У переліку повітряних мисливців, які можуть з’явитися в Україні, є також Dassault Mirage 2000 — багатоцільовий реактивний винищувач четвертого покоління. Розроблений у 1970-х роках компанією Dassault…
У першій публікації АрміяInform про правила поводження з військовополоненими ми розповіли про історичне коріння цього явища та вказали на міжнародні документи, які регулюють військовий полон. Сьогодні до вашої уваги — інформація, яка розкриває статус військовополоненого.
Під військовим полоном розуміється обмеження свободи осіб, які брали участь у воєнних діях. Таке обмеження застосовується з єдиною метою — запобігання їхній подальшій участі в бойових діях, і не є покаранням.
Військовополонені — це комбатанти (законні учасники бойових дій), які опинилися в полоні, незалежно від їхнього стану — здорові вони, хворі або поранені. Комбатанти отримують статус військовополоненого та відповідний захист з моменту захоплення їх супротивною стороною.
Режим військового полону та статус військовополоненого встановлюють такі міжнародно-правові акти:
- IV Гаазька конвенція «Про закони і звичаї сухопутної війни» від 18 жовтня 1907 року;
- ІІІ Женевська конвенція: «Про поводження з військовополоненими» від 12 серпня 1949 року;
- Додатковий протокол І від 8 червня 1977 року до Женевських конвенцій від 12 серпня 1949 року;
- Додатковий протокол ІІ від 8 червня 1977 року до Женевських конвенцій від 12 серпня 1949 року.
Положення Женевської конвенції 1949 року про поводження з військовополоненими, Додатковий протокол І розповсюджуються на всіх законних учасників міжнародних збройних конфліктів, окрім медико-санітарного й духовного персоналу, які потрапляють під владу супротивника, включно до їхнього визволення й репатріації. Крім того, згідно з пунктом А ст. 4 ІІІ Женевської конвенції, окрім особового складу збройних сил, право на отримання статусу військовополонених розповсюджується на ряд інших категорій осіб, які є законними учасниками бойових дій.
До військовополонених належать захоплені противником:
— особовий склад ополчень і добровільних загонів;
—- особи, які на законних підставах прямують за збройними силами, але не входять до їхнього складу (цивільні члени екіпажів військових літальних апаратів, члени робочих команд і служб, на які покладено побутове обслуговування збройних сил тощо) та мають посвідчення особи встановленого зразка;
— члени екіпажів торгових суден і екіпажі літаків (вертольотів) цивільної авіації, якщо вони не користуються більшим пільговим режимом через інші положення міжнародного гуманітарного права;
— населення не окупованої території, яке стихійно, за власним бажанням, береться за зброю для боротьби з військами, що вторгаються, і яке не встигло сформуватися в регулярні війська (за умови відкритого носіння ним зброї та дотримання норм міжнародного гуманітарного права).
Під початком військового полону слід розуміти захоплення комбатанта супротивною стороною (примусове позбавлення можливості вчиняти опір) або його добровільна здача в полон, тобто залишення зброї, піднімання рук угору, викидання білого прапора тощо.
Стаття 12 ІІІ Женевської Конвенції (ЖК) встановлює дуже важливий принцип: «Військовополонені перебувають під владою ворожої держави, а не окремих осіб чи військових частин, що взяли їх у полон». Це означає, що держава, під владою якої вони перебувають, несе відповідальність за все, що з ними відбувається, та повинна забезпечити всі необхідні умови на період перебування в полоні. Ця відповідальність держави не зменшує індивідуальну відповідальність осіб у випадку порушення ними вимог ІІІ ЖК.
Перебування в полоні завершується, як правило, після закінчення воєнних дій, коли військовополонені визволяються та підлягають репатріації. Водночас утримання в полоні за деяких обставин може завершитися раніше. Тяжкопоранені та тяжкохворі військовополонені повинні бути відправлені на Батьківщину або госпіталізовані в нейтральних країнах, як тільки вони будуть у стані, що дозволяє їхнє перевезення. Не чекаючи закінчення війни, сторони конфлікту з гуманних міркувань можуть домовитися про обмін військовополоненими.
