Війна змінюється кожні чотири місяці Боєць «Кібер» є пілотом БПЛА ACS-3. Цей апарат може літати до 16 годин. — Сам комплекс називається…
Історія знає багато прикладів, коли менші за територією та слабші за військовим потенціалом країни перемагали більших та сильніших агресорів. Зазвичай ці війни порівнюють з біблійною історією про бій юного Давида, майбутнього царя Юдеї та Ізраїлю, та величезного й могутнього філістимлянського воїна Голіафа.
Володимир Зеленський: «…не залишається альтернативи, окрім як здолати Голіафа, який прийшов зруйнувати наше життя. Бути Давидом — це боротись. І ми боремося. Бути Давидом — це мати пращу, щоб перемогти. … Я вдячний усім, хто дає українському Давиду пращу, завдяки якій російський Голіаф уже похитнувся. Дякую. Ми бачили це торік. І він неминуче впаде. Вже цього року! Ми можемо це зробити. Усі разом, як Давид. (з виступу Президента України на 59-й Мюнхенській конференції з безпеки 17 лютого 2023 року)»
Сучасний опір України російській агресії вкотре актуалізував це порівняння — 17 лютого 2023 року панель з виступом Президента України Володимира Зеленського на Мюнхенській конференції з питань безпеки мала назву «Давид на Дніпрі». Пропонуємо згадати, коли ще впродовж новітньої історії людства доречною була згадка про біблійну історію перемоги мужнього пращника Давида над величезним, але неповоротким Голіафом.
російсько-японська війна (1904–1905 роки)
Військові потенціали Японії та росії на початку ХХ століття різнилися в рази. Населення російської імперії становило 141 млн і було майже втричі більшим за японське, яке налічувало 46 млн. Армія російського царя була величезною і становила у мирний час 1 млн 100 тис. солдатів. Японська армія мирного часу була більш ніж ушестеро меншою і налічувала всього 180 тис. бійців. За час війни Японії довелось мобілізувати 1,8 % населення, довівши чисельність збройних сил до 1 млн 200 тис., і значно збільшити державний борг, який виріс за час війни учетверо.
Вагомим чинником перемоги Японії став високий бойовий дух переконаних у своїй правоті японців. Підтримка війни в росії, висока на початку бойових дій, значно зменшилась, коли невдала для росіян війна затягнулася. Натомість яскраві перемоги Японії підживлювали в японському суспільстві переконання у необхідності рішуче воювати до переконливої перемоги.
читайте також:
Важливим було також зосередження бойових дій на Далекому Сході — у Маньчжурії, Жовтому та Японському морях. Завдяки цьому японський флот і сухопутні війська мали вирішальні логістичні переваги над збройними силами росії з їхніми розтягнутими комунікаціями. Суттєву роль відіграли також технологічна перевага модернізованої із залученням західних експертів японської армії та міжнародна підтримка Японії з боку Великої Британії та США.
Зрештою, нищівна поразка російської імперії стала наслідком безпідставної самовпевненості та некомпетентності імператора ніколая ІІ. Спочатку він проігнорував готовність Японії до перемир’я, а потім, попри невдачі російської армії, затягував війну лише для того, щоб уникнути «принизливого миру». Однак з кожним днем ситуація для росії лише погіршувалась, аж доки тотальне виснаження від поразок не сягнуло критичної межі, після якої росія не могла більше продовжувати боротьбу, оскільки в неї не лишилося ні армії, ні флоту.
радянсько-фінська Зимова війна (1939–1940 роки)
На момент нападу срср на Фінляндію 30 листопада 1939 року фінська армія приблизно вдвічі поступалась агресорові за чисельністю солдатів (250 тис. проти 460 тис. на початку вторгнення і близько 300 тис. проти 760 тис. наприкінці) і в десятки разів за кількістю танків (30 одиниць проти близько 3 тис.) та літаків (130 проти майже 4 тис.). Маючи колосальну перевагу в живій силі та озброєнні радянське керівництво планувало стрімко придушити опір фінських збройних сил, окупувати Фінляндію і встановити в країні прокомуністичний режим. Характерною рисою війни стала спроба радянської пропаганди видати вторгнення за допомогу маріонетковому уряду Отто Куусінена і створити для нього фіктивну «фінську народну» армію.
Інформаційну кампанію радянський союз програв практично відразу не лише в самій Фінляндії, але й у всьому світі. Вже 14 грудня 1939 року срср за напад на Фінляндію виключили з Ліги Націй — міжнародної міждержавної організації, створеної з метою розвитку співробітництва, досягнення миру і безпеки між народами, попередниці сучасної Організації Об’єднаних Націй.
