У Києві суд визнав винним заступника директора приватного коледжу за схему виготовлення фальшивих довідок про навчання в аспірантурі для військовозобов’язаних. Вирок ухвалив Солом’янський районний суд…
Вона організовує та контролює роботу десятків медсестер одного з військових медичних закладів Збройних Сил України. При цьому, жінка-військовослужбовець постійно думає про професійне зростання підлеглих. Направлення у бойові відрядження рядових та сержантів за медпрофілем також лежить на її плечах.
Зі всіма цими та іншими службовими завданнями успішно справляється головна медична сестра військового медзакладу головний сержант Тетяна Ільюшонок.
— Я родом із Черкащини, але доля привела на Харківщину, бо чоловік був військовим, — каже Тетяна. — В армії служу від січня 1991-го. Починала ще в Чугуївському гарнізонному госпіталі з посади операційної сестри. Саме у східному регіоні України народилася моя донька Олена.
На місце мирної служби прийшли воєнні реалії
У 2007-му чергова хвиля масового скорочення Збройних Сил України призвела до ліквідації Чугуївського госпіталю. Тож Тетяну Андріївну перевели до нинішньої медустанови.
— На новому місці стала служити на посаді старшої медсестри хірургічного відділення мобільного госпіталю. Потім були інші керівні пости. Скрізь старалася виважено ухвалювати рішення щодо підлеглих, врахувати соціальну справедливість і тільки за крайньої потреби проявляти суворість. У результаті наприкінці 2020-го мені доручили обійняти найвищу сестринську посаду в госпіталі, — пригадала жінка-військовослужбовець.
За її словами, 2014-й рік став для неї першим важким випробуванням. На місце мирної служби прийшли воєнні реалії.
— На госпіталь було покладено найбільше навантаження в плані роботи з воїнами, пораненими на Сході. До того часу переважна більшість пацієнтів приходили з дрібними травмами, віковими чи іншими захворюваннями. Від березня-квітня першого року війни стали поступати молоді хлопці з важкими бойовими пораненнями та травмами. Знаєте, це я зараз спокійно аналізую героїчні дії своїх підлеглих. Тоді ж через напружений ритм служби подумати про це просто не було часу, — розповіла Тетяна Андріївна.
Лікарі були очима та руками Бога
Другим її життєвим іспитом стало бойове відрядження у 2017-му до району проведення АТО.
— Наш медичний підрозділ розташовувався в Бахмуті на базі цивільної лікарні. Колектив був маленький, але справи ми робили досить вагомі. Працювали з пораненими та постраждалими під час російсько-української війни. Стабілізували їхній стан, оперували та організовували евакуацію до інших військових лікувальних закладів. Лікарі були очима та руками Бога. Адже робили неможливе, рятуючи життя захисникам. Там я була і операційною сестрою, і санітаркою, і статистом одночасно. Знаєте, фізично там було дуже важко, але я усвідомлювала, що роблю велику та дійсно потрібну справу, — зауважила вона.
Певний ефект дежавю після 2017-го головний сержант Ільюшонок відчула 24 лютого 2022-го.
— Кров і біль вмить заповнили увесь наш госпіталь. На жаль, у перші дні широкомасштабного вторгнення окупантів цивільний медперсонал не зміг добиратися на роботу. Тому військовим медсестрам довелося самим готувати інструменти для операцій, мити підлогу, прати постіль та готувати їжу. Але мої перші помічниці — старші медсестри клінік, змогли згуртувати всіх навколо необхідності працювати на перемогу. Я щаслива від того факту, що в тій певній невизначеності змогла організувати роботу підлеглих, — повідомила захисниця України.
У лютому-квітні минулого року Тетяна не стежила за днями тижня, а також не відрізняла день від ночі. Адже постійно перебувала в приміщеннях із затемненими вікнами. Спала лише по кілька годин на добу, а через завантаженість роботою часто забувала сходити до їдальні.
— Варто сказати, що ми працювали під грім ворожої артилерії та реальну небезпеку, що іноді була зовсім поруч. Якось уночі я разом із іншою сестричкою везли на каталці до операційної закривавленого пораненого молодого армійця. Раптом десь близько на вулиці пролунали постріли. Ми негайно присіли, а цей юнак, який сам був ледь живий, сказав нам, щоб ми сховалися під його ліжко на колесах. Уявляєте, що в такому важкому стані герой думав про захист інших, — зі сльозами на очах пригадала Тетяна.
Певною моральною втіхою впродовж усіх дев’яти років війни виступають госпітальні волонтери. В телефоні головного сержанта Тетяни Ільюшонок записано понад 20 контактів патріотів. Останні постійно телефонують жінці з один простим запитанням: «Що треба та на коли?» Кожного та кожну вона вважає своїми рідними та ставиться з любов’ю.
До речі, єдина донька Олена на момент 24 лютого 2022-го працювала прокурором обласної прокуратури. Коли її робота стала дистанційною, то добровільно прийшла до госпіталю, де служить мама. Як волонтер допомагала із прийняттям поранених, розвозила їх по клініках тощо. Місяцем пізніше, в березні, дівчина вирішила теж піти на військову службу і відтоді простим солдатом забезпечує роботу медзакладу.
— З приходом доньки мені морально стало легше. Вона поруч і цього було достатньо. Торік у березні в мене був день народження, про який сама забула. Пізно ж увечері, коли дісталася свого ліжка, то Оленка протягнула апельсин із святковими свічками. Таких подарунків мені ще не робили і той момент став найвразливішим у моєму житті, — запевнила вона.
А навесні цього року Тетяна висадила разом з підлеглими квіти у формі великого тризуба на одній з внутрішніх територій. Напередодні цієї толоки звернулася до підлеглих із проханням добровільно прийти на захід. Так у визначений час зібралося набагато більше людей за потребу. На її думку, символи державності піднімають бойовий настрій медикам та пацієнтам госпіталю.
Головна медсестра військово-медичного закладу постійно стежить за термінами перебування підлеглих у бойових відрядженнях, проходження ними курсів підвищення кваліфікації тощо.
— У мене чимало різних відповідальних завдань, які щодня вирішую. Коли ж потрібно направити медсестер на фронт, то кожну людину пропускаю через власне серце. В усіх нас є діти, різні сімейні обставини чи ще щось важливе. Але соціальна справедливість та службова необхідність — головні чинники, якими я керуюся. Не дарма ж увесь світ вчиться на діях українських військових медиків. Молодим медсестрам, які прибувають до нас із РТЦК та СП, я без приховування пояснюю, що в нас тут теж передова та від наших дій також залежить перемога, — насамкінець зазначила Тетяна Ільюшонок.
Фото автора
