Розгорнуті механізовані штурми з довгими колонами техніки відійшли в минуле — натомість основною ударною силою стали безпілотники. Вже за пів…
«То була людина маленького зросту, худа, немічна, погано складена, з мавпячою фізіономією, з лукавими очима і манерами до того дивними і сміховинно-кумедними, що не можна було бачити його без сміху або жалю… Жорстокий поривами, він міг незворушно-спокійно бачити потоки крові, згарища розгромлених міст, запустіння винищених нив», — так описував цього російського воєначальника французький король в еміграції Людовик XVIII. Проте в сучасній росії Олександр Суворов вважається «найвеличнішим полководцем, який не програв жодної битви». Чергова хвиля «возвеличення» Суворова здійнялася в росії після сумновідомої промови путіна 21 лютого 2022 року. А два тижні тому російська православна церква повідомила, що розгляне питання канонізації в лику святих «видатного російського полководця» (як неочікувано! — Авт.).
читайте також:
Традиція канонізувати мародерів, вбивць і ґвалтівників у російському православ’ї не нова. Той же Суворов був названий при народженні Олександром на честь «благовірного» ординського карателя Олександра Невського. Виховуючись у родині хрещеника петра І, генерал-аншефа та імперського сенатора Василя Суворова, хлопець був «воспитан» пропагандою, увібравши в себе змалку найогидніші російські риси, через що і став улюбленцем імператриці катерини ІІ, «сучої дочки», як називали її українські козаки.
У 1769–1770 роках Суворов — командувач бригади, направленої для ліквідації Барської конфедерації — військово-політичного об’єднання шляхти і духовенства Речі Посполитої, яка виступила проти ставленика катерини II, польського короля Станіслава-Августа Понятовського та втручання російської імперії у внутрішні справи Польщі. Паралельно він брав участь у придушенні українського національно-визвольного повстання Коліївщини, за що отримав чин генерал-майора.
У 1772 році тримав у облозі замок Вавель у Кракові, заморивши його оборонців голодом. Саме дії Суворова значною мірою прискорили майбутній поділ Речі Посполитої. Після цього він був відправлений до Фінляндії — вивчати досвід підкорення колишньої шведської фортеці Вільманстранд, де росіяни під час «Війни капелюхів» вчинили жорстоку різанину, але дуже швидко повернувся на південь для участі в російсько-османській війні.
Щоб його «подвиги» вважалися більш «героїчними», Суворов нерідко маніпулював цифрами, «домальовував» кількість ворожих втрат. Відома легенда, коли після чергового свого «успіху» в російсько-турецькій війні, на запитання штабного писаря: «Ваше високопревосходительство, скільки турків вказувати вбитими?», Суворов відповідав: «Чого їх, бусурман, шкодувати, пиши більше!» росіяни й сьогодні пишуть зі стелі про втрати української армії, заробляючи собі чергові нагороди, так само, як це робилося ще в XVIII столітті.
Після завершення російсько-турецької війни, за участь у якій Суворов отримав чин генерал-поручика, у 1774 році був направлений до Поволжя і Західного Сибіру, щоб придушувати повстання під проводом Омеляна Пугачова. Командував конвоєм захопленого у полон ватажка, згодом — проводив розправи над мирним населенням у Башкортостані та Оренбурзькій губернії.
Під керівництвом Суворова у 1778 році відбулася депортація кримських греків у степи Приазов’я. На новому місці поселення (сучасний Маріуполь) в азовському степу близько половини кримських переселенців не пережили першої ж зими 1778–1779 років…
Незабаром катерина ІІ оголосила про входження Кримського півострова, острова Тамані і всієї Кубанської сторони до російської імперії. Вона вирішила переселити ногайців, які там проживали, за Урал, а також у Тамбовське і Саратовське намісництво. Це призвело до логічного наслідку — ногайського повстання. На його придушення був спрямований Суворов. Його війська винищили не лише ногайську аристократію, що підняла повстання, але й ногайських жінок та дітей. Символом цього геноциду стала різанина в урочищі Кеременчик 1 жовтня 1783 року.
У наступну російсько-османську війну 1787–1791 рр. Суворов діяв у Кінбурні (1787), під Очаковом (1788), Фокшанах (1789), Римнику (1789). Під час Бессарабської кампанії в березні 1790 року взяв приступом турецьку фортецю Ізмаїл, де було замордовано близько 10 тисяч цивільного населення, включно з жінками і дітьми, що не мало жодного військового сенсу.
Вершиною жорстокості, садизму і цинізму Олександра Суворова стали події при захопленні передмістя Варшави Праги під час придушення росіянами повстання Тадеуша Костюшка 4 листопада 1794 року. Подолавши опір повстанців, оскаженіле напівп’яне військо почало вбивати мирне населення, без огляду на вік і стать. У результаті кількагодинної хвилі вбивств загинуло до 20 тисяч ні в чому не повинних людей. За свідченнями очевидців, Суворов, як командувач, не тільки не вжив заходів, щоб запобігти різанині, не покарав винних, але й отримав велику вигоду від розправи, коли згодом наказав зробити вузький прохід серед трупів для депутатів із іншої частини міста, які прийшли на переговори. Побачене жахнуло всю Європу: це було огидне, абсолютно непотрібне варварство. Навіть тодішні союзники росіян британці почали малювати карикатури, на яких зображували Суворова людожером. Вони не мали уявлення, як цей російський полководець виглядав насправді, тому в його уявні карикатурні образи вкладали всю ту огиду, що відчували через нелюдські безчинства його армії… В результаті Варшава капітулювала, а її кат отримав від катерини ІІ чин генерал-фельдмаршала.
У 1799 році Суворов очолив закордонний похід російської армії до Австрії, Італії та Швейцарії. В ньому російський корпус був розбитий і оточений французами. Командувач дивом зумів пробитися з оточення через Альпи. І хоча мета походу була повністю провалена, воєначальник зумів так представити свої дії, що отримав від імператора найвище військове звання — генералісимус.
Але повернувся він до російської столиці геть хворим і невдовзі помер. Імперія вшанувала його пам’ятником у санкт-петербурзі, а на сторіччя від дня народження відкрила іменний музей. Найбільшим шанувальником кривавого імперського карателя виявився радянський диктатор йосиф сталін. На честь Суворова він заснував орден і цілу мережу військових училищ. Згодом на його честь почали називати населені пункти і вулиці, ставити пам’ятники, зробивши одним із ключових окупаційних маркерів. Тож не дивно, що нині, в розпал широкомасштабного вторгнення росії, українці активно очищають свою землю від цього кривавого імперського символу.
