Про це в коментарі АрміяInform розповів боєць батальйону безпілотних систем 14-ї бригади оперативного призначення імені Івана Богуна «Червона калина» Владислав, який щойно повернувся на службу…
російській імперії завжди було начхати на власне населення. росіяни для неї — звичайні гвинтики, інструменти для досягнення цілей. Гвинтики не мали думати чи цікавитися чимось.
Вони мали виконувати завдання. Саме тому імперія в усі часи споювала своїх підданих — для того, щоб наповнити скарбницю.
Саме тому армію цілеспрямовано перетворювали на п’яну орду — аби вмирали, не ставлячи зайвих запитань.
Як «нафта вісімнадцятого століття» створила російську імперію
Горілку та російську державу навічно поєднав цар Петро І. Саме за час його правління випивка стала частиною російської ідеології. Алкоголь допомагав керувати і заробляти гроші.
Один невеликий приклад — російські дворяни отримали право виробляти для власних потреб від 30 до 1000 відер горілки на рік. Селяни ж могли купити горілку лише у своїх поміщиків. На такій монополії озолотились не лише дворяни, а й сама держава.
Інший невеликий приклад — Петро запровадив безкоштовну роздачу горілки для держслужбовців.
Одну чарку на день обов’язково наливали будівельникам, дорожнім робітникам, робітникам верфі, портовим вантажникам, морякам і, звичайно ж, солдатам. Про це пишуть російські історики.
Стаття «100 грамів для хоробрості: „За“ і „Проти“», Шуняков Д.В.
Поява спиртного в добовому раціоні харчування військовослужбовців російської імператорської армії сталася завдяки Петру Великому. У петровському «Статуті військовому 1716 року» чітко регламентувалася норма його споживання.
У розділі 67 з характерною назвою «Порціони та раціони» в розкладі продуктів першого вітчизняного продпайку значилися: «вина 2 чарки, пива 1 гарнець» (один гарнець дорівнює 3,2 л).
Однак треба зазначити, що горілка також виступала і в ролі заохочувального призу за виконання бойового завдання або ж до святкових днів. Ця традиція проіснувала в російській армії аж до початку XX століття.
Рівень споживання горілки в російській імперії 18 століття зростав з року в рік. Росли і доходи від її продажу. Саме тому оковиту називають нині «нафтою вісімнадцятого століття» — її виробництво та продаж приносило втричі більше доходу, ніж продаж хліба. І за Петра, і за його наступників.
Стаття «Держава та алкоголь у дореволюційній Росії. Єдність та боротьба протилежностей», Маріупольський А. М.
Питний акциз … у Росії був найбільшою статтею дохідного бюджету держави (у 2,5 раза більше, ніж усі прямі податки). У 1867 р. він дав 71,5% усіх непрямих податків та 30,5% усіх звичайних доходів держави. У грошовому вираженні питний дохід держави становив: у 1867 р. — 133,9 млн руб., у 1877 р. — 190,9 млн руб., у 1887 р. — 257,7 млн руб., у 1897 р. — 280,1 млн руб.
100 грамів солдат в імператорській армії мав пити щодня
Не дивно, що багато пити російського підданого вчили з народження, а шинки в містах і селах росли, немов гриби. Влада робила все, аби клієнтів у них не меншало. Так, в армії під час військових дій свої 100 грамів солдат мав пити щодня. У мирний час — «лише» чотири рази на тиждень.
Стаття «100 грамів для хоробрості: „За“ і „Проти“», Шуняков Д.В.
Серйозне захоплення спиртним процвітало і в офіцерському середовищі. Культивувався, особливо серед молодих офіцерів, образ гульвіси, дуелянта, марнотратника.
Так, князь B. C. Трубецький у своїх спогадах «Записки кірасира» розповів про свою першу повноправну появу на Офіцерських зборах лейбгвардії Кірасирського імператриці Марії Федорівни полку.
Його разом з іншими новачками після бенкету змусили випити на брудершафт з усіма офіцерами полку, з якими відтепер він переходив на «ти». Після чого слід було, «не втрачаючи обличчя», бадьоро відрапортувати.
