Це не лише питання символів. Це спосіб формування професійної ідентичності, системи цінностей і розуміння того, на якій історичній основі стоїть сучасна українська армія. 5 грудня 2024…
Уже в перші дні вторгнення стало зрозуміло, що захисні споруди в країні не готові до використання, а тим більш не доступні для осіб з інвалідністю. Чимало людей не спускалися в бомбосховища через те, що не могли здолати круті сходи або були розгублені через нездатність зорієнтуватися в темряві. Нещодавно затверджено нові Державні будівельні норми В.2.2-5:2023 «Захисні споруди цивільного захисту» (ДБН), що регламентують, якими мають бути захисні споруди, укриття та бомбосховища. Раніше під час їх створення основний акцент робили на суто технічних якостях, натомість у нових будівельних нормах велику увагу приділено саме доступності цих приміщень.
Норми набувають сили з листопада, і відтоді всі нові захисні споруди мають бути оснащені:
- елементами доступності для людей на кріслі колісному;
- тактильною навігацією та контрастними елементами;
- зручною та зрозумілою візуальною навігацією.
Чи йдеться про зміни для людей на кріслах колісних, для осіб з порушенням зору, для літніх людей? Ні, це для всіх нас. Відтепер всі захисні споруди, як новостворені, так і реконструйовані, мають відповідати новим будівельним нормам і вимогам доступності. Зрозуміло, що всі укриття та бомбосховища не стануть одразу безбар’єрними — це складне завдання, однак вже є документ, на який можна спиратися, вимагаючи створити сучасні та доступні укриття.
Про принципи інклюзивності в облаштуванні укриттів кореспондентці АрміяInform розповіли учасники робочої групи з опрацювання нових ДБН: експертка з питань інклюзивності та безбар’єрності Ніна Мацюк та експерт з архітектурної доступності та інклюзивних соціальних практик Володимир Висоцький.
— Розкажіть, будь ласка, чи існували вимоги безбар’єрності до будівництва укриттів до війни?
Ніна Мацюк: На момент широкомасштабного вторгнення такого документа не було. В минулій редакції такого ДБН була прописана більше захисна функція, але щодо інших катастроф, а не тої реальності — війни, в якій ми живемо. Відтепер, крім захисної функції від тих небезпек, з якими ми стикаємось унаслідок війни, у будівельних нормах також враховано, що особи з інвалідністю та інші представники маломобільних груп населення мають безперешкодно потрапити до укриттів і захистити своє життя і здоров’я.
Володимир Висоцький: Цей документ особливо важливий зараз, коли ракетна і дронова небезпека існує для всієї території України. Якщо до початку широкомасштабного вторгнення ці питання були більш актуальні для територій поряд з лінією розмежування на сході та півдні країни, то останнім часом небезпека загрожує нам на всій території держави. Можна припустити, що частина жертв обстрілів зумовлена тим, що не було можливості дістатися до укриття, його недоступність і ускладненість вільного переміщення будинком. По суті, це окреслює загальну проблематику: безбар’єрність потрібна і в укриттях, і в будинках, і на шляхах руху людей, які перебувають на вулиці, коли звучить сирена. Ми намагалися зарадити цьому під час підготовки цих ДБН у складі робочої групи. Не все, на жаль, вдалось через об’єктивні чинники, зокрема застарілість житлового фонду, непридатність приміщень, які стали укриттями. По суті, це підвальні локації, які не планувались як укриття і не врятують людину, наприклад, від ядерної загрози. Нині у нас будь-яка підземна, цокольна споруда чи підвал слугують укриттям. За час війни ми переконалися, що тут не йшлося ні про доступність, ні про комфортні умови, скажімо, наявність вбиральні, освітлення, зниження вологості, вентиляцію тощо. При тривалому перебуванні в багатьох наявних укриттях є значні фактори ризику для здоров’я. Все це в комплексі є великим викликом для країни і ці будівельні норми стосуються саме питань інтеграції доступності та інклюзивності у таку специфічну сферу, тобто питань безпеки та комфорту укриттів.
— Насправді через не комфортність і невідповідність вимогам безпеки до укриттів не спускаються навіть ті, кому вони доступні?
Ніна Мацюк: Важливо усвідомити, що ці зміни важливі для всіх. Маломобільні групи — це не тільки особи з інвалідністю, це і люди старшого віку, батьки з дітьми, люди з тимчасовими травмами чи порушенням здоров’я. Ми знаємо випадки, коли людина на кріслі колісному добиралась до укриття і розуміла, що спуститись туди не може, тож під час небезпеки мусила повертатися додому. Так само одна доросла людина з двома дітьми не може спуститися без сторонньої допомоги. Водночас родини, де є старші люди, які фізично не можуть спуститися, лишалися вдома разом, щоб не покидати члена своєї родини. Так само люди з порушення зору та слуху мають якось зорієнтуватися на місці, як їм зберегти життя і здоров’я. Доступність включає багато елементів, розрахованих на всіх, зокрема йдеться і про комфорт перебування в укритті.