Одночасно з переконливою дипломатичною перемогою фіни завдали колосальних втрат підрозділам червоної армії, які намагались просуватись углиб країни. Вмотивовані фінські бійці, керовані кваліфікованими офіцерами, діяли на добре знайомій їм місцевості й у звичних умовах, вдало використовуючи особливості клімату й ландшафтів. Важливу роль у розгромі радянських сил вторгнення відіграли укріплена смуга фортифікаційних споруд — Лінія Маннергейма — та вдалий тактичний прийом «мотті» зі знищення колон радянської техніки. Змушені рухатись нечисленними лісовими дорогами війська загарбників ставали зручною ціллю для нападу мобільних фінських загонів, які дробили ворожі колони на окремі частини, відокремлювали їх одна від одної й потім почергово ліквідували.
Формально, погодившись за умовами московського мирного договору на встановлення нової лінії кордону з срср і втрату близько 10 % території, Фінляндія програла. Однак фінським збройним силам вдалось зірвати плани агресора і відстояти свободу фінського народу і суверенітет своєї держави. Погодитись на такі умови радянський союз змушений був через практично повний розгром радянської армії вторгнення.
Італо-грецька війна (1940–1941 роки)
Напад Італії на Грецію 28 жовтня 1940 року став наслідком прагнення фашистського диктатора беніто муссоліні відродити Римську імперію, підкоривши Італії інші країни Середземномор’я. Сили агресора були значно більшими за грецькі — понад 560 тис. солдатів проти менш ніж 200 тис., суттєвою була перевага італійців практично за всіма видами озброєння.
Попри слабші збройні сили греки відкинули вимогу муссоліні вступити у Другу світову війну на боці фашистської Італії та нацистської Німеччини. Прем’єр-міністр Греції Іоанніс Метаксас відповів рішучим «Ні!» — грецькою «Охі!» — на ультиматум фашистського диктатора, і цю відповідь підхопили мешканці Афін й усієї Еллади. Відтоді греки всього світу щороку 28 жовтня відзначають День Охі — день, коли грецький народ сказав «Ні!» фашизму.
Після початку італійського вторгнення елліни не забарились довести, що їхні слова не розходяться з ділом. Вже до середини листопада грецькі збройні сили зупинили ворожий наступ і завдали контрудару, відкинувши італійців на територію окупованої Албанії, звідки муссоліні розпочав сухопутний напад. Грецький контрнаступ середини листопада 1940 — початку січня 1941 року став чи не найпершою серйозною поразкою країн Осі — гітлерівської коаліції — у Другій світовій війні.
Перемогу еллінів, які боронилися від загарбників, забезпечили високий моральний дух та мотивація, добре знання гірської місцевості, використання кліматичних особливостей регіону в осінньо-зимовий період. Ні менша чисельність, ні слабше озброєння не завадили грекам повністю розгромити італійців. Принижений фашистський дуче беніто муссоліні був змушений звернутися за допомогою до нацистського фюрера адольфа гітлера. Окупувати Грецію дозволив лише напад сил вермахту, що переважали, тоді як італійські фашисти, подібно до біблійного Голіафа, зазнали ганебної поразки від звитяжного еллінського Давида.
Арабо-ізраїльська Війна Судного дня (1973 рік)
Ще одним прикладом протистояння, яке можна порівняти з поєдинком Давида та Голіафа, стало протистояння Ізраїлю коаліції арабських країн, яке вилилось у кілька арабо-ізраїльських війн. На початку протистояння населення Ізраїлю налічувало близько 600 тис., тоді як протистояти йому доводилось країнам, населення яких становило близько 30 млн.
Найбільш кривавою стала четверта арабо-ізраїльська війна, за якою закріпилась назва Війна Судного дня. 6 жовтня 1973 року у день єврейського свята Йом-Кіпур — Судний день або День Спокути — війська Сирії та Єгипту неочікувано атакували ізраїльські позиції на Синайському півострові та Голанських висотах у день єврейського свята Йом-Кіпур — Судний день або День Спокути. Війська нападників нараховували близько мільйона солдатів, тоді як сили Ізраїлю були приблизно втричі меншими. Суттєвою була перевага арабів у бронетехніці й артилерії.
