Самовільне залишення військової частини не припиняє військову службу. Водночас період СЗЧ не зараховується до строку військової служби, вислуги у військовому…
АрміяInform публікує цикл матеріалів про військовополонених (Попередні частини — у посиланні в кінці тексту. — Ред.). Сьогодні до вашої уваги — правові аспекти медичного забезпечення військовополонених.
Женевська конвенція 1949 року про поліпшення умов поводження з пораненими і хворими в чинних арміях зобов’язує тих, що беруть участь в бойових діях, підбирати на полі бою і надавати медичну допомогу пораненим і хворим противника.
Конвенція забороняє застосування репресій до поранених і хворих противника, будь-яке зазіхання на життя і здоров’я поранених та хворих противника, забороняє добивати їх, знищувати і піддавати катуванням.
Конвенція зобов’язує держави, що беруть участь у бойових діях, гуманно поводитися з пораненими і хворими, надавати їм допомогу без якої-небудь дискримінації щодо статі, раси, національності, релігії, політичних переконань тощо.
Усі поранені й хворі військовополонені мають бути зареєстровані, а відомості про них доведені до тієї держави, на боці якої вони бились.
Вже під час воєнних дій держави, що воюють, мають відправити на батьківщину важкопоранених і хворих, а окремі їхні категорії — в нейтральні держави (наприклад, поранені та хворі, вилікування яких може тривати протягом року з дня їхнього поранення або захворювання).
Сторони, які воюють, мають вжити усіх заходів, які забезпечують можливість розшуку поранених і вбитих, зобов’язані інформувати одне одного про поранених, хворих і померлих, складати списки померлих і списки могил для передавання іншій стороні при ухваленні рішення про мир.
Сторона, яка вимушена залишити поранених і хворих протиборчій стороні, має також залишити частину свого санітарного персоналу і знаряддя для сприяння догляду за тими, що залишились.
Воєнна влада повинна дозволяти населенню і благодійним суспільствам, навіть у районах вторгнення або в окупованих районах, за власним бажанням підбирати поранених і хворих, а також осіб, які потерпіли корабельну (авіаційну) аварію, попри їхню національність, та опікуватися ними. Ніхто не має бути осудженим за те, що він дбав за поранених і хворих.
В будь-який час, і зокрема після бою, сторони, які знаходяться у конфлікті, негайно вживають усіх можливих заходів для того, щоб розшукати і підібрати поранених і хворих та захистити їх від пограбування, забезпечити їм належний догляд, а також для того, щоб розшукати загиблих та запобігти мародерству.
Кожен раз, коли це дозволяють обставини, необхідно узгоджувати тимчасові примирення або зупинення вогню для того, щоб підібрати поранених, які залишились на полі бою, транспортувати їх, а також провести обмін. У такий ж спосіб можуть бути залучені місцеві узгодження при евакуації поранених і хворих із зони оточення, про обмін ними і про перепустку в цю зону санітарного персоналу та майна, яке туди прямує.
Медичне забезпечення військовополонених під час перебування їх в пунктах прийому та під час конвоювання може здійснюватися медичним персоналом з-поміж військовополонених.
Для надання медичної допомоги використовуються насамперед трофейні медикаменти. Забезпечення предметами особистої гігієни першої необхідності здійснюється таким самим чином.
За необхідності поранені та хворі військовополонені тимчасово евакуюються у встановленому порядку до медичних підрозділів військових частин, де тимчасово розташовуються окремо від військовослужбовців держави, що їх утримує.
Тим, хто потребує кваліфікованої та спеціалізованої медичної допомоги зазначена допомога надається в таборах виїзними командами (групами) медичних закладів.
Медичні огляди військовополонених проводяться не ріже ніж один раз у місяць (ЖК ІІІ, ст.31).
Евакуація поранених і хворих здійснюється, як правило, автомобільним транспортом загального призначення з нанесенням спеціальних знаків розпізнавання. Хворих і поранених військовополонених не можна переміщувати поки переїзд може поставити під загрозу їхнє здоров’я (ЖК ст. 47 ІІІ).
Медична служба бере участь при виборі місць поховання померлих від ран і захворювань військовополонених.
Місця поховання повинні бути розташовані на віддаленні не ближче ніж 500 м від житлових будинків. Для місць поховання слід вибирати, за можливості, сухі підвищені ділянки місцевості, які не затоплюються у період весіннього розливу річок, а також ті, які мають низьке стояння ґрунтових вод (рівень стояння їх не повинен бути вище 0,1 — 0,3 м від дна могили). Вони повинні бути віддалені від ставків, озер та річок з рихлим і сухим ґрунтом.
При виділенні часток під поховання доцільно дотримуватися наступних норм: для поховання однієї людини потрібно не менше ніж 4 кв. м. площі; відстань між могилами не менше ніж 1 м.
читайте також:
Читайте також:
Про Правила поводження з військовополоненими — частина перша
Про Правила поводження з військовополоненими — частина друга
Про Правила поводження з військовополоненими — частина третя
Про Правила поводження з військовополоненими — частина четверта
Про Правила поводження з військовополоненими — частина п’ята
Про Правила поводження з військовополоненими — частина шоста
Деякі особливості має поховання трупів осіб, які померли від особливо небезпечних інфекцій (ОНІ). Померлі від чуми, холери, натуральної віспи підлягають похованню обов’язково під спостереженням представників медичної служби в командах, які спеціально виділяють для цієї мети.
Команди, які заховували трупи осіб, що померли від ОНІ, працюють в захисному одязі, яка після її використання сумісно з транспортом, ґрунтом біля могили і предметами, які мали торкання з трупом, дезінфікують на місці. Все, що не являє цінності, спалюють. Після роботи особовий склад поховальних команд проходить повну санітарну обробку.
Після поховання на карті позначається місце поховання та списки похованих.
Далі буде.
Володимир Пашинський, доктор юридичних наук полковник юстиції запасу.