В армії «по-чорному» пили всі — солдати, офіцери, генералітет. Часто саме алкоголь вирішував долю битв і війни. Так, одним з антигероїв програної Кримської війни став вічно п’яний генерал Кір’яков. Увійшовши в історію фразою про те, що він ворога «закидає шапками», нетверезий генерал став основним винуватцем розгрому на річці Альма.
Антиалкогольні бунти придушили — 11 тисяч людей відправили на каторгу
Масштаби споювання населення імперії були такими, що люди не витримували. Стихійно почали утворюватися товариства тверезості. Це завдало скарбниці таких збитків, що уряд вирішив їх… негайно заборонити.
В. Вардугін, російський історик:
У березні 1858 року міністри фінансів, внутрішніх справ та державного майна видали розпорядження… Місцевій владі наказувалося не допускати організації товариств тверезості.
Таке рішення спровокувало бунти. У 1858–1860 роках по 12 губерніях імперії пішла хвиля антиалкогольних повстань. Помста повстанцям, які громили шинки і виливали горілку, була жорстокою. Близько 11 тисяч людей із рухів тверезості відправили до в’язниці та на каторгу. Декого просто розстріляли.
Це був недвозначний сигнал суспільству й армії зокрема.
російське військо характеризувала промовиста цифра — 214. Це кількість військових свят, коли армійцям треба було пити. Взагалі ж, служити та воювати п’яним вважалося ознакою елітарності. Таким пишався навіть цар.
Цар Микола ІІ:
«Вчора випили 125 пляшок шампанського. Був черговим з дивізії. У годину виступав з ескадроном. Прокинувся — у роті, ніби ескадрон ночував».
Перша світова війна — тотальна та масова пиятика
Багато пили в російській армії завжди, але найбільше свідчень залишилося після Першої світової. Так, гусарський ротмістр Літтауер у своїх мемуарах зобразив командира ескадрону Петрякевича, який не розлучався з горілчаною флягою, і постійно нетверезого командира полку.
Мемуари ротмістра В. Літтауера:
«… з кожним днем все важче було купити горілку. Але через полкового лікаря чи ветеринара ми завжди могли виписати рецепт отримання чистого спирту для медичних цілей. Зі спирту ми навчилися робити відмінну горілку…».
Під час Першої світової війни пили забагато навіть для російської армії. Відома історія Окремого морського батальйону, який у 1915 році вчинив справжній п’яний рейд балтійськими містами з фінальним мародерським погромом Мемеля (нині Клайпеда).
Ще одна подібна історія сталася влітку 1916 року під час форсування річки Прут. Там переправа 127-го піхотного полку на південний берег річки зірвалася через винний склад, що опинився на шляху солдатів. «Горілці [полк] віддав перевагу перед виконанням свого бойового завдання», — констатував військовий історик Базаревський.
І це лише кілька фактів із тисяч подібних. Врешті масова пиятика російської армії — коли пиячили без перебільшення мільйони — стала однією з причин розвалу фронту, поразки у війні і початку революції.
Революціонери, які захопили владу в імперії, від стародавніх традицій не відмовилися. У Червоній армії масову алкоголізацію навіть змогли розвинути.
Стаття «100 грамів для хоробрості: „За“ і „Проти“», Шуняков Д.В.
Справа дійшла навіть до розгромного наказу народного комісара оборони СРСР 1938 р., у якому говорилося прямо:
«Останнім часом пияцтво в армії набуло воістину загрозливих масштабів. Особливо це зло вкоренилося в середовищі командного складу»… Закінчувався наказ фразою: «У Червоній армії немає місця п’яницям».
Натомість, під час Другої світової війни, армійське керівництво вже не згадувало про неможливість пиятики в Червоній армії. Там повернулися до звичної практики алкоголізації — знамениті щоденні «наркомівські» сто грамів горілки.
Наслідки такої практики були сумні — сотні тисяч демобілізованих солдатів, яким пощастило повернутися з війни, стали хронічними алкоголіками. Але кого це цікавило? Головне — затуманені алкоголем гвинтики імперії помирали мовчки, не ставлячи зайвих запитань.