Володимир Висоцький: Сам факт незручності укриття, дискомфорт перебування в ньому є психологічним фактором, щоб туди не йти. Людині некомфортно іти в непристосоване укриття, особливо вночі, коли зараз часто лунає звук повітряної тривоги. Створення належних умов — додатковий фактор спонукати людей переміститися в укриття й уникнути жертв. Якщо вони знатимуть, що там нормальні умови, це зніме психологічну стигму і сприйняття укриття як брудного підвалу. У цьому контексті, серед іншого, надзвичайно важливим є питання облаштування доступних санітарно-гігієнічних приміщень — універсальних кабін у вбиральнях та доступних душових. І спільно з колегами нам вдалося закласти відповідні норми у новий ДБН.
— Які вимоги передбачені для укриття щодо розмірів простору, адже тривога може тривати кілька годин, а в разі катастрофічної загрози — навіть кілька днів?
Ніна Мацюк: У контексті безбар’єрності укриттів варто говорити не тільки про те, що люди мають туди потрапити, але й про те, що вони мають там перебувати тривалий час. Тобто, наприклад, там має бути достатньо місця і простору для маневреності крісла колісного. Це потрібно прорахувати на етапі будівництва чи капітального ремонту або реконструкції. Наше завдання не тільки помістити туди всіх людей без винятку, але й забезпечити їм нормальне перебування.
Володимир Висоцький: У цьому документі багато суто технічних питань, пов’язаних із протипожежною та цивільною безпекою стосовно різних факторів ураження, товщиною стін, обвалкою землею, тобто безпосереднім функціоналом цих укриттів як захисних споруд. І є положення стосовно внутрішнього устрою з урахуванням вимог безбар’єрності. Ми спиралися насамперед на вимоги ДБН «Інклюзивність будівель і споруд», що регулює ці питання. Так само ці будівельні норми застосовуються до будівель медичного призначення, освітніх закладів, житлових будинків тощо. Доступність безпосередньо пов’язана з фізичними характеристиками простору, є різниця між спорудами захисту, які вже існують, і приміщеннями укриттів, які будуть у новобудовах. Тут зовсім різні інженерно-архітектурні можливості щодо переобладнань або капітального ремонту. Коли це нове будівництво, то можна зробити все правильно і завчасно, однак і при адаптації наяних споруд маємо дотримуватися вимог доступності. Ми намагалися, щоб вимоги безпеки не вступали в конфлікт з вимогами безбар’єрності.
— Укриття для медичних закладів більш доступні, ніж, скажімо, у житлових будинках?
Ніна Мацюк: Насправді в будівельних нормах для закладів охорони здоров’я, які набули чинності у березні 2023 року, прописані шляхи евакуації для представників маломобільних груп населення, які можуть самостійно пересуватися. Передбачено також: якщо людина має порушення слуху, зору чи певні опорно-рухові порушення і може самостійно спуститися в укриття — для неї слід забезпечити безбар’єрний шлях. У лікарнях є поняття маломобільні й немобільні особи. Немобільні — це ті, хто не здатен самостійно пересуватися, які переміщуються в укриття за допомогою медичного персоналу. Таке розмежування виправдане, бо персонал ніколи не зможе спустити в укриття всіх пацієнтів. Тобто маломобільні дістаються в укриття самостійно, немобільних пацієнтів доправляє туди персонал медзакладу.
Володимир Висоцький: Це саме стосується геріатричних та реабілітаційних закладів, де багато людей перебувають цілодобово. За короткий період, поки звучить сигнал тривоги, потрібно забезпечити умови для переходу всіх цих маломобільних або немобільних людей до укриття. Будемо відвертими, якщо в лікарні є немобільні пацієнти, їхнє переміщення сильно ускладнене вертикально, тому що є сходові клітини, які часто не пристосовані для переміщення з ношами, або ліфти, що під час тривоги вимикаються в аварійному порядку.
— Одна з проблем доступності — це інформування, людям з порушеннями слуху чи зору складно зорієнтуватися, де укриття?