Завдяки ефекту несподіваності та чисельній перевазі сирійці та єгиптяни прорвали ізраїльську оборону і близько двох діб з боями просувались углиб контрольованих ізраїльтянами територій. Однак вже за 48 годин від початку вторгнення Ізраїль відмобілізував резервістів, зупинив ворожий наступ і перехопив стратегічну ініціативу. Перейшовши у контрнаступ ізраїльські війська не лише відкинули спочатку сирійців, а потім і єгиптян на довоєнні межі, але й перенесли бойові дії на ворожу територію.
Ізраїльський наступ зупинився за 40 км від Дамаска і 150 від Каїра, коли завдяки дипломатичним зусиллям США та срср було ухвалено резолюцію Ради Безпеки ООН про припинення вогню й усіх бойових дій, та зупинкою військ на позиціях, які вони займали станом на 22 жовтня. Реально припинити бойові дії вдалося до 25 жовтня, коли зростання напруги між радянським союзом і Сполученими Штатами змусило сторони остаточно зупинити бойові дії. До того часу Ізраїль спромігся суттєво покращити свої позиції, взявши в оточення Третю армію Єгипту й місто Суец. Так ізраїльський Давид вкотре переміг ворожого Голіафа на тій само Святій Землі, де колись розгортались події біблійної історії.
Китайсько-в’єтнамська війна (1979 рік)
17 лютого 1979 року війська Китайської Народної Республіки вдерлись з півночі через в’єтнамський кордон на територію Соціалістичної Республіки В’єтнам. Китайська сторона позиціювала напад як «обмежену каральну акцію», під час якої, за словами лідера Китаю Ден Сяопіна, «Китай збирався дати урок В’єтнаму». Причиною нападу стало загострення китайсько-в’єтнамських відносин внаслідок повалення в’єтнамськими військами прокитайського режиму червоних кхмерів на чолі з диктатором Пол Потом, який влаштував у Кампучії геноцид, знищивши від 1,5 до 3 млн камбоджійців.
Китайські сили вторгнення, за в’єтнамськими даними, становили понад пів мільйона солдатів і близько пів тисячі танків. Протистояли їм удвічі менші в’єтнамські війська — до 100 тис. бійців В’єтнамської народної армії і близько 150 тис. прикордонників та ополченців. Метою Китаю було захопити північну частину В’єтнаму, завдавши максимальних втрат в’єтнамським збройним силам та економіці.
Не виключено також, що в разі успіху наступу китайці планували також захопити й окупувати чи зруйнувати також столицю В’єтнаму місто Ханой. У будь-якому разі навіть захоплення у перші дні березні 1979 року прикордонних міст Каобанг і Лангшон далося китайським агресорам дорогою ціною, і хоча взяття цих міст відкривало шлях на Ханой, загарбники змушені були зупинити просування на південь. Після того, як 5 березня у В’єтнамі оголосили загальну мобілізацію, Китай заявив про припинення наступу і до 16 березня відвів війська за межі в’єтнамської території.
Рішучий опір бійців сил оборони В’єтнаму, які боронили рідну землю від загарбників, зірвав плани агресора — Давид укотре переміг Голіафа. Ситуація, що тоді склалася, дуже нагадує спробу російських військ захопити Київ наприкінці лютого — у березні 2022 року. З тією важливою відмінністю, що у вищого військово-політичного керівництва Китаю стало розуму, здійснивши «жест доброї волі», не вдаватися до подальшої ескалації конфлікту.
Володимир Зеленський: Рішучість ніколи не буває абстрактною. Давид здолав Голіафа не силою розмови, а силою своїх дій. Сміливістю та пращею. Сміливість у нас є. Її достатньо. Не лише в України, а й в усієї нашої коаліції перемоги. Праща має стати сильнішою. … Ми, об’єднані Давиди, переможемо путіних, розкиданих по всьому світу! (з виступу Президента України на 59-й Мюнхенській конференції з безпеки 17 лютого 2023 року)
Перелік перемог збройних сил менших за територією, кількістю населення та військовою потугою держав над суттєво більшими і на позір набагато могутнішими у військовому плані країнами можна продовжувати, навівши приклади з більш давньої історії людства, бо Давиди били Голіафів значно частіше, ніж може видатись. Головною зброєю мужніх пращників, які рішуче виходили на зустріч закутим в металеві обладунки противникам, була висока мотивація і щира віра в справедливість своєї місії та неминучу перемогу над ворогом. Український «Давид на Дніпрі», який вже посів гідне місце серед Давидів інших народів та епох, обов’язково доповнить перелік переможців, остаточно розгромивши російського Голіафа.
Ілюстрації з відкритих джерел.
