Все це через інформаційну небезпеку, яку становлять анонімні канали, а також потенційні можливості російських спецслужб відстежувати приватні повідомлення в цьому застосунку. Проблему загострило…
Від початку 2000-х, коли яскраво заявив про себе фолк-метал гурт «Тінь Сонця», минуло стільки часу, що ціле покоління молоді виросло на його філософських національно-патріотичних піснях. З його лідером Сергієм Василюком ми товаришуємо з 2003 року, коли разом належали до молодіжної громадської організації «Молода Просвіта». Нині Сергій Василюк – старший солдат однієї із бригад ТрО ЗСУ…
«Під час концерту я розповідав про історію взаємостосунків України-Русі й московії за останні 900 років»
— Я знаю, що з перших місяців війни ти активно підтримував вояків ЗСУ та добровольчих батальйонів у районі АТО/ООС. Розкажи про свій досвід знайомства з війною.
— Перший мій концерт відбувся 7 квітня 2014 року в Амвросіївці. Тоді ще навіть АТО не була оголошена, а всі вже чекали нападу росіян. Концерт ініціював і організував армієць Олексій Пастернак, який дуже багато зробив для наповнення національною ідентичністю, культурою, історією нашого війська. Серед іншого, він був продюсером кліпу «Марш нової армії», також саме за його ініціативи ми вперше виконали славень «Зродились ми Великої години» у 2016 році.
Під час концерту я розповідав про історію взаємостосунків Києва і москви, України-Русі й московії за останні 900 років, починаючи від часів Андрія Боголюбського. Також торкався цікавих персонажів, які певний час вірили в союз з москвою, але розчарувалися в ньому — від Богдана Хмельницького й Івана Мазепи й до Миколи Скрипника із Петром Шелестом. І ця перша концертна програма, звісно, дуже запам’яталася.
Довідково. У жовтні 2016 року на фестивалі «Голосіївська криївка» в Києві «Тінь Сонця» вперше виконав сучасну версію гімну українських націоналістів «Зродились ми великої години». 24 серпня 2018 року адаптований до сучасних умов варіант цієї пісні прозвучав на параді до дня Незалежності України, ставши потому маршем українського війська.
До широкомасштабної війни, коли я був волонтером від культури, я не бував хіба що у десятку міст, побіля яких точилися бої… усіх відвіданих місць і подалі, і ближче до фронту вже й не пригадаю. Досить багато виступали й разом із гуртом «Тінь Сонця» за сприяння волонтерського об’єднання «Музичний батальйон».
«До широкомасштабної війни, коли я був волонтером від культури, я не бував тільки в Широкиному»
Навіть у межах туру-презентації альбому «Буремний край» 2016 року ми заїжджали в Торецьк, Слов’янськ і Бахмут. До речі, в Бахмуті була дуже гарна зала музичної академії з фантастичною акустикою. Мені сказали, що її розбомбили, але ми цю залу неодмінно відбудуємо після нашої Перемоги й там обов’язково будуть виступати барди та кобзарі зі своїми акустичними інструментами.
В Бахмуті була дуже гарна зала музичної академії з фантастичною акустикою. Її розбомбили, але ми цю залу неодмінно відбудуємо після нашої Перемоги й там обов’язково будуть виступи
«У моєму народженні та боротьбі зі смертю дійсно є якийсь сакральний символізм»
— 24 лютого 2022 року…
— Це була дуже тривожна, огидна за відчуттями ніч. Вибухів я не чув, але мені зателефонував мій побратим Вадим Кудобенко і сказав: «Сергію, почалося все-таки». В перші дні я максимально турбувався про безпеку своєї родини. Вивіз дружину і дітей у безпечне село в Київській області та долучився до оборони України на ржищівському блокпосту, що називається Марушкова на в’їзді з боку Києва. В нас майже не було зброї, але ми виконували важливу патрульну місію.
«Я знаю напевно, життя — це хода на смерть»
За станом здоров’я в Збройні Сили я одразу потрапити не міг, хоча й хотів. А от у територіальну оборону — в батальйон, який базувався в Солом’янському районі міста Києва, я потрапив. Єдине, що мене пов’язувало з цим районом, це те, що я народився на Севастопольській площі й десь там закопана моя пуповина.
