Пошкодження можуть ускладнити переробку, зберігання й відвантаження нафти. У ніч на 11 листопада Сили оборони України завдали удару по одному…
З початком широкомасштабного нападу російської федерації на Україну поширеним стало порівняння нинішньої війни з радянсько-фінською Зимовою війною 1939–1940 років. Особливо наочним було воно в перші тижні російського вторгнення в лютому — березні 2022 року, коли українські захисники зупинили колони бронетехніки загарбників, що сунули на Київ. Саме тоді у фінській періодиці з’явились перші згадки про подібність дій українців під час успішної оборони столиці та переможних боїв фінів на Раатській дорозі 1–7 січня 1940 року. Радянські агресори зазнали тоді однієї з найбільш нищівних поразок за всю війну срср проти Фінляндії.
читайте також:
Бої на Раатській дорозі стали завершальним етапом одномісячної битви біля села Суомуссалмі, яка тривала з 7 грудня 1939 року по 7 січня 1940 року. Метою радянських військ на цьому напрямку було розрізати Фінляндію навпіл, дійшовши до міста Оулу на північному заході країни. Розраховуючи на швидку перемогу й готуючись до параду, нападники навіть мали у своєму складі духовий оркестр.
Розпочавши вторгнення 30 листопада 1939 року, радянська 163-й стрілецька дивізія справді захопила Суомуссалмі вже 7 грудня — трохи більш ніж за тиждень від початку нападу. Однак подальший наступ загруз: втративши зв’язок із рештою радянських військ, дивізія опинилась у пастці глибоко на території Фінляндії. 11 грудня фіни блокували Раатську дорогу, а 13 грудня перерізали також північний шлях постачання відрізаних від тилу загарбників. Легку прогулянку, на яку розраховували радянські окупанти, було зірвано.
Уже із середини грудня фіни майже повністю оточили 163-тю стрілецьку дивізію в Суомуссалмі, в якої лишився лише один шлях постачання по озеру Кіантаярві. Радянські війська зазнавали нищівних втрат, що змусило командувача 163-ї дивізії комбрига Андрєя Зєлєнцова запросити дозвіл відступити до кордону. Однак, звернувшись 20 грудня з відповідним запитом до командування, він отримав відмову. Натомість на допомогу оточеним кинули підкріплення — 44-ту дивізію під командуванням комбрига Алєксєя Віноградова, 1-й батальйон 305-го стрілецького полку та третій батальйон 662-го стрілецького полку.
Зупинити просування радянських військ мала 9-та піхотна дивізія фінської армії під командуванням полковника Ялмара Сііласвуо, за ім’ям якого цю частину частіше називали «бригадою Сііласвуо». Зробити це вдалося вже за кілька днів, попри те, що фіни більше ніж удвічі поступалися за чисельністю (6 тис. проти близько 14 тис.) і порівняно з радянським військом фактично не мали бронетехніки й навіть артилерії. 22 грудня просування радянської 44-ї дивізії було блоковано поблизу хутора Хаукіли, розташованого за 12 кілометрів від Суомуссалмі.
Фінам значною мірою сприяли природні (ландшафт) і погодні (сніг та люті морози) умови, добре знання місцевості та загальна підготовленість фінських бійців до зимової війни. Натомість радянські війська були погано забезпечені теплим одягом, не мали необхідного спорядження та досвіду ведення бойових дій узимку, а чимало бійців узагалі не були звичними до суворих північних кліматичних умов.
Найбільшою ж проблемою стала концентрація радянських військ на Раатській дорозі без можливості розосередження. Колона піхоти й техніки розтягнулася вдовж вузької (близько 4 метрів завширшки) оточеної лісами дороги на відстань у понад 20 кілометрів. Це позбавило радянське військо переваги в чисельності, змушуючи їх вступати в бій із маршу і побатальйонно, унеможливило ефективне використання танків та артилерії, позбавило необхідного постачання набоїв, пального та продовольства. Натомість загони фінських лижників, раптово з’являючись із навколишніх лісів, мали змогу здійснювати численні флангові удари.
Уже до кінця грудня 1939 року 163-тя дивізія радянських військ у Суомуссалмі була повністю розгромлена й фіни переключили свою основну увагу на радянську колону на Раатській дорозі. Впродовж кількох перших днів нового 1940 року численними дрібними ударами летючих загонів вони остаточно дезорганізували рух радянських військ і визначили місця для вирішальних ударів.
Радянську колону планували роздробити на окремі частини, ізолювати їх одну від одної й потім почергово знищити. Цей тактичний прийом отримав у фінів назву «мотті» — від фінського слова Motti на позначення специфічного способу заготівлі деревини, яку практикували фінські лісоруби та інші лісові робітники, яких було чимало у фінській армії. Під час Motti зрубані дерева не звалювали великими штабелями, а складали у невеликі купи-дровітні — їх було легше формувати й потім транспортувати.
Щодо радянських військ тактика «мотті» спрацювала якнайкраще. Фіни розділили свої сили на чотири мобільні загони, названі за іменами їхніх командирів («Манделін», «Мякініемі», «Карі», «Фагерняс») і розпочали вирішальну атаку на радянську колону. Першого удару завдали вранці 5 січня 1940 року в районі Хуакіли, де була зосереджена більша частина напівоточеної радянської 44-ї дивізії.
Наступного дня фіни атакували колону по всій її довжині, розділяючи радянські війська на окремі частини. Менші з них оточували й знищували, більші виснажували й переслідували. Радянські контратаки з використанням танків зазнали невдачі через сніг і складний рельєф, чимало бронемашин було втрачено. Продовжувати за таких умов спротив було неможливо, і 6 січня о 21:30 Алєксєй Віноградов віддав наказ про відступ до радянського кордону, однак організовано відступити було вже неможливо.
-
- Частини знищеної на Раатській дорозі колони радянських військ
-
- Частини знищеної на Раатській дорозі колони радянських військ
-
- Частини знищеної на Раатській дорозі колони радянських військ
7 січня 1940 року розгром колони радянських військ було завершено, й упродовж кількох наступних днів фіни затримували та брали в полон обморожених і поранених червоноармійців. Втрати переможених становили близько 9 тисяч загиблими, натомість із фінського боку загинули 310 бійців. Багатими були захоплені фінами трофеї.
читайте також:
Перемога над переважними силами радянських загарбників у битві на Раатській дорозі стала славетною сторінкою фінської військової історії. Численні фотографії розбитої радянської техніки з розгромленої колони стали наочним свідченням того, як можна вправно бити ворога не числом, а вмінням, і якою грізною силою є бійці, які боронять від загарбників свою батьківщину.
Понад 80 років потому те саме враження справили на весь світ світлини колон спаленої техніки російських загарбників на українських дорогах.
Фотографії з відкритих джерел
