушення чехословацької мирної революції 1968 року. Таку думку висловив під час круглого столу «Внесок України та українців у перемогу в Другій світовій війні», який відбувся в Military Media Center, доцент Національного університету оборони України Ростислав Пилявець.
Чому історик порівнює операцію «Дунай» (Вторгнення військ Варшавського договору до Чехословаччини 1968 року) та широкомасштабну агресію російської федерації проти України — про це кореспондент АрміяInform дізнався в продовження теми круглого столу у Ростислава Пилявця.
Операція «Дунай» — 21 серпня 1968 року підрозділи армій радянського союзу, Німецької Демократичної Республіки, Польщі, Угорщини та Болгарії (окрім Соціалістичної Республіки Румунія) вторглися на територію Чехословацької Соціалістичної Республіки з метою повалення чехословацького уряду, окупації країни та припинення реформ «Празької весни».
— Чи можна сказати, що історія радянської та сучасної росії — це практично історія безперервних вторгнень до сусідніх країн та збройних агресій?
— Так, фактично вся історія росії — це історія воєн, агресій та експансій. Проте якщо зосередитись на подіях останніх ста років, то радянська росія почала своє існування з кривавого державного перевороту, громадянської війни та боротьби з «басмачами» у Середній Азії.
У часи Другої світової війни це досвід так званих визвольних походів у західноукраїнські й західнобілоруські землі, в країни Балтії — Литву, Латвію, Естонію (1939–1940 рр.), вторгнення у Фінляндію і «зимова війна» (1939–1940 рр.).
Був і пізніший досвід, зокрема застосування військ під час придушення угорського повстання (1956 р.), вже згаданої нами «Празької весни» (1968 р.), введення військ в Афганістан (1979 р.).
Крім того, вже напередодні розпаду срср у січні 1991 року радянські війська здійснили інтервенцію з метою повернення Литви до складу радянського союзу і придушення там демократичних перетворень. Сучасна росія мала досвід здійснення військових втручань і участі у воєнних конфліктах у Молдові, Ічкерії (Чечні), Грузії тощо.
Отже, подібний досвід у військово-політичної верхівки радянського союзу та теперішньої росії був доволі багатим і «різношерстим», однак не завжди позитивним і успішним.
— Чому для широкомасштабної агресії проти України влада російської федерації обрала саме досвід вторгнення радянських військ на територію тодішньої Чехословаччини?
— На мій погляд, для керівництва росії досвід вторгнення до Чехословаччини вважався найбільш успішним і показовим. Фактично, цілі операції «Дунай» було досягнуто швидко, в повному обсязі й відносно «малою кров’ю». Сили вторгнення втратили загиблими близько 100 осіб. Зокрема, внаслідок бойових дій зс срср втратили 12 військовослужбовців. Ще чотирьох військовослужбовців втратила армія Угорщини та двох — Болгарії. Жертвами вторгнення стали 108 чехів та словаків, ще понад 500 людей були поранені.
Для порівняння: під час операцій «Хвиля» і «Вихор» на території Угорщини у 1956 році радянські війська загиблими та зниклими безвісти втратили щонайменше 720 військовослужбовців, понад 1500 військовослужбовців дістали поранення. Серед угорців втрати були значно більшими. Майже 2700 угорців загинули, до 20 000 дістали поранення, а ще понад 200 000 цивільних стали біженцями.
-
- Будапешт 1956 р.
-
- З монумента «Червоної армії — визволительки» зривають радянський герб (Будапешт 1956 р.)
Отже, у «спецоперації «Дунай», яку комуністичне керівництво срср разом з верхівкою низки інших країн Варшавського Договору провело проти керівництва і народу Чехословаччини у серпні 1968 року, було залучено велике угруповання військ. Контингент налічував майже 500 000 осіб зі складу збройних сил 5-ти країн: срср, Східної Німеччини (НДР), Угорщини, Польщі та Болгарії. Цілком зрозуміло, що ту «спеціальну військову операцію» (тоді її так не називали) спланували у гш зс срср спільно зі Штабом Організації варшавського договору.
