Нині Євген Миколайович воює на сході України. Нещодавно він завітав до АрміяInform і розповів про досвід історика, який став учасником вікопомних подій останнього…
Роман Цимбалюк — відомий український журналіст і блогер, знаний завдяки багаторічній роботі у москві на посаді власного кореспондента агенції УНІАН у росії. Від 2017 року він був єдиним журналістом, акредитованим у російській федерації. До останньої можливості журналіст продовжував не лише інформувати українців про події у російській столиці, але й доносити до росіян — як представників кремлівської влади, так і пересічних громадян — українську позицію.
Великий суспільний резонанс викликали гострі питання Романа Цимбалюка під час пресконференцій президента рф владіміра путіна, його запити до прессекретаря кремлівського диктатора дмітрія пєскова, спілкування з російськими журналістами відносно вільних (принаймні до початку широкомасштабного нападу росії на Україну) російських ЗМІ. Нині Роман Цимбалюк — відомий YouTube-блогер, постійна аудиторія якого становить майже мільйон підписників.
Говоримо з Романом Цимбалюком про досвід журналістської роботи у ворожій столиці і про те, як відбувалась фашизація російської держави та суспільства, що призвело зрештою до агресії рф проти України.
— Пане Романе, як ви обрали професію журналіста?
— Що стосується мого вибору професії, то жодних секретів немає. Спеціально журналістику не обирав, хотів бути лікарем. Але у батьків не було грошей, щоб відправити мене в медуніверситет. Тому пішов вчитися туди, де була можливість — на журфак. І, на відміну від багатьох однокурсників, які обрали інші життєві шляхи, я залишився вірним журналістиці і присвятив професії життя.
— Дуже довгий час Ви працювали у москві. Як сталося, що ви стали кореспондентом у столиці рф?
— Мене завжди приваблювала позиція журналіста-міжнародника. Писати про наші внутрішні баталії мені ніколи не було особливо цікаво — ні 20 років тому, ні тим більше нині. Міжнародка для журналіста завжди цікавіша, бо там набагато чіткіше можна побачити інтереси власної держави, ніж у внутрішніх процесах, де межі дещо розмиті.
Що ж до москви, то це випадковість. На якомусь етапі, коли я працював кореспондентом в агентстві УНІАН, мене призначили кореспондентом у москві. Це було 2008 року. Тоді в агентстві був період, коли відкривались представництва за кордоном, і перший корпукт був у Брюсселі, а другий — у москві. Можливо, якби доля склалась інакше, то я поїхав би до якогось іншого міста, а не до москви.
— Однак так склалося, що саме ви справді стали головним і навіть єдиним українським журналістом у рф.
— Мене так всі за це хвалять, однак це, повторю, була певна випадковість. Моїм внеском є хіба що просте прагнення якісно виконувати свою роботу. Я аж ніяк не мріяв пропрацювати у москві майже 13 років. Такого плану у мене не було. Однак потрапивши долею певного випадку до москви я завжди намагався максимально якісно й ефективно виконувати свою роботу.
— Ви працювали в рф з 2008-го до майже 2021 року. Одним із чинників була участь у пресконференціях президента рф владіміра путіна, під час яких вам завжди вдавалось поставити гостре та влучне запитання. Багато хто спеціально чекав на запитання від Романа Цимбалюка. Які з цих питань ви запам’ятали і вважаєте найкращими?
— Мабуть, це найперше запитання, яке я поставив аж 2013 року. Його ніхто не пам’ятає, бо я озвучив його ще до Майдану і агресії рф проти України, але саме воно видається мені важливим. Звучало те запитання так: «Скільки ви готові заплатити, щоб Україна відмовилась від Євроінтеграції?» Відповідь на нього ми отримуємо останні понад вісім років, особливо від початку повномасштабного нападу рф на Україну 24 лютого. Як виявилось, для кремлівського диктатора відповідь вимірюється не грошима, а десятками тисяч життів і мільйонами людських доль.
Інші запитання, які я ставив президенту рф під час пресконференцій уже від 2014 року, було важливо саме озвучити. Запитання за форматом заходу можна було озвучити лише одне, тому я завжди намагався запакувати в одне речення 3-4 тези. Годі було чекати на ті запитання посутньої відповіді — путін у звичній йому манері уникав говорити по темі, переформатовував запитання так, щоб йому було зручно поговорити на цікаві йому теми.
— Чи можете ви простежити, як змінювалось ставлення росіян до України, українців з 2008 до 2022 року? Чи можна помітити якийсь переломний момент?
— Тут питання не так в Україні, як у тому, що путін виховав народ війни, тобто російську фашистську націю. На мій погляд, це почалося тоді, коли вони спробували привласнити собі перемогу у Другій світовій війні. Те, що вони захворіли на нацизм, стало зрозумілим, коли путін 2010 року вперше заявив, що росія перемогла б у Великій вітчизняній війні і без України. От коли вони почали привласнювати собі перемогу, то це був перший дзвіночок.
Якщо поглянути на наступні після цього роки, то неважко помітити, що відбулася поступова фашизація російського суспільства. Вони дійшли до суто фашистських тверджень. Один лідер-президент — це те саме, що один фюрер-вождь, одна партія «єдіная росія», один народ «русскіє»…
Ненависть же до українців була і є абсолютно керованою. Так само, як українців, росіяни могли б убивати представників якого завгодно із сусідніх рф народів, і так вже було. Сьогодні, наприклад, вони готові убивати литовців, завтра — грузинів, післязавтра — українців. Хоча, звичайно, саме ми становимо для них найбільшу небезпеку, є найбільшим викликом, адже Україна — найбільша держава Європи.
В росії вже зараз ніхто не приховує фашизації держави і суспільства — вони живуть в такому собі наративі, що вони такі особливі. А тепер, в останні місяці, все повернулось таким чином, що російське суспільство вчать убивати українців. Вони, власне, майже прямим текстом стверджують, що це нормально — вбивати українців. Наприклад, захоплено показують у новинах, як їхні РСЗВ палять українські міста. Тобто вони хотіли розлюднити нас, а зробили це з собою.
— І через це «розлюднення» росіяни масово підтримують свою владу і війну рф проти України?
— Насправді попри демонстративну підтримку війни особисто воювати вони не хочуть. Тих, хто готовий особисто воювати проти України — 20-25 %. І ця частка завдяки успішним діям ЗСУ зменшується. Ефективно спрацювала проста теза, яку транслює і реалізовує Україна щодо скажених сусідів, які напали на український народ. Звучить вона так: «Уйди или умри». Це успішно працює — охочих добровільно їхати воювати проти України стає в рф дедалі менше.
Власне, чому рашисти почали зараз бити по цивільних об’єктах? Тому що не можуть перемогти Збройні сили України на полі бою.
— Тобто це така тактика терористів — бити по мирних мешканцях, залякувати суспільство, щоб воно тиснуло на владу?
— Це не спрацює в Україні. Бо росія добре показала на окупованому впродовж восьми років Донбасі, що несе з собою «русскій мір» — беззаконня, бандитизм, терор, деградація економіки та суспільства. Вони люблять риторично питати: «Де ви були 8 років?» Так от 8 років вони насаджували в ОРДЛО фашизм. І прагнуть зробити те саме з усією Україною.
Це така експортна модель росії — фашизм, який передбачає знищення України й усього, що пов’язане з Україною. Наприклад, що вони зробили відразу після окупації Маріуполя? Змінили табличку на в’їзді до міста. Різниця — одна літера, однак для росії це принципова річ, тому що з точки зору рашистів України не повинно існувати взагалі. Заявлена на початку широкомасштабного нападу так звана денацифікація є насправді в їхньому уявленні «деукраїнізацією» — знищенням українців як нації.
— Чому, на ваш погляд, бажання знищити Україну стало масовим серед росіян — завдяки ефективній пропаганді?
— Насправді росіяни не є якимись особливими — все будується на монополії на інформацію. Вона в росії абсолютна. З одного боку, здавалося б, є мережа інтернет, доступ до YouTube, іноземних джерел інформації — все це є. Але громадян рф виховали таким чином, що замість них думає російське телебачення. А там — суцільний фашизм. Станом на сьогодні російська влада спромоглася здискредитувати в очах росіян всі джерела інформації, крім підконтрольних державі телеканалів. Значна частка, якщо не переважна більшість громадяни рф, справді радіють від того, що показують провідні російські телеканали. А там головна картинка така — як РСЗВ і крилаті ракети обстрілюють українські міста й убивають українців.
— Чи не відчували ви небезпеки, лишаючись єдиним українським журналістом у москві?
— Ні, навпаки. З різних причин росіяни видавили з росії всі українські корпункти, але коли я залишився сам-один, то вони показували на мене як на живе свідчення наявності свободи слова в росії. Це був такий хід з боку рф, щоб мати змогу заявляти, що у них демократія, коли навіть український журналіст Роман Цимбалюк буцімто має всі можливості для професійної діяльності у москві.
— Коли і чому ви повернулись з рф до України?
— На початку грудня 2021 року я поїхав тому, що мене почали звинувачувати, що я поширюю «ненависть і ворожнечу до росіян і російської влади». Те, що ситуація різко змінилася, я зрозумів, коли співробітниця мзс рф марія захарова заявила, що провину Романа Цимбалюка мають встановити слідство і суд. Стало зрозуміло, що якщо це озвучується прямим текстом, то відбулися якісь серйозні зміни у правилах гри, і треба виїжджати з території рф, бо наступним кроком після попередження буде арешт.
