Ці та інші обов’язкові елементи є звичними на сьогодні складниками сучасної базової загальновійськової підготовки, яка пройшла кілька етапів трансформації та вдосконалень від початку широкомасштабного вторгнення….
Нині адмірал Ушаков — «святий праведний воїн» російської православної церкви, один із символів «русского міра», зброя пропаганди. Мощі Ушакова на болотах «приймають» паради. А путін у 2022 році на концерті в Лужниках на честь чергової річниці анексії Криму заявляв, що дата початку вторгнення в Україну не випадкова, бо збігається з днем народження флотоводця. Диктатор тоді навіть процитував Ушакова: «Грози ці підуть на славу росії». Ага, звичайно на славу. Тільки не росії, а України, бо Україна в цій війні відновлює історичну справедливість, зокрема, і щодо подій, «славу» за які привласнив Федір Ушаков.
читайте також:
З 1783 року Ушаков наглядав за побудовою кораблів у Херсоні. Будували їх українці — матроси і чорноробочі-кріпаки, які донедавна належали до Війська Запорозького Низового — козацької автономії, ліквідованої російською імперією.
1 травня 1783 року ескадру з 16 новозбудованих вітрильних кораблів Дніпровської флотилії з Херсона до Севастопольської бухти привів кошовий отаман «вірних козаків» полковник Сидір Білий. Наступного дня, 2 травня, по обіді в бухту ввійшла Азовська флотилія віцеадмірала Федота Клокачова. За козацьким звичаєм, Сидір Білий вітав побратимів з Дону гарматним салютом, а потім бенкетом на своєму флагманському кораблі. Протягом тижня Сидір Білий знайомив Клокачова з кораблями Дніпровської флотилії та з районом плавання, Ахтіарською бухтою та Кримом взагалі. Говорячи про цю подію, слід зауважити, що вона ретельно замовчується: росіяни навіть намалювали велику картину, де не Сидір Білий, а Суворов з Ушаковим з картами в руках зустрічають величезну армаду Клокачова. Цю картину сьогодні можна побачити в музеї чорноморського флоту рф в окупованому Севастополі.
Сам же Ушаков тоді, за спогадами сучасників, будучи командиром лінійного корабля «Святой Павєл» хіба що добре товк матроські спини канчуками і любив порахувати їхні зуби за сказане українське слово.
російсько-турецька війна 1787–1792 рр. застала Чорноморську ескадру «великого моря» не в кращому стані. Напередодні початку бойових дій вона значно постраждала від шторму, більшість кораблів були виведені з ладу, частина загинула. За свідченням канцлера Олександра Безбородька, вони «просто згнили», бо були нашвидкуруч побудовані із сирої деревини.
До речі, Федір Ушаков ту війну починав командиром корабля, а не ескадри. Чомусь заслуги справжнього командира ескадри контр-адмірала, чорногорця Марка Войновича в російсько-турецькій війні значно применшуються. Також не зрозумілими зі збережених документів залишаються стосунки між Войновичем і Ушаковим та причини, що призвели до відставки Войновича з посади головного командира Чорного моря і заміни його Федором Ушаковим у 1790 році.
Під час російсько-турецької війни Ушаков нібито «переміг» біля острова Зміїний (14 червня 1788 р.), у Керченській битві (8 липня 1790 р.), на траверзі коси Тендра (28 серпня 1790 р.) та біля мису Каліакрія (31 липня 1791 р.). Однак часто баталії мореплавця закінчувалися не розгромом сил ворога, а їхньою втечею. Про це так оповіщає його бортовий журнал: «Незабаром опір турків було зламано і вони, повернувшись до російського флоту кормою, кинулися тікати».
А от командувача Чорноморської козацької флотилії Сидора Білого, який власне й здобув усі важливі морські перемоги для «російської зброї», росіяни, звісно ж, не згадують. Хоча за підрахунками дослідників, тільки за десять днів боїв під Кінбурном у жовтні 1787 року кошовий отаман зі своєю флотилією (майже 200 чайок) спалив 6 лінійних суден, розбив 30 кораблів, зокрема капітан-пашинський та віцеадміральський, узяв у полон три тисячі осіб. Отже, лиш тоді Сидір Білий знищив ворожого флоту більше, ніж Федір Ушаков за всю свою військову кар’єру!
Російські історики також стверджують, що Ушаков був творцем нової наступальної тактики: «Він не тільки зламав усі догми застиглої лінійної тактики, яку використовували у західноєвропейських флотах того часу, але й розробив та виконав нові маневрені форми бою». Однак усе це мореплавець «запозичив» у того ж таки кошового отамана С. Білого. Ушаков добре вивчив тактику бою козацьких веслувальних кораблів проти турецьких, а згодом успішно переніс її на дії флоту «великого моря», ставши у такий спосіб «новатором у тактиці вітрильних кораблів».
Незважаючи на все це, адмірал ніде жодного разу не згадав добрим словом тих, з ким разом воював і в кого перейняв знання та навички. А російська пропаганда охоче допомогла сформувати з нього ідеологічний символ.
Ліпити культову постать з Ушакова розпочав… Йосип Сталін. Саме за його ініціативи наприкінці Другої світової війни радянському союзу почали повертати атрибути колишньої російської імперії — її минуле, офіцерські звання, погони, гвардію, ордени на честь Ушакова, Суворова тощо. А потім почали знімати фільми про Суворова, Ушакова, видавати книжки, перейменовувати вулиці. Сучасний образ Ушакова є цілковито радянською вигадкою. Навіть пам’ятник адміралу, що стояв у Херсоні і був вкрадений у жовтні минулого року окупантами, ліпили не із зображення справжнього Ушакова, а з актора, який грав його роль в однойменному радянському фільмі.
читайте також:Читайте також: «Цвєтмєт» дорожчий за пам’ят
Реальний Ушаков, ймовірно, був мордвином за національністю, невисоким і «вузьким у кості», схожим на Суворова зовні і в повадках. Радянський антрополог, історик-археолог та скульптор, розробник методики відновлення зовнішнього вигляду людини на основі скелетних залишків Михайло Герасимов відновив його прижиттєвий образ. Науковець зауважив малі розміри мозкового відділу, невисоке і широке, малопрофільоване обличчя, зовсім не схоже на відомий портрет, що був створений у ХІХ столітті.
Але це аж ніяк не заважає росіянам називати Ушаковим численні «героїчні» зображення, ставити йому пам’ятники і освячувати його ім’ям церкви.
Російська православна церква зарахувала колишнього командувача Чорноморського флоту до лику святих у 2004 році як «праведного воїна Фьодора Ушакова», і з тих пір він вважається покровителем російських військових моряків.
Це далеко не перший випадок етнофілетизму росіян. Канонізуючи політиків, різного штибу полководців, типу Федора Ушакова, російська влада руками підконтрольної їй церкви демонструє своїм громадянам єдиноправильність вікової загарбницької політики москви. Але варто лиш на трохи зацікавитися такими «святими», як Федір Ушаков, і вся ця облуда розсиплеться, а замість неї залишаться лиш кров, попіл і подерті лапті.
