У минулому літаючі дрони успішно і не дуже використовували не лише під час ведення війн, але й у цілком мирних сферах. А часом безпілотники й поготів відігравали абсолютно…
АрміяInform публікує цикл матеріалів про військовий полон (попередні частини — у посиланні в кінці тексту. — Ред.). Сьогодні до вашої уваги — інформація, яка розкриває порядок виведення полонених з району бойових дій.
Захоплення в полон військовослужбовців (комбатантів) здійснюється, як правило, в результаті успішного виконання частинами і з’єднаннями бойових завдань під час наступального (зустрічного), оборонного бою, дій обхідних, рейдових, спеціальних, штурмових загонів (груп), засадних дій частин і підрозділів. Захоплені комбатанти повинні бути: обшукані і роззброєні; забезпечені захистом і медичною допомогою, якщо це необхідно; евакуйовані в тил.
Роззброєння військовополоненого передбачає обшук і вилучення спорядження і документів, які мають воєнне значення (карти, особиста зброя, боєприпаси, вибухівка, накази, коди тощо). Дане майно стає воєнним трофеєм.
Захопленому в полон комбатанту повинні бути залишені наступні речі:
— документи: посвідчення, медальйон, за яким можна розпізнати особу;
— знаки розрізнення та державної належності, нагороди (відзнаки), предмети обмундирування і харчування, грошові суми та предмети, що мають суб’єктивну цінність;
— засоби індивідуального захисту (бронежилет, каска, протигаз).
Виняток становлять випадки, коли вилучення вказаних предметів і речей продиктоване необхідністю забезпечення безпеки військовополонених. У такому разі вилучення здійснюється тільки за розпорядженням офіцера, який відповідає за утримання військовополонених, після складання акта і видачі військовополоненому розписки із розбірливо вказаними посадою, військовим званням, прізвищем, іменем та по батькові особи, яка видала цю розписку. Усі зазначені в розписці речі, а також грошові суми, повинні бути повернуті військовополоненим після закінчення їхнього полону в тому вигляді, у якому вони були вилучені.
Грошові суми, які є у військовополонених, можуть бути відібрані тільки за розпорядженням офіцера і тільки після того, як у спеціальному реєстрі будуть зареєстровані розміри цих сум і дані про їх володаря, і останньому буде видана розписка, в якій будуть зрозуміло написані ім’я, звання і військова частина особи, яка видала цю розписку (ст.18 ІІІ Женевської Конвенції).
Командири підрозділів після роззброєння військовополонених організують надання їм за потреби медичної допомоги та харчування, і після опитування у супроводі конвою направляють на збірний пункт військовополонених з’єднання. Озброєння, техніка та інші матеріальні засоби, вилучені у полонених після перевірки на придатність, а за необхідності і розмінування, обліковуються у військовій частині.
Склад конвою залежить від кількості військовополонених, службового положення та завдань, що на них покладались у бою. Так, військовополонених, які захоплені розвідувальними органами в тилу противника, супроводжують розвідники до штабу частини чи з’єднання. Якщо це офіцер, то конвой може бути в кількості 2–3 фізично підготовлених розвідників, в іншому випадку — достатньо одного військовослужбовця.
У разі захоплення одночасно великої кількості військовополонених, їх кількість для конвоювання в пішому порядку не повинна перевищувати 1200 осіб на один конвой улітку і 800 осіб — узимку. Для підсилення охорони великих колон можуть виділятись службові собаки або виставлятись бокові дозори.
читайте також:
Конвоювання військовополонених здійснюється в пішому порядку або на спеціально виділеному автотранспорті. Зважаючи на важливість полонених та сприятливі обставини, їх відправка із зони бойових дій може здійснюватись на вертольотах.
Женевська Конвенція надає низку рекомендацій щодо конвоювання. Їх невиконання може призвести до загибелі великої кількості полонених. Так, під час Другої Світової війни та війни в Кореї багато військовополонених загинуло під час тривалих переходів до місць розташування таборів. Особи, які організували такі «марші смерті» під час військових дій у Тихоокеанському регіоні, були визнані винними у скоєнні воєнних злочинів.
На відміну від Женевської конвенції 1929 року, що забороняє переходи, які перевищують 20 км (12 миль) в день, у сучасному Праві збройних конфліктів не уточнюється максимальна відстань, яку військовополонені можуть проходити протягом доби. Як уже наголошувалося, за необхідності евакуації військовополонених в пішому порядку офіцери управління і штабу, які знають норми права, повинні зробити все можливе, щоб ці переходи здійснювалися з дотриманням принципів безпеки і гуманності.
У зоні бойових дій збір військовополонених і конвоювання їх до приймальних пунктів здійснюється конвойними командами. Керівництво приймальним пунктом покладається на його коменданта (начальника), при якому створюється орган управління (адміністрація) з відповідними службами забезпечення. Зазначені приймальні пункти пересуваються за другими ешелонами об’єднання та передають полонених у пересильні табори.
Табори, своєю чергою, розділяються на два відділення:
— для офіцерів і генералів;
— для рядового й сержантського складу.
З пересильних таборів військовополонених доставляють у відповідні стаціонарні табори для військовополонених. Переміщення військовополонених здійснюється з використанням звичайних і спеціально обладнаних транспортних засобів (залізничних вагонів, автомобілів, морських і річкових суден тощо), у деяких випадках — у пішому порядку.
Харчування військовополонених відбувається за встановленими нормами і встановленим загальноприйнятим порядком. Усі військовополонені підлягають санітарному нагляду із наданням необхідної медичної допомоги. У разі, коли виявляється епідемічне захворювання, застосовують відповідні заходи щодо створення карантину.
За порушення встановлених правил військовослужбовці несуть відповідальність згідно з Дисциплінарним статутом ЗС України та Кримінальним кодексом України.
Особовий склад підрозділів конвоювання керується у своїх діях інструкціями, розробленими на основі Женевської конвенції про поводження з військовополоненими.
Отже, порядок виведення військовополонених із району бойових дій встановлює командир з’єднання, а з району воєнних дій — командир об’єднання, які керуються у своїх діях чинним законодавством України, обстановкою, що склалася, враховуючи наявні сили, засоби та ресурси.
Далі буде.
Володимир Пашинський, доктор юридичних наук, полковник юстиції запасу