Тому можливо не випадково я саме там опинився, бо війна — це боротьба життя і смерті. Як співає мій старший побратим, один із творців 3-ї ОШБр Олекса Бик: «Я знаю напевно, життя — це хода на смерть». Можливо, в моєму народженні й боротьбі зі смертю дійсно є якийсь сакральний символізм.
Врешті-решт я потрапив на Харківщину, у Слобідський край, який я дуже довго досліджував і проводив там просвітницькі тури, намагаючись підняти місцевий патріотичний дух, спираючись на місцевих видатних діячів. Провидіння в тому, що я звідти вийшов живий і неушкоджений, хоча було дуже багато всякого.
«Я — романтик, але знаю, що війна більше любить сміливих»
— Якою була твоя мотивація йти добровольцем у військо, захищати Україну?
— Мене мотивували дві причини. По-перше, в репертуарі «Тіні Сонця» головною темою є українська героїка. Починаючи з альбому «Буремний край» ми співали про сучасні події, до того — оспівували героїчне минуле, яке проєктували в сьогодення. Тому мені було навіть не зручно би не долучитись до війська. А друга причина в тому, що я, мабуть, не писав би таку музику, не співав би таку пісню, якби не було в мені духу воїна, якби я в дитинстві не захоплювався військовими іграми. Просто з гітарою в цей вікопомний час я б себе відчував неповноцінно.
Довідково. Найвідомішою композицією гурту багато років була пісня «Козаки» з другого альбому «Полум’яна рута» (2007), під яку виходив на ринг боксер Олександр Усик. Ця ж композиція була обрана музичною візитівкою Національної збірної України з футболу на Євро-2016. А пісня «Меч Арея» (на слова Василя (Живосила) Лютого) стала одним із неформальних «гімнів АТО» серед військовослужбовців ЗСУ, зібравши кілька мільйонів переглядів на YouTube.
На деяких наших бойових позиціях я відчував якесь вояцьке щастя, коли ти певні свої дитячі мрії реалізовуєш у дорослому віці. Коли ти пересуваєшся різними стежинами на свій спостережний пункт і назад, дивишся, щоб тебе не обстріляли, щоб дрони не бачили. Це все насправді дуже цікаво — інколи я навіть сумую за тим періодом служби.
«На деяких наших бойових позиціях я відчував якесь вояцьке щастя, коли ти певні свої дитячі мрії реалізовуєш у дорослому віці»
Я довго був у піхоті, зараз займаюся підтримкою бойового духу наших підрозділів, їжджу в спеціальні відрядження -мотивую піснями. Можливо, я в цьому сенсі романтик, але війна любить сміливих. Головне — вірити, що все буде добре, не робити дурниць і зберігати холодну голову. Тоді все буде нормально і ти максимально ефективно виконаєш своє бойове завдання. З цією вірою і самоустановкою набагато легше виживати в екстремальних ситуаціях.
«Якби я зараз не служив, то знов би пішов до військкомату записатися в добровольці»
— Що б ти хотів побажати новобранцям, які тільки починають свій шлях воїна?
— Вороги нас закидають м’ясом, адже в росії пів мільйона мобілізованих. І наші хлопці на передку інколи просто не встигають цю орду знищувати, тому що вони сунуть з усіх боків. Я вважаю, що треба допомагати своїм побратимам на передовій. Не треба боятися мобілізації. Якби я зараз не служив, то знов би пішов до військкомату записатися в добровольці. Адже у нас усіх є шляхетний шанс повернутися з війни переможцями.
Барабанщик «Тіні Сонця» Пилип Харук на початку війни з певних причин добровольцем не пішов, але потім потрапив у Збройні Сили України. Він дуже хвалить своїх командира взводу, командира роти. З одного боку Пилип у бою, але водночас, завдяки мудрому командуванню, в безпеці. Тож не треба боятися долучатися до боротьби. Тим паче, що кожному бійцю підбирають місце служби відповідно до його знань, навичок, кваліфікації.
На мою думку, зараз дуже почесно перебувати в складі Збройних Сил України, відчувати себе частиною вояцької родини, де кожен приносить свій внесок у нашу спільну Перемогу. Я теж дуже радий, що є частиною цієї непереможної української системи!
«Меч Арея» став справжнім хітом цієї війни
— Хлопці з передової пишуть, що найпопулярніша пісня на війні — «Меч Арея». Розкажи про цю пісню.