Ніна Мацюк: Інформування про укриття — це один з елементів доступності. Коли почалось широкомасштабне вторгнення, люди не знали точно, де є укриття, не було належного маркування. Зараз так само, скажімо, внутрішньо переміщеним особам складно орієнтуватися в новому місці, тим більше знайти укриття. Місцеві мешканці ще могли здогадатися, скажімо, що тут є школа чи садочок, тож має бути укриття, а решта ні. Згодом почали з’являтися літери червоною фарбою — УКРИТТЯ. До речі, цю позначку використовують в медіа, коли йдеться про ДБН для захисних споруд. Це також не відповідає інформаційній безбар’єрності. Потрібно застосовувати піктограму, яка означає укриття чи захисну споруду і повідомляє цю інформацію навіть людині, яка не вміє читати, не знає української мови тощо. Виходить, що часто використовується недоступне інформування. Крім того, якщо літери потекли, їх дощем змило, вигоріли на сонці — проблемно зрозуміти, куди ж прямувати у разі тривоги.
Володимир Висоцький: Пізніше з’явилися ще таблички з таким же написом УКРИТТЯ на пінокартоні чи пластику, але далі все одно був рукописний текст: за якою адресою те укриття розташоване, хто відповідальна особа тощо. Це теж сумнівне рішення: наскільки читабельний почерк і як довго той напис маркером протримається. Це, власне, перший бар’єр, з яким стикаються всі люди — відсутність належного інформування про укриття.
— За яким принципом вносились зміни до ДБН?
Володимир Висоцький: Щодо змісту документа, то багато положень було перенесено з державних будівельних норм з інклюзивності. Важливо, що вдалося пом’якшити ці вимоги, з огляду на те, що здебільшого укриття — це споруди, що вже існують, які потрібно реконструювати або робити відповідними до вимог ДБН під час капітального ремонту. Тому були допущені певні відхилення і це дуже добре з точки зору реалістичності виконання вимог. Наприклад, щодо ширини дверних отворів вимагається 90 см, але при капітальному ремонті дозволяється зробити 80 см і більше. Це відповідає міжнародному стандарту доступності та така ширина є достатньою для користувачів крісел колісних. Так ми знімаємо додаткові витрати, розуміючи, що необхідні зміни дуже залежатимуть від фінансування. З іншого боку, це мотивуватиме відповідальних осіб ухвалювати рішення про реконструкцію, виділяти кошти. В умовах економічної скрути зміни потрібно реалізувати швидко, якісно і в межах наявних коштів, будь-які витрати мають бути розумними.
Ніна Мацюк: Важливо було написати ці будівельні норми так, щоб вимоги не тільки були правильно описані на папері, а й реально виконувалися.
— Чи є аналоги цього документа в інших країнах?
Володимир Висоцький: В цьому аспекті Україна є новатором у світовій практиці. Інклюзивність в облаштуванні укриттів ніде в світі не передбачена. За останні п’ятдесят років ніхто не готувався до війни такого масштабу. На жаль, ми теж звернули увагу на доступність укриттів лише під час тотальної війни на нашій території і щоденної загрози обстрілів. І це комплексна проблема. Ми зрозуміли, що шлях до укриття має бути теж доступним, але він вже не буде в зоні відповідальності балансоутримувача укриття. Тож тут потрібен комплексний підхід — спільні зусилля різних точок ухвалення рішень — тих, хто відповідає за будівлі, і тих, хто займається благоустроєм території, інфраструктурою, обладнанням зупинок транспорту тощо. Якщо людина не може самостійно вийти з автобуса і подолати бар’єри на шляху до укриття, то це укриття не захистить їх, бо люди туди не потраплять. Тобто це не лише питання укриттів, а проблема інклюзивності та доступності простору загалом. Тільки при впровадженні вимог ДБН в усіх сферах життя можна досягти ефективності.
Ніна Мацюк: Перед початком роботи над цими державними будівельними нормами Міністерство розвитку громад, територій та інфраструктури проаналізувало, як у світі вирішується питання доступності укриттів. Виявилося, що таких рішень не існує, тобто нічого, що відповідає нашій реальності, що можна просто взяти та імплементувати у нас. Ми, по суті, новатори в цьому напрямку, і колись наші напрацювання використають інші країни. Документ не ідеальний, але добре, що він є. Головне, щоб люди на всіх рівнях дотримувались цих вимог, відчували особисту відповідальність, і тоді нам все вдасться.
— На вашу думку, як можуть громадяни впливати на запровадження змін, що так необхідні для них?
Володимир Висоцький: Важливо, щоб громадяни знали, що є вимоги доступності, передбачені для укриттів, і принагідно звертали на це увагу, вимагали від відповідних органів та організацій виконання норм з безбар’єрності щодо облаштування захисних цивільних споруд. Зараз такий час, коли треба самим дбати про майбутнє, тож закликаю ознайомитись із документом, зокрема розділом сьомим, у якому враховано питання інклюзивності.
Ніна Мацюк: Вимоги безбар’єрності стосуються не лише людей з інвалідністю, доступність важлива для всіх — для людини з валізою, батьків з дитиною на руках, особи зі зламаною ногою тощо. Важлива громадянська консолідація, щоб зробити наш простір доступним для всіх.
