Ці та інші обов’язкові елементи є звичними на сьогодні складниками сучасної базової загальновійськової підготовки, яка пройшла кілька етапів трансформації та вдосконалень від початку широкомасштабного вторгнення….
Військовослужбовець Михайло на псевдо «Джанго» — бойовий медик львівської окремої бригади Cил територіальної оборони. До речі, також зараз на фронті рятують життя нашим захисникам його батько та рідний брат.
Під час перебування Михайла в короткостроковій відпустці у Львові кореспонденту АрміяInform вдалося поспілкуватися з ним про специфіку роботи бойового медика та про будні рятівників людського життя на передовій.
— Коли розпочалося широкомасштабне вторгнення рф, я навчався на 6-му курсі Львівського медуніверситету. Здобував фах лікаря-травматолога. Але тоді війна внесла свої корективи в життя нашої держави. У війську потрібні були медики. Тож я разом із татом та братом вирішив вступити до лав ЗСУ. Навчання продовжив дистанційно, а сам диплом отримав уже під час проходження військової служби, — пригадує «Джанго».
За час перебування у війську Михайло як інструктор підготував понад 40 бойових медиків, які до початку війни не мали жодного стосунку до медицини.
— Я часто спілкуюся з цими людьми. І знаю, що вони добре та ефективно виконують свою роботу на фронті, — каже воїн.
Нині медичний підрозділ Михайла рятує життя українських захисників на Донеччині. Бувають випадки, коли російські окупанти не гребують обстрілювати медичний транспорт та місця базування евакуаційних пунктів українських військ. Хоча за правилами ведення війни це суворо заборонено. Та чому дивуватися — це ж росіяни…
— Робота бойового медика полягає у швидкості дій, адже він повинен оцінити стан бійця, доставити його до стабілізаційного пункту, куди воїнів везуть у першу чергу. Там уже лікарі ухвалюють подальші рішення, а бойовий медик повертається до своїх обов’язків в окопах, — розповідає «Джанго».
Також Михайло залучається до чергувань на місці збору поранених, де в готовності завжди є медтранспорт.
— Як тільки привозять до цього місця поранених, їх перевантажують на інший медичний транспорт і вже в дорозі ми надаємо більш кваліфіковану допомогу та якнайшвидше доставляємо до шпиталю або до наступного стабілізаційного пункту, — каже Михайло.
За його словами, поранення, яких нині зазнають українські бійці на фронті, дуже складні та різноманітного характеру.
— Особисто мені найчастіше трапляються воїни, які дістають поранення рук, ніг, черевної порожнини з пошкодженням внутрішніх органів. Також найважчі й найнебезпечніші так звані вузлові кровотечі, пахвинна ямка. Обмаль часу, щоб врятувати життя: на цій ділянці не використаєш турнікет, щоб зупинити кров. Робиш це вручну, тиснеш на рану і тампонуєш її. Це дуже болісний і тривалий етап зупинення кровотечі. Якщо кваліфікований медик накладає турнікет за 20 секунд, то тут зупинка крові триває кілька хвилин. Є медичні препарати, які полегшують біль, але буває проблема в часі: поки приїдуть по пораненого, евакуюють його — не завжди це вдається зробити швидко через ворожі обстріли й небезпеку. Проходить час, а він безцінний, — розповідає «Джанго».
Тому Михайло виробив для себе власні рухи під час накладання турнікета, що дають можливість заощадити кілька дорогоцінних секунд. А кожна ця секунда відіграє роль для збереження травмованої кінцівки й життя воїна.
— Згідно зі статистикою, 91 % смертей настають внаслідок великої втрати крові, 85 % з них — з поранених кінцівок. Турнікет зупиняє сильну кровотечу на кінцівках, і це рятує життя бійцям. Тому час у нас на вагу золота й декілька секунд вирішують дуже багато, — каже він.
На ефективність роботи медиків впливає, звісно, кількість поранених, яких привозять. Адже кожному потрібно виділити час. Також важливо, як сам військовослужбовець надав собі першу медичну допомогу чи отримав її від свого побратима.
— Щоб уміти надати собі першу медичну допомогу, достатньо пройти один-два курси й мати бажання попрактикуватись, і це може врятувати життя, — зазначає воїн.
За можливості Михайло цікавиться про стан кожного бійця, якому надавав медичну допомогу.
— Я стараюся застосовувати в роботі гумор. І це спрацьовує, жартами даєш пораненому зрозуміти, що займаєшся дрібним наданням допомоги, ніби пластир клеїш. Тобто щоб людина зрозуміла, що не перебуває в критичному стані. В іншому разі вигориш із ними. За реакцією лікаря поранений розуміє, що в нього не так усе погано. Кожен медик повинен бути ще й психологом, — розповідає «Джанго».
На жаль, війна стала для молодого чоловіка найважливішою медичною практикою й життєвим досвідом.
Фото автора