І ще один випадок, коли визволення з полону може бути здійснене до закінчення бойових дій. Це визволення під слово честі та зобов’язання не брати участь у бойових діях до закінчення збройного конфлікту. Ця можливість гарантується за старим лицарським звичаєм-звільненням під слово честі.
Кожний військовополонений під час допиту зобов’язаний надати лише ту інформацію, яка необхідна для встановлення його особи: назвати тільки свої прізвище, ім’я та звання, дату народження й особистий номер або іншу рівноцінну інформацію. Особа військовополоненого повинна бути встановлена, щойно умови обстановки дозволять це зробити. Військовополонені, які через свій фізичний або психічний стан не можуть дати відомості для встановлення своєї особи, повинні бути передані для опіки медичним службам.
Військовополонені, які свідомо відмовляються повідомити про себе, можуть піддаватися обмеженням в отриманні переваг, що їм надаються відповідно до їхніх звання та статусу військовополоненого.
Як тільки тактична обстановка дозволить зробити це, списки військовополонених повинні бути складені й передані відповідними каналами через Національне інформаційне бюро до Центрального національного бюро, керівництво яким здійснює Міжнародний Комітет Червоного Хреста.
У разі, якщо військовополонений свідомо порушить це правило, йому може загрожувати обмеження привілеїв, які надаються військовополоненим згідно з його звання і положення. Військовополонений зобов’язаний пред’являти посвідчення особи на вимогу, але воно в жодному разі не може бути в нього вилучено.
Ніякі фізичні чи моральні тортури та ніякі інші форми примусу не можуть застосовуватися до військовополонених. Військовополоненим, які відмовляться відповідати, заборонено загрожувати, ображати, переслідувати чи обмежувати їх.
У Додатковому протоколі І (ДП) до Женевських конвенцій 1949 року містяться положення, в яких говориться, що статус військовополонених не розповсюджується на ряд категорії осіб: шпигуни (ст. 46 ДП І), найманці (ст. 47 ДП І).
Статус військовополоненого
Статус військовополоненого та право на відповідне поводження з ним набирають силу з моменту взяття військовослужбовця у полон. Правила, що встановлюють статус військовополонених, існують здавна. Коли вони виникли, встановити достеменно неможливо. З’явившись спочатку як норми звичаєвого права, вони в 1899 і 1907 роках були включені в положення про закони та звичаї сухопутної війни.
Тож будь-який комбатант, а також низка інших категорій набувають статусу військовополоненого, якщо підпадають під владу супротивника. Ці особи, потрапивши під владу противника, можуть претендувати на статус військовополоненого, а сторона, до якої вони належать, може вимагати для них відповідного статусу шляхом направлення відповідного повідомлення стороні, яка їх утримує.
У разі сумніву, чи має така особа статус військовополоненого, вона продовжує зберігати такий статус і користуватися захистом Міжнародного гуманітарного права до того часу, поки її статус не буде встановлений компетентним судовим органом.
Згідно з ЖК військовополонені користуються гарантіями, до яких належать забезпечення продовольством, водою, створення умов для збереження здоров’я й дотримання гігієни. Важливим положенням є правило, відповідно до якого місця їхнього утримання не повинні перебувати близько до зони бойових дій. Вони мають право на отримання допомоги в індивідуальному чи колективному порядку. Військовополонені можуть відправляти релігійні обряди та в разі потреби отримувати духовну допомогу від осіб, які виконують релігійні функції. У разі залучення до робіт для них створюються відповідні умови праці й захисту, визначаються умови оплати праці.
Військовополонені у будь-якому разі не можуть відмовитися повністю або частково від прав, які їм гарантуються й забезпечуються відповідними конвенціями та спеціальними угодами. Жодна спеціальна угода не має завдавати шкоди становищу військовополонених, обмежувати права та рівень захисту, які їм надані міжнародним гуманітарним правом (стаття 6 III ЖК).
Далі буде.
