Йдеться вже не просто про окремі пожежі на нафтопереробних заводах (НПЗ), а про послідовне виведення з ладу виробничих потужностей, порушення…
Навички військового морський піхотинець почав здобувати з 13 років.
Віктор народився 4 січня 2005 року. Його дитинство минуло на Сумщині. Як всі діти, пізнавав життя, вчився, бавився, долучався до спортивних занять, допомагав старшим. А вже підлітком мав мрію — стати військовим.
«Хтось пішов добровольцем у 40, хтось у 25, а ти, наш рідненький, обрав свій шлях у 13 років. Ти так хотів цього, ти так хвилювався, щоб все виходило. І в тебе все вийшло», — розповідає мати Катерина Павленко.
У 2018-2022 роках Віктор здобував спеціалізовану освіту у Військовому ліцеї Державної прикордонної служби України (тоді заклад ще називався Державний ліцей з посиленою військово-фізичною підготовкою «Кадетський корпус» імені І. Г. Харитоненка ДПСУ).
Випускник третьої роти ліцею Віктор Ніколенко відразу, у рік початку повномасштабного нападу РФ на Україну, став курсантом Одеської військової академії. Отримавши офіцерське звання, лейтенант доєднався до лав захисників.
Морський піхотинець воював на Донецькому напрямку. Життя 21-річного захисника обірвалося 3 листопада 2026 року внаслідок поранень, зазнаних під час бойових дій.
«Біль, скорбота і невимовний сум огортають нашу громаду. Україна втратила ще одного свого Захисника — молодого, мужнього воїна, випускника Одеської військової академії, морського піхотинця, лейтенанта Віктора Олеговича Ніколенка», — повідомили у Буринській міській раді.
«Як же ти хотів захистити рідну неньку Батьківщину, нас всіх. Як ти радів, коли вперше потрапив на “0”, всі боялись, а ти сказав: “Оце, дєд, я тепер на своїй правильній роботі”. А сьогодні ми обливаємось слізьми, бо ти пішов… І нема ніяких слів втіхи, тільки сльози і вічний біль…. Спи спокійно, наш Вітюшка (так ми тебе завжди називали), дякуємо за захист, легесеньких хмариночок тобі, наш соколику. Вічна, світла пам’ять…» — ділиться мати.
«Завжди енергійний, усміхнений, з вогником в очах та великими планами», — так згадує про Віктора Олена Романенко.
«Як же так? Світлий, добрий хлопчик, повний мужності, впевненості і величезної сили духу, надія і опора для рідних… Так не повинно було статися. Жаль… Біль…» — додає Світлана Зеленська.
З лейтенантом Віктором Ніколенком попрощалися 7 листопада у Бурині.
Вічна пам’ять і слава!
Валентина Кащенко
Фото: Фейсбук-сторінка Екатерина Павленко, Буринська міська рада
Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform
