Ледь помітна на екрані тепловізора жаринка цигаркового недопалку стала тією дрібницею, яка зробила перше бойове застосування інноваційного керованого авіабоєприпасу легендарним моментом…
Сучасні армії багатьох держав мають на озброєнні ракетні комплекси, але завжди є лідер, що вирізняється своїми надзвичайними характеристиками. Сьогодні лідером серед реактивних систем є американські комплекси з ракетами ATACMS.
Народження оперативно-тактичного комплексу нового покоління
Історія зародження ОТРК з ракетами ATACMS (Army Tactical Missile System, «армійська тактична ракетна система») бере початок ще в середині 1970-х років, коли у збройних силах США з’явилася перспективна концепція GSRS – ракетної системи безпосередньої вогневої підтримки (англ. General Support Rocket System).
Тогочасний науково-технічний прогрес зробив реальним створення зброї з високим темпом вогню та недорогими реактивними боєприпасами, але перші вимоги до майбутнього проєкту були відносно скромними: система повинна була уражати легкозахищені цілі – комунікації, командні пункти, легкоброньовану техніку, системи ППО, живу силу противника.
Контракт на розробку нової ракетної системи у вересні 1977 року дістався двом компаніям – «Boeing Aerospace» і «Loral Vought Corporation». Через приблизно 2,5 року вони повинні були представити три прототипи системи і боєприпаси для випробувань на ракетному полігоні «Вайт-сендс» у Нью-Мехіко. Правки в проєкт вносилися постійно: вже на першому етапі розробки програму GSRS було переорієнтовано на використання стандартних боєприпасів НАТО, а назву змінено на MLRS.
Зрештою, основним розробником майбутньої армійської тактичної ракетної системи ATACMS було обрано компанію «Loral Vought Systems». Вона приступила до роботи у 1980 році разом із п’ятьма іншими, що займалися двигунами (компанія «Atlantic Research Corporation»), системами наведення та позиціювання («Bendix Guidance System Division»), пусковими контейнерами («Brunwick Corporation»), системами керування вогнем («Norden Systems») і управління рухом ракети («Vickers»).
На озброєння армії США ATACMS прийнятий у березні 1990 року, а наступного – вже взяв участь у реальних бойових діях в Іраку.
Сьогодні над розробкою і виробництвом ОТРК ATACMS працює сім десятків компаній.
Структура ОТРК з ATACMS
Оперативно-тактичний ракетний комплекс з ракетами ATACMS призначений для ураження точкових цілей, розташованих у глибині оборони противника. Він «полює» на командні пункти, пускові установки ракет, об’єкти ППО, вузли зв’язку, склади ПММ тощо.
Для запуску ракет ATACMS використовуються пускові установки артилерійських систем M270 MLRS та M142 HIMARS, які можна заряджати як звичайними некерованими та керованими реактивними боєприпасами залпового вогню, так і керованими ракетами середнього радіуса дії (до 300 км).
читайте також:
Пускова установка MLRS
Модернізована пускова установка MLRS (англ. Multiple Launch Rocket System) змонтована на базі американської гусеничної бойової машини піхоти. До складу пускової установки входять:
- нерухомий корпус на гусеничному шасі;
- рухома (поворотна) платформа з двома транспортно-пусковими контейнерами (ТПК) в броньованій фермі;
- механізми заряджання та наведення.
Заряджання
Заряджання M270 відбувається не через традиційні постійні напрямні, а шляхом завантаження в гнізда коробчастої ферми споряджених транспортно-пускових контейнерів (ТПК) масою 422 кілограми. Ці ТПК – одноразового застосування і можуть включати 6 некерованих ракет (НКР) або одну ракету ATAMCS.
Транспортно-пусковий контейнер у вигляді пакета зі склопластикових трубчастих напрямних у коробчастій алюмінієвій фермі споряджається ракетами на заводі-виробнику. Передстартова підготовка ракет до стрільби практично не потрібна, адже упаковка ТПК – герметична та гарантує збереження ракет без спеціального обслуговування протягом 10 років.
Перезаряджання
Для перезаряджання M270 передбачені два автономних зарядних механізми з електромеханічними приводами, що змонтовані над гніздами для ТПК. Операція перезаряджання здійснюється за допомогою виносного пульта: оператор лебідкою механізму заряджання піднімає контейнер до упору і всуває в гніздо ферми.
Політ ракети ATACMS
Після пуску оперативно-тактична ракета ATACMS виходить на так звану напівбалістичну траєкторію. На початку розгін відбувається за жорстко запрограмованою траєкторією, а після досягнення точки апогею – в керованому режимі.
Управління цією «маневреною» (за термінологією США) ракетою здійснює бортова система через аеродинамічні керма. Бортовий комп’ютер безперервно визначає передбачувану точку падіння та подає відповідні сигнали-команди для поєднання її з ціллю польоту.
Завдяки високотехнологічній системі управління ракети ATACMS здатні змінювати свою траєкторію польоту різко і на високих швидкостях.
Конструкція ракети ATACMS
На цей момент проєкт ATACMS має кілька варіантів ракет, про які АрміяInform докладно розповідала в попередньому матеріалі. Розгляньмо детально конструкцію однієї з базових ракет – MGM 140А Block I із дальністю дії 165 км. Саме такі ракети застосовувалися США під час операції «Буря в пустелі».
читайте також:
Ракета MGM-140А – це варіант боєприпасів ATACMS із касетною бойовою частиною (М39). Її корисне навантаження – це 950 суббоєприпасів M74, що «працюють» по живій силі та легкозахищених об’єктах.
Касетна бойова частина М39
Боєголовка М39 складається з алюмінієвої обичайки з силовими елементами, передньої та задньої переборками (по суті, це своєрідна «металева бочка»). У центрі боєголовки проходить циліндричний канал, усередині якого розміщена кабельна траса. Бойова частина містить систему підриву, що забезпечує руйнування обичайки та розведення суббоєприпасів M74 у потрібний момент часу.
Суббоєприпас M74
Суббоєприпас M74 – це заповнена вибуховою речовиною сталева оболонка. Після зіткнення ракети з ціллю та вибуху кожен суббоєприпас розлітається на велику кількість фрагментів. Радіус ураження живої сили кожного фрагмента – 15 метрів, загальна площа ураження касетною ракетою – понад 30 тисяч квадратних метрів.
