Пошкодження можуть ускладнити переробку, зберігання й відвантаження нафти. У ніч на 11 листопада Сили оборони України завдали удару по одному…
37-річний Денис мав власну стоматологічну клініку, але вирішив залишити цивільне життя та долучитися до ЗСУ. Нині він командує відділенням перехоплювачів.
Історію бійця опублікували на Facebook-сторінці 128-ї окремої важкої механізованої бригади «Дике Поле».
Разом із побратимами він захищає небо над Запоріжжям. За один бойовий вихід його екіпаж знищив 20 російських безпілотників.
Рішення піти до війська визрівало не один рік. Денис каже, що спочатку сподівався на швидке завершення війни, однак згодом почав замислюватися над власною відповідальністю.
«Спочатку були думки, що це скоро закінчиться без моєї участі. Але йшли роки, і я сам ставив собі запитання: а що ти робив під час війни? Хотілося дати чесну відповідь, а не шукати відмовки. І коли я все ж вступив до Збройних Сил, то позбувся тягаря, який надовго завис наді мною: хлопці працюють, а я живу своїм життям. Тепер я почуваюся набагато легше», — каже боєць.
Однак залишити власну справу було непросто. Денис — не просто стоматолог, а й власник клініки.
Його дружина також працює там, водночас виховуючи двох дітей. Щоб бізнес міг функціонувати без його постійної участі, чоловік розробив систему протоколів і делегування повноважень.
«Мене трусило від ненависті до нього»: боєць розповів, як виводив полоненого крізь кілзону
Водночас Денис опановував керування безпілотниками у цивільній школі операторів БПЛА. Там йому порекомендували долучитися до 128-ї бригади «Дике Поле». У лютому 2026 року він уперше вирушив на бойові позиції.
«Звісно, страх був, оскільки це робота, з якою раніше не стикався. Але колектив крутий. Він допоміг зрозуміти: якщо робити все відповідально, правильно і до кожного етапу ставитися серйозно, з розумінням справи, це мінімізує ризик поранення та інші небезпеки», — розповідає чоловік.
Як і багато медиків після закінчення вишу, Денис мав офіцерське звання. Спочатку йому пропонували медичну посаду, проте він прагнув працювати з безпілотниками. Зрештою став командиром відділення перехоплювачів.
«Вони здивувалися, почали бігати, усіх виганяли з кабінетів»: чому третій похід Сергія до ТЦК спричинив справжній переполох
Його підрозділ використовує FPV-дрони для знищення російських безпілотників, які намагаються прорватися до Запоріжжя.
«У мене у відділенні хлопці, які з 2022 року воювали в піхоті, а я тільки нещодавно прийшов до війська. Я йду на позиції не лише як оператор дронів, а й для того, щоб жити їхнім життям. Бо яка тоді може бути довіра до мене?» — сказав військовий.
Результат роботи екіпажу — 20 знищених російських дронів за один бойовий вихід. Водночас у підрозділі є на кого рівнятися: бійці сусіднього взводу регулярно потрапляють до двадцятки найкращих операторів безпілотників у країні.
Військова служба вимагає не лише професійних навичок, а й хорошої фізичної підготовки.
До позицій доводиться долати 8–10 кілометрів, несучи провізію, боєкомплект і воду. Дениса особливо вражає витривалість старших побратимів.
«Коли ти заходиш на позицію і тягнеш на собі провізію, боєкомплект, воду — це важко. А треба ж пройти 8–10 кілометрів, для цього потрібна нормальна фізична форма. Є хлопці за 50, і вони все це витримують. А одному бійцеві, Баті, вже за 60. І коли я вже втомився, він бере й сам піднімає здоровенний генератор, який ми вдвох тягнули. Такі люди надихають!» — каже боєць.
Попри службу, Денис постійно думає про повернення додому — до дружини та доньок, вихованням яких нині переважно займається дружина. Військовий досвід також допоміг йому по-новому оцінити щоденну працю жінок, які чекають своїх рідних із війни.
«Я хотів би висловити свою повагу тим жінкам, дівчатам, які чекають своїх чоловіків, хлопців із війни. Вони роблять, насправді, колосальну роботу. Весь побут на них, діти на них, робота на них. Про це мало говорять, але низький їм усім уклін. Вони не менш герої, ніж їхні чоловіки», — сказав військовий.
Денис уже уявляє день, коли війна закінчиться і він повернеться до своєї стоматологічної клініки.
У перший робочий день у власному кабінеті, серед дипломів і відзнак, він повісить прапор бригади з підписами побратимів і посестер, з якими нині захищає українське небо над Запоріжжям.
Це стане його відповіддю на запитання, яке рік тому змусило його змінити життя: «Що ти робив під час війни?».
«Інколи заради пакунка з їжею доводилося ризикувати більше, ніж коли ворог перед тобою», — 55-річний «Вано» про логістику та вісім місяців на позиції
Якщо вам цікавий мілітарний контент — підпишіться на телеграм-канал АрміяInform.