Тоді кремль виправдовувався перед міжнародними організаціями за силове придушення демократичних реформ, намаганням захистити чехословацький народ від нібито праворадикальних елементів, які начебто готували «контрреволюційний заколот». Страх втратити контроль над однією з ключових країн Варшавського договору змусив московських правителів ввести війська в Чехословаччину та окупувати її. Рішення тоді ухвалило політбюро цк кпрс на чолі з Леонідом Брежнєвим за згодою із лідерами більшості країн Варшавського договору.
Невипадково так само сучасне московське керівництво, дотримуючись радянських традицій пропаганди, брехні та дезінформації, пояснювало світовій спільноті своє злочинне рішення про розв’язання широкомасштабної кровопролитної війни у 2022 року в центрі Європи «освобождением украинцев от нацистов». Співпадіння? Не думаю.
— Що подібного між операцією «Дунай», яку здійснила радянська росія спільно зі своїми сателітами, та так званою сво, яку наразі проводить сучасна росія.
— Спосіб загарбання чужої території кремлем у лютому 2022 року, коли російські війська зухвало вдерлися в Україну, був майже таким самим, що й пів століття тому. Тоді, за два місяці до вторгнення, в червні 1968 року країни Варшавського договору провели масштабні військові навчання на території «неслухняної» ЧССР та після закінчення маневрів не поспішали виводити їх із території суверенної республіки. Перед нападом на Україну владімір путін так само під виглядом військових навчань сконцентрував на її кордонах значні військові ресурси. Отже, в основу сучасної «спеціальної військової операції» було покладено «празький сценарій» 1968 року.
Одним із пріоритетних стратегічних завдань так званої спеціальної операції, а фактично широкомасштабного військового вторгнення у формі наступальної повітряно-наземно-морської операції, розпочатої під ранок 24 лютого 2022 року, було визначено захоплення столиці України — міста Києва.
Можна припустити, що на думку кремлівського керівництва, досягнення цієї мети мало не лише вирішальне стратегічне, а й важливе воєнно-політичне значення. Увійти до Києва та захопити ключові об’єкти міста, досягти ізоляції військово-політичного керівництва України, а за сприятливих умов — і прийняття ним російських ультимативних вимог (фактично, підписання капітуляції) та припинення організованого спротиву з боку ЗС України, військово-політичне керівництво російської федерації розраховувало за перші 3-4 доби операції.
— У який спосіб загарбники прагнули реалізувати свої плани?
— Для виконання цього завдання були створені два потужні угруповання російських військ на території республіки білорусь і росії, які діяли на кількох напрямках у межах двох операційних районів — Поліського на правому березі річки Дніпро та Сіверського на Лівобережжі (від річок Дніпро і Сож до міста Суми).
Уже близько 5-ї години 24 лютого по органах військового управління, системах ППО, аеродромах, інших об’єктах військової інфраструктури, включаючи вузли зв’язку та командні пункти, військові склади та інших важливих оборонних об’єктах країни було завдано масованого ракетно-авіаційного удару (МРАУ). Серед цілей перших ракетних ударів була низка об’єктів у столиці України.
Ключову роль у забезпеченні успіху операції мали відіграти повітрянодесантні війська, як це було у ЧССР у 1968 році, та диверсійно-розвідувальні групи. Спочатку армійською авіацією було здійснено висадку посадковим способом розвідгруп і груп спецпризначенців (із вогневим прикриттям з повітря ударними гелікоптерами) та захоплення важливих аеродромів поблизу Києва (зокрема, у Гостомелі та Василькові), після чого планували масову висадку десантів з літаків військово-транспортної авіації на ці аеродроми з легким озброєнням та технікою декількох полків повітряно-десантних військ з подальшим їх висуванням до ключових магістралей столиці України. Попереду діяли ДРГ, яким вдалося частково дезорганізувати нашу оборону і прорватися до міста.
Проте масової висадки десанту не відбулося через потужний спротив Сил оборони України і відбиття атак на означені аеродроми.
— Дякую за розмову!
Фото з відкритих джерел.
