Так минулого тижня Президент України Володимир Зеленський пояснив призначення генерал-майора Євгенія Хмари тимчасовим виконувачем обов’язків міністра оборони. Євгеній Хмара —…
340 років тому, 12 вересня 1683 року, відбулась знаменита Віденська битва, яка завершилась рішучою перемогою військ коаліції центральноєвропейських держав над армією Османської імперії. За її підсумками вдалося зупинити османську експансію в Європу і впродовж наступних десятиліть відвоювати в османів значні території. У битві на боці союзного антиосманського війська взяли участь також українські козаки.
Тоді почув Бог волання й стогони віднян, що були близько погибелі, і допоміг з’єднатися поміж себе військам християнським, польським, козацьким і німецьким електорським. А розпорядивши ті війська чинно поміж себе, турки того не знали, вони 12 вересня, скоро світ, прикликали в поміч всесильного Бога й міцно вдарили на всі бусурманські війська, одна на обози, а інші з козаками на шанці. Бусурмани хоча й сильно опиралися всією силою проти християнських військ увесь день, однак до вечора здепресували й, послабшавши в силі своїй, розполовинилися: хан з ордами — на один бік у поле, а турки — в другий бік в обоз. Потім зі свого обозу вони відступили до Дунаю… (Самійло Величко. Літопис).
Захоплення Відня, який завдяки вдалому географічному розташуванню контролював не лише річковий торговельний шлях по Дунаю, але і сухопутні дороги, що вели з центру Європи до Східного Середземномор’я, було стратегічною метою Османської імперії від початку експансії на Європейському континенті. Вчергове оволодіти містом османи спробували влітку 1683 року, добре підготувавшись перед тим до бойових дій.
Військо на чолі з великим візирем Кара Мустафою налічувало близько 160–180 тисяч вояків, з яких близько 20 тисяч були яничарами, 20 тисяч турками-османами і 20 тисяч кримськими татарами. Ще близько 80 тисяч становили мешканці різних провінцій Османської імперії в Малій Азії та на Балканах, а також до 40 тисяч бійців з Молдавії, Валахії, Трансильванії та Угорщини.
Попри те, що суттєва частина цієї армади була розпорошена по території Австрії, Угорщини та Словаччини, 100–120-тисячне османське військо до середини літа 1683 року підступило до Відня і від 15 липня взяло місто в щільну облогу. Вже до початку серпня в місті почався голод, ширились хвороби. Сили оборонців на чолі з графом Штарембергом стрімко танули, зменшившись до початку вересня з 18-ти до менш ніж 5-ти тисяч вояків.
Допомога від союзників наспіла аж на початку вересня 1683 року, коли Відень уже стояв над прірвою загибелі. Командування об’єднаним польсько-австрійсько-німецько-литовсько-українським військом, окремі частини якого зібрались поблизу Дунаю 3 вересня, узяв на себе король Польщі та Великий князь Литовський Ян III Собеський (1674–1696). Збройні сили під його командуванням налічували близько 70 тисяч бійців.
За кілька днів союзні війська переправились через Дунай і почали бойові дії проти османів. Для того, щоб неочікувано опинитись перед ворожими позиціями, польські сили під командуванням Яна Собеського приховано здійснили дводенний виснажливий марш через важкопрохідну місцевість горбистого Віденського лісу.
Вирішальна битва відбулась у неділю, 12 вересня 1683 року. Зранку того дня на невисокій горі Каленберг воєначальники союзних військ провели коротку нараду, остаточно узгодивши план битви, а також відслужили месу на честь майбутньої перемоги в битві. Попри важкопрохідну місцевість, яка лежала між позиціями союзників і табором османів та значну чисельну перевагу ворога, війська, що прийшли на допомогу віденцям, вирішили атакувати.
Цікаво, що в бою використали тактичні знаки розрізнення. Військові строї османів були дуже подібними до одягу поляків та українців, тому, щоб відрізнятися від турків, Ян Собеський наказав своїм воякам підв’язатися солом’яними жмутами.
Битва тривала впродовж усього дня — з раннього ранку до пізнього вечора. Близько 4-ї ранку австро-німецькі війська на чолі з князем Карлом V Лотаринзьким, просунувшись уздовж Дунаю, атакували позиції османів, поклавши початок цілоденній виснажливій баталії, під час якої османи затято боронили свої позиції та намагались контратакувати, а союзники ще більш уперто штурмували ворожий табір.
Розгромною для османів стала несподівана атака 20-тисячної королівської та імператорської кавалерії з правого флангу в центр розтягнутих османських позицій, яка відбулась близько 17-ї години. Після неї османи змушені були почати загальний відступ, переслідувані окремими підрозділами війська переможців.
Втрати османського війська у Віденській битві становили, за різними оцінками, від 10 до 15 тисяч убитими, приблизно таку ж кількість пораненими і близько 10 тисяч полоненими. Союзники натомість втратили суттєво меншу кількість вояків — близько 1,5 тисячі загиблих і 2,5 тисячі поранених. Переможці захопили величезні трофеї — близько півтори сотні гармат і 20 тисяч гарматних ядер до них, 983 центнери пороху, 15 тонн олова, а також колосальну кількість іншої зброї та амуніції. Пізнього вечора 12 вересня війська союзників увійшли до Відня, тріумфально знявши з міста облогу.
Участь у Віденській битві у складі союзних військ узяли також кількасот українських козаків. Відомий український історик Тарас Чухліб вважає науково обґрунтованим число у 320 козаків. Із них близько півтори сотні бійців брали участь у битві під командуванням полковника Апостола-Ясеновського, перебуваючи в авангарді польських військ. За три дні до Віденської битви саме про таку кількість козаків згадував у листі король Ян Собеський, зазначивши: «…з Апостолом не маю козаків більше півтори сотні, то люди п(ана) воєводи волинського».
Попри те, що реальна кількість козаків, які взяли участь у Віденський битві, була порівняно незначною, їхній внесок у перемогу не лишився непоміченим — вже восени 1683 року у Відні було надруковано «летючий листок» із перекладом на німецьку мову знаменитого «Листа запорозьких козаків до турецького султана». Впродовж останніх десятиліть пам’ять про українських козаків — оборонців Відня — вшановано у столиці Австрії меморіальною дошкою та двома пам’ятниками.
Ілюстрації з відкритих джерел
