Дата обрана на честь пам’яті військового кореспондента Дмитра Лабуткіна, який у цей день загинув під час бойових дій на сході України у 2015 році. День…
АрміяInform підготувала черговий огляд антивоєнного сегмента в російських засобах масової інформації та соціальних мережах. Наразі в ТОП основних тем — результати контрнаступу українських військ. Що обговорюють та чого бояться росіяни.
Російський опозиціонер Михайло Ходорковський пише: «ЗСУ за три дні звільнили більшу територію, ніж путінські війська захопили за чотири місяці «наступу». І продовжує з цієї теми: «З подивом дивлюся за тим, що відбувається з путінським військом і реакцією в Мск (Москві. — Авт.) Хотілося б вірити в зраду оточення, яка вже почалася, але, ймовірніше, вони просто ідіоти».
Інший російський опозиційний політик Олександр Невзоров також надав свій коментар: «Розгром армії рф, ганьба, втеча, тисячі трупів і тисячі полонених — за шизофренічною логікою путіна слід відзначити святковим салютом. У радісні феєрверки та тріумф москви в день приниження та смерті її солдатів повірити складно. Проте це факт. Втім, салют зробив свою справу: сумніви в психічній адекватності російського фюрера виникли навіть у найвідданіших його лакеїв».
Популярний російський журналіст та блогер Тихон Дзядко звернув увагу на поточну ситуацію в російських соціальних мережах: «У коментарях Z-каналів твориться справжній жах. Вигодувана кров’ю та наповнена ідеєю знищити весь світ аудиторія не розуміє, що відбувається на фронті. Люди вимагають відповідей, звинувачують у зраді та „договірняку“. Пропагандисти виростили за пів року кровожерного монстра. Сьогодні можна спостерігати, як цей монстр із тим самим ентузіазмом, що ще вчора вимагав знищити Україну, сьогодні вимагає вішати вже російських генералів, які здали позиції».
Блогер Максим Мирович також надав свою оцінку бойових дій: «Ну що, друзі, тепер уже з упевненістю можна сказати — путінська росія зазнала найбільшої військової поразки у всій пострадянській історії. На східному фронті ЗСУ переграли путіністів і змусили їх тікати».
Російський громадський діяч Максим Кац на своєму каналі пише: «ЗСУ наступають і активно тіснять армію рф. Одночасно змінюються настрої в інфопросторі, і відбувається там дуже погане для російського керівництва».
Російський журналіст Станіслав Кучер погоджується з наведеними оцінками: «Незалежно від того, чи матимуть події під Харковом і під Херсоном стратегічне продовження й чи взагалі вони матимуть те продовження, на яке розраховує Київ, вже самого факту цього контрнаступу достатньо, щоб проілюструвати суть тієї геополітичної пастки, в яку загнав себе путін.
У його стратегічні цілі ніколи не входило воювати з Україною. Він оголошував війну Заходу, в якій стрімке поглинання України (окупація, встановлення протекторату — форми були не такі важливі) мало стати плацдармом для подальшої гри. Щоб потім відбулася проста „пацанська“ розмова — мовляв, Україна наша, а тепер розпочинаємо базар. Тобто Україна взагалі не розглядалася як сторона конфлікту. Ми це бачимо як залишковий слід у риториці кремля. Але, як завжди, кинули західні партнери. Воювати доводиться саме з Україною, а Захід спостерігає з боку, як росія сточує зуби за Ізюм».
Він також цитує російського вченого та політичного діяча Владислава Іноземцева: «Наступ ЗСУ, який триває вже майже тиждень, навряд чи визначить долю війни — проте він чудово показує стан того, що багато хто вважав „другою армією світу“. Російська армія не в змозі воювати за канонами сучасної війни — насамперед тому, що вона була й залишається частиною абсолютно неефективного російського суспільства, завданням якого є максимізація прибутку можновладців і приховування пропагандою реального стану справ.