— Спершу треба згадати однойменний історичний роман Івана Білика, який вийшов ще у 1972 році — в часи певної «відлиги» в урср. Він був бестселером. У романі розповідається про київського князя Богдана Гатила, історичним прототипом якого був Атілла, про його київське походження і героїчні походи в Європу. Пізніше, у 2001 році, мій старший побратим Василь Лютий написав за цим романом пісню чи, вірніше сказати, цей роман дещо вплинув на написання пісні «Меч Арея». Окрім автора (альбом «Щит Перуна» 2002 року), її колись давно (здається у 2007 році вперше) виконував гурт «Говерла», потім — «Гайдамаки», потім уже ми спробували. Але «Меч Арея» став однією з музичних візитівок «Тіні Сонця». І те, що її люблять на фронті — дуже приємно.
«Окопний» кліп «Бути разом» зняли силами мого батальйону
— Чи багато нових пісень написано після 24 лютого минулого року?
— За останній рік я не написав жодного тексту до пісні. Я дуже часто сам себе запитую- чому? Коли я писав пісні раніше, то спирався на історичні нариси, включав уяву. А коли я став учасником війни, мені стало складно написати текст про війну, яким я був би задоволений. Можливо, на мене війна в творчому плані впливає не найкращим чином. Боюся здатися комусь божевільним, але війна — це такий «кайф», який не можна описати. Принаймні я поки що не можу цього зробити. Я шукаю рядки, які були б максимально влучними. Бо писати щось на зразок «я сумую», «я страждаю», «мені тяжко», чи «ми — герої» — це все не те. Мені хочеться чогось такого, щоб відчувалася бойова «розполага», бойові стежки, знакові дерева, якісь пам’ятні окопи, улюблена робота з досвіду піхотинця. Поки що в мене самого не виходить.
Але завдяки поетам, які пишуть вірші, у мене народилося кілька пісень. Перша, яка виникла і була презентована під час війни — “Новий світанок” на слова світлої пам’яті Юрія Руфа, який був військовослужбовцем і загинув у Попасній першого квітня. Це був останній вірш у його Фейсбуці.У нього цікаві поетичні образи, я би такого не написав.
Дві пісні на слова Василя Ковтуна – “Незламна віра в Перемогу” і “За Вкраїну-неньку«. Останню ми презентували на День Незалежності з оркестром ОК «Схід» у дистанційному режимі.Вони зробили класне аранжування, записали оркестр у себе в Дніпрі-Січеславі. Потім мої хлопці записали все решта в Києві, а я вже записував голос у Харкові, коли була можливість відпроситися.
І ще дві найновіші композиції — «Бути разом» і «Карабін» на слова мінометника мого батальйону, а в мирному житті — журналіста Мирослава Отковича.
«Карабін» — пісня світлої пам’яті Івана Бущука. Позивний «Карабін» від назви Іванового рідного села Карабинівка Дніпропетровської області. Зараз його батько Олександр та сестра Наталя, які є досить відомими волонтерами, живуть на вулиці, названій на честь їхнього сина і брата відповідно.
А вірш «Бути разом» Мирослав Откович присвятив своїй коханій Ілоні Довгань, потім я його поклав на музику. Це найновіша композиція, яку ми презентували на Новий рік, зняли «окопний» кліп силами мого 130-го батальйону.
«Перемогу в москві ми святкуватимемо вже під час наступної фази»
— Наше традиційне запитання: якою уявляєш Перемогу України?
— У мене є побратим «Риба». Хочу передати йому вітання і сказати, що ми неодмінно зустрінемося після Перемоги. У нас є особливе завдання і особлива місія, про яку знає тільки він. Ми маємо дещо зробити і ми неодмінно це зробимо.
Я реаліст і насамперед думаю, як наблизити цю Перемогу. І знаю, що це дуже складний процес, бо це — велика політика. За логікою речей, ми мали би святкувати Перемогу в москві. Хочеться вірити, що так і буде. Але через те, що є небезпідставний страх західних країн щодо неадекватності росії в планетарному масштабі, то скоріше за все наша Перемога на цій фазі війни відбудеться в якийсь інший спосіб. А Перемогу в москві ми святкуватимемо вже під час наступної фази.
Давайте вірити, що кожен з нас матиме щасливу долю, пройде цю війну і повернеться з неї переможцем. Я вірю, що ми неодмінно переможемо!
