Його військовий шлях практично збігся з періодом найбільшої трансформації українського війська. Від командира взводу — до командира бригади. Від війни, де значну частину поля…
Після руйнування Січі на території Бугогардівської паланки Війська Запорозького Низового було створено військові загони, які несли прикордонну службу вздовж Південного Бугу, що був межею між російською та Османською імперіями. Саме із цих козаків 1803 року було утворено кілька п’ятисотенних полків, які стали називатися Бузьким козацьким військом.
Адміністративним центром війська були Соколи (сучасний Вознесенськ Миколаївської області). Бузьке козацьке військо брало участь у війнах росії з Османською імперією (1806–1812) та Францією (1812–1814).
Після завершення війни чимало козацьких полків російської армії демобілізували і повернули до селянського стану, попри дані раніше обіцянки відновити Військо Запорозьке. Це викликало обурення і заворушення. Найбільш масовим був збройний виступ козаків Бузького козацького війська проти російської імперії, що відбувся на півдні України 1817 року.
16 липня п’ятисотенний загін повстанців прибув до міста Вознесенськ, намагаючись захопити козацькі клейноди й звільнити заарештованих напередодні побратимів. Проти козаків рушили регулярні війська, які після збройної сутички з повстанцями заарештували їхніх керівників. Незабаром заворушення охопили майже все військо.
Будь-які мобілізаційні кампанії в російській імперії завжди супроводжувалися гучними обіцянками, які в результаті не виконувалися. Тому локальні повстання обдурених людей були звичним явищем. Їх придушували особливо жорстоко, із залученням регулярних військ.
Відголосками демобілізаційної кампанії після завершення Французько-російської війни також були повстання під проводом Устима Кармалюка на Поділлі та Чугуївське повстання на Слобожанщині.
читайте також:
Повстання бузьких козаків тривало майже три місяці. Царський уряд надіслав для його придушення чотири полки — понад 10 тисяч солдатів, які мали на озброєнні гармати. Бузькі козаки, їхні жінки та діти чинили відчайдушний опір регулярним військам. Лише в середині вересня рух було придушено. Наказом від 8 жовтня 1817 року Бузьке козацьке військо було ліквідоване, а козаки перетворені на військових поселенців. Прибулі війська в селах під страхом розстрілу з гармат привели мешканців до присяги.
Розправа з повсталими була надзвичайно жорстокою. Багатьох із них порубали шаблями, потопили в Південному Бузі, засікли батогами. 93 козаків притягнуто до військового суду, 64 після цього страчено, інших — заслано в Сибір. Незважаючи на це, у травні 1818 року знову відбулося заворушення козаків, яке також було жорстоко придушене.
На емблемі сучасної 123-ї окремої бригади територіальної оборони зображений срібний олень із золотими рогами, що пильнує, озброєний списом. Його використовували на печатці Бугогардівської паланки Запорозької Січі.
