Це не лише питання символів. Це спосіб формування професійної ідентичності, системи цінностей і розуміння того, на якій історичній основі стоїть сучасна українська армія. 30 січня 2026…
Під час Кримської війни 1853–1856 років вийшов царський маніфест, який закликав формувати підрозділи самооборони і вирушати на війну. Серед селян Київщини почали поширюватись чутки про те, що записавшись в «козаки», вони будуть звільнені з кріпацтва й одержать поміщицькі землі та майно.
Український народ своє становище під російською державою вважав неприродним і чекав на його кінець. На місцях він зберігав зброю дідів і прадідів, вірив і відкрито висловлювався, що настане година, коли вона знадобиться.
Масовий виступ розпочався в лютому 1855 року у Васильківському повіті й незабаром охопив 8 із 12 повітів Київської губернії (понад 500 сіл), а також Конотопський повіт Чернігівської губернії (села Великий та Малий Самбір, Карабутове). Повстанці вимагали відновлення козацтва як суспільного стану. Українські священники та інші писемні люди складали списки «вільних козаків», створювали органи самоврядування — «сільські громади», російська імперська влада втрачала контроль над цілими повітами.
Цікаво те, що під час Кримської війни із залишків задунайських козаків були сформовані військові підрозділи, що воювали проти росії на боці Османської імперії. 23 січня 1854 року козаки склали присягу. Їхнім кошовим отаманом став Михайло Чайковський, а бойові прапори були освячені Константинопольським патріархом.
За підсумками війни, в якій російська імперія програла, султан надав Чайковському титул «Око, вухо і правиця престолу». Корпус козаків оттоманських, як військовий підрозділ турецької армії, проіснував до кінця 1870-х років.
Кошовий Чайка під час Кримської війни звернувся з листом до кубанських козаків із пропозицією «разом побити москаля». Учасники Київської козаччини чекали із-за Дунаю «сина Гонти», який відродить колишні запорозькі порядки. На жаль, ці заклики і сподівання не мали успіху.
На придушення козаччини російський уряд кинув регулярні війська. У ряді сіл Київської губернії сталися криваві сутички козаків із військами, найбільші з них — у містечках Корсуні й Таганчі (Канівський повіт), селах Березні (Сквирський повіт), Биковій Греблі й Яблунівці (Васильківський повіт).
Головним наслідком Київської козаччини та інших повстань, які майже безперервно тривали від початку ХІХ століття, стало скасування кріпацтва та запровадження станового селянського самоврядування у 1861 році.