Військова сфера, на мій погляд, цілком природно стала найкорупційнішою та найнеефективнішою — причиною тому був негативний кадровий відбір (не вказуватимемо на конкретні персоналії, вони добре відомі); секретність, що виступала відвертим запрошенням до крадіжки; і оточення військових ореолом слави і непереможності, яка унеможливлювала практично будь-які сумніви в правильності курсу на зміцнення військової могутності. Те, що відбувається сьогодні, вказує лише на те, що російська армія нічим не відрізняється від російського суспільства: за культом насильства ховається боягузтво; патріотизм виявляється лише інструментом сервільності; за звітами про чудовий технічний стан військ ховається порожнеча та розконсервовані танки 1960-х років. Поразка росії в Україні була зумовлена з перших днів шаленої спецоперації — і вона не викликає у мене жодних емоцій».
Політичний та військовий оглядач, який публікується під псевдонімом Ель-Мюрід пише: «Саме час почати виявляти винних у розгромі. Зрозуміло, що головний винний сидить у бункері та зиркає звідти… Раз так — то шукатимуть дрібнішого стрілочника. Пропаганда вже набрала в груди повітря та чекає, на кого його випустити… Трапляються шептуни, і вони видавлюють ще одне заповітне слово: „Зрада“. Ми б усіх їх перемогли, але тут десь серед нас завелися вороги, ось вони все й зіпсували. Кого назвуть зрадником — поки що теж неясно…
Набагато цікавіше: що вони робитимуть із повним провалом на заході. Не здивуюся, якщо нинішню катастрофу кремль прикриє ще однією авантюрою, атакувавши, наприклад, країни Балтії. Імовірність цього вкрай невелика, але майстерність не проп’єш. Зупинитись кремль уже не може, це виключено. На нинішньому етапі розпаду країни єдиний метод управління, доступний правлячому режиму — або внутрішній терор, або зовнішня агресія. Нормальне управління закінчилося, і його вже не буде до краху. Простору рішень немає, воно стягується».
Російський політолог і колишній спічрайтер путіна Аббас Галлямов поділився своїми думками щодо поразки російських військ: “Швидкість відступу російської армії наводить на думку, що головним джерелом проблеми знову виявилася характерна для нинішнього режиму самовпевненість. Підлеглі шойгу просто не готувались до оборони. Ну, не могли ж ці чудо-богатирі серйозно думати, що українці посміють їх атакувати: «Хто? Українці? Нас атакувати? Та не смішіть наші «Іскандери!». А тепер все як у народній приказці вийшло: «Хвастлива собака була, та вовки з’їли».
Російський ресурс «МЕДУЗА» оприлюднив таку оцінку подій: «Росія зазнала в Харківській області найбільшої поразки у війні з Україною. Але, можливо, це ще не кінець наступу ЗСУ. Український наступ на півдні та сході Харківської області за п’ять днів досяг усіх своїх цілей. Російські війська відступили з кількох міст — Балаклії, частин Куп’янська, Ізюма. Разом із ними залишено та втрачено в боях десятки сіл та селищ, десятки одиниць цілої та пошкодженої техніки, тонни боєприпасів. А крім того — все, чого російська армія насилу добилася з березня 2022 року. Тепер у неї немає можливості розпочати новий наступ на Донбас із півночі».
На завершення наведемо думку відомого філософа та політолога Френсіса Фукуями, оприлюднену ще 10 березня поточного року та яку наразі активно цитують російські ресурси: «Поразка росії, швидше, буде раптовою і катастрофічною, ніж стане результатом війни на виснаження. Настане момент, коли армію не вдасться забезпечувати, але й відкликати її путін теж не зможе».
З огляду на цензуру та каральну машину росії ми жодним чином не перебільшуємо масштаби антивоєнного сегмента російського медіапростору. Але у будь-якому разі поточна ситуація в ньому є досить показовою.
Фото з інтернету
