Ледь помітна на екрані тепловізора жаринка цигаркового недопалку стала тією дрібницею, яка зробила перше бойове застосування інноваційного керованого авіабоєприпасу легендарним моментом…
8 листопада виповнилось 135 років від дня народження Дмитра Вітовського (1887–1919) — українського військового і політичного діяча, організатора Листопадового чину, завдяки якому постала Західноукраїнська Народна Республіка.
За доби Перших визвольних змагань він став не лише одним із провідних творців Української Галицької Армії як збройних сил ЗУНР, але й послідовно обстоював необхідність об’єднання ЗУНР та УНР і створення єдиного українського національного війська як запоруки постання, збереження й існування самостійної української держави. «Буде армія — буде державність!» — наголошував Дмитро Вітовський, справедливо вважаючи збройні сили України потугою, що має вивищуватися понад поточним політичним моментом і діяти винятково в інтересах усього українського народу.
Серед стрільців розумів він добре, що військо — це надпартійна організація, бо воно репрезентує націю. Тому й ніколи не діяв, ані не промовляв з партійного становища. (Заклинський Мирон. Дмитро Вітовський. Нью-Йорк, 1967. С. 122)
Як громадський і політичний діяч Дмитро Вітовський сформувався за часів політичного етапу українського національного відродження у Східній Галичині, коли серед широких мас західноукраїнської молоді утверджувалась ідея побудови незалежної соборної української держави. На початку ХХ століття він є членом Головної Управи Української радикальної партії й активним організатором мережі спортивно-пожежних товариств «Січ», покликаних сприяти національно-патріотичному вихованню галичан. Тоді Дмитро Вітовський усвідомив також і необхідність творення українських національних збройних сил як гаранта існування державності українського народу.
Можливість для формування українських національних збройних формувань відкрила Перша світова війна. Головна Українська Рада як міжпартійна організація українців Австро-Угорщини, маючи на меті вибороти самостійну українську державу, визначила одним із засобів створення національного війська, основою якого мав стати легіон Українських Січових Стрільців (УСС) у складі австро-угорської армії. Дмитро Вітовський, який мав досвід військової служби, став одним із провідних організаторів цього українського національного збройного формування — саме йому доручили створити перший курінь УСС.
Значення УСС у справі творення українських національних збройних сил важко переоцінити — закладені ним традиції протяглися від доби Перших визвольних змагань через боротьбу Української повстанської армії аж до сьогодення. Провідну роль у творенні українського війська січових стрільців відіграв також Дмитро Вітовський, який упродовж 1914–1918 років провадив активну ідейно-агітаційну роботу, ставши ініціатором створення стрілецького фонду, пресового клубу, видання газети, поширення українського освітнього руху на Волині та Поділлі.
Закономірно, що саме січові стрільці як боєздатне високомотивоване і відмінно вишколене збройне формування відіграли визначальну роль у Листопадовому чині у Львові. 1 листопада 1918 року під командуванням Дмитра Вітовського вони взяли місто під контроль, що дозволило розпочати творення Західноукраїнської Народної Республіки.
В історії революційних актів не знайдеться мабуть багато так справно й культурно переведених занять більших міст, як було заняттє Львова, доконане вчора українськими військами. Справність українських офіцерів під проводом отамана Вітовського та українських вояків була така велика, що чужі офіцери висказуються про це з найбільшим признанням. (Замітка «По заняттю Львова» у газеті «Діло» (Неділя, 3 падолиста (21 жовтня) 1918 року. Ч. 251 (9811). С. 1)
Надалі Дмитро Вітовський відіграв важливу роль у творенні збройних сил ЗУНР, ставши першим начальним командантом Галицької армії (до 5 листопада 1918 року), а згодом і державним секретарем військових справ Тимчасового Державного Секретаріату ЗУНР (з 9 листопада 1918 до 13 лютого 1919 року). Всю його діяльність у той час визначало тверде переконання в необхідності якнайшвидшого створення Збройних сил України, причому не лише Української Галицької Армії, але спільного регулярного війська соборної української держави після злуки УНР та ЗУНР.
Наша армія, що тоді творилася, особливо УСС-ці обстоювали негайну і навіть беззастережну злуку ЗУНР з УНР в одну соборну державу. А Вітовський був одержимий ідеєю соборности від гімназійних літ. Обстоював він також створення одної армії. (Заклинський Мирон. Дмитро Вітовський. Нью-Йорк, 1967. С. 89)
На жаль, втілити тоді щире прагнення Дмитра Вітовського до створення з’єднаних національних українських збройних сил так і не вдалося, що стало однією з головних причин поразки Перших визвольних змагань 1917–1922 років. Однак тогочасні події послужили українцям важливим уроком на майбутнє, переконливо засвідчуючи, що лише в національній єдності можна перемогти будь-якого ворога, і лише Збройні Сили України спроможні відстояти незалежну українську державу. «Буде армія – буде державність!» — це знамените гасло Дмитра Вітовського звучить сьогодні особливо актуально.