— А що саме ви стверджували, що вас звинуватили у ненависті до росіян?
— Тези, які я озвучував, були дуже прості: тих, хто спробує напасти на Україну, будуть вбивати, як скажених псів. Це дещо образне формулювання твердження, що кожен загарбник, який перетне український кордон зі зброєю в руках і метою знищити Україну, буде вбитий. І не сказати ж, що це якесь екстремістське формулювання — кожен українець знав і знає, що буде саме так. У росіян була можливість дослухатися до поради і не нападати на Україну, але вони нею не скористалися.
— Паралельно з тим, як ви були власним кореспондентом УНІАН у москві, ви стали ще й відеоблогером. Чому і коли ви вирішили створити блог на Youtube?
— Думаю, це 2017 чи 2018 рік. Тоді, працюючи кореспондентом, я зрозумів, що просто не можу виписувати новини, бо всі новини з рф стали суцільною брехнею. Фактично кожна з них потребувала роз’яснення, коментаря, а формат інформаційного агентства цього не передбачає. От саме тому я і почав записувати спочатку коротенькі відео раз на тиждень, потім двічі на тиждень і, зрештою, перейшов на щоденний формат.
— Наскільки швидко з’явилася віддана аудиторія?
— Поступово. Якихось дуже різких стрибків я не пам’ятаю, але був стабільний повільний приріст і зараз кількість підписників наближається майже до мільйона. Політичний блог передбачає, що я транслюю власні думки і висновки, тож постійними глядачами стають ті, хто в цілому погоджується принаймні з основними тезами, які я озвучую. За великим рахунком, я транслюю дуже простий базовий меседж: «Україна була, є і буде». Ця теза близька і зрозуміла тотальній більшості українців, понад 90 % громадян держави Україна. А далі вже починаються певні нюанси, деталізація поглядів, однак на базовому рівні ми всі однодумці, бо є певні абсолютні цінності. Існування держави Україна — це одна з таких засадничих цінностей.
— Чи є становлення такого україноцентричного світогляду проявом подолання комплексу меншовартості?
— Ми велика держава, яка є абсолютно самодостатньою. У нас є або має бути все своє — металурги, блогери, зброярі, музичні співаки… У нас є все своє — від революціонерів до корупціонерів. І ми маємо дивитися на світ з висоти київських пагорбів — з усвідомленням власної суб’єктності та гідності, і з повагою до сусідів за умови, що вони також нас поважають. Дивно виглядало, коли десятиліттями і навіть століттями нас «з-за порєбріка» повчали, як треба жити. Не треба нас повчати, ми самі дамо собі раду.
Впевнений, наше суспільство вже колосально змінилося. Навіть до вторгнення ми суттєво еволюціонували, а зараз ці зміни взагалі будуть фантастичними. Після перемоги це буде абсолютно нова держава, побудована за новими принципами і на нових засадах.
Війна, яка зараз триває, є для України національно-визвольною, і саме на цьому будується нація і держава. Ми не перші, хто проходить такий шлях, але проходимо його не менш успішно за багатьох інших. Зараз народжується нова Україна, і вона буде і, власне, вже є потужною європейською державою.
— Що б ви хотіли сказати на завершення нашої розмови?
— Слава Україні! Героям слава! Слава ЗСУ! Виключно завдяки Збройним Силам України можна в принципі говорити про українську журналістику, і не тільки журналістику — це стосується будь-якої галузі життя, де є Україна. Бо немає України -— немає української журналістики. А Україна нині є там, де є ЗСУ. Слова мають свою силу, але під час війни слово без кулі недостатнє. Слово за умов війни можна використати тільки тоді, коли його захищає зброя.
У Національній гвардії України прокоментували історію з поїздкою у потязі службового собаки Ермі, яка викликала бурхливі обговорення у соцмережах.
Голова Комітету Верховної Ради України з питань національної безпеки, оборони та розвідки Олександр Завітневич повідомив, що потрібно зробити, щоб система рекрутингу набула подальшого поширення.
Ув’язнення отримали бойовики, які намагались «прорвати» оборону ЗСУ під Роботиним.
П’ять російських авіаційних ракет типу «повітря — земля», що не спрацювали під час запуску, виявили і знищили співробітники відділу вибухотехнічної служби поліції Сумської області.
Біля стели на в'їзді в Донецьку область були підняті прапори тих бригад, батальйонів і підрозділів Сил оборони, які боронять Донеччину від російського окупанта.
Окупаційні війська скинули на центр міста Миколаївка Донецької області 4 універсальні міжвидові плануючі боєприпаси «УМПБ-Д30СМ».
Захищаємо світ
Нині Євген Миколайович воює на сході України. Нещодавно він завітав до АрміяInform і розповів про досвід історика, який став учасником вікопомних подій останнього…