Сьогодні перемогу визначає не лише кількість особового складу чи техніки. Вирішальними стають швидкість передачі інформації, стійкість зв’язку, захищеність даних, ефективність…
Сьогодні відзначають 103-річчя Листопадового чину або Листопадового зриву, як називають цю історичну подію. Вона відбулася в ніч із 31 жовтня на 1 листопада 1918 року у Львові, коли влада в місті майже в мирний спосіб перейшла до українців. Січові стрільці захопили всі важливі владні установи, пошту, вокзал та військові склади. Над ними замайоріли українські прапори. Кожен львів’янин, що виходив того дня з дому, міг прочитати в оголошеннях, які були розклеєні на стінах будинків, наступне: «Волею українського народу утворилася на українських землях старої Австро-угорської монархії Українська Держава…».
9–13 листопада проголошено Західноукраїнську Народну Республіку. Однак уже в ніч на 22 листопада 1918 року українські частини покинули Львів. Підійшли польські регулярні підрозділи. Сили були не рівними, і щоб уникнути оточення, січовим стрільцям був даний наказ відступити. Бої пройшли на околицях міста.
22 січня 1919 року на Софійському майдані в Києві відбулася знаменна подія: проголошення Злуки Української Народної Республіки (УНР) і Західноукраїнської Народної Республіки (ЗУНР), які об’єдналися у єдину соборну державу.
День Листопадового чину в Галичині вшановують з початку 1920-х років. 1 листопада на Личаківському і Янівському цвинтарях відбуваються заупокійні панахиди біля могил січових стрільців і вояків Української галицької армії. Разом з воїнами-побратимами тут поховані: президент Національної Ради ЗУНР Євген Петрушевич, держсекретар військових справ ЗУНР Дмитро Вітовський, комендант легіону Українських Січових Стрільців Михайло Галущинський, засновник «Пласту» Олександр Тисовський та інші.
Підготував Руслан Ткачук
