У Білгород-Дністровському на Одещині суд виніс вирок місцевому жителю, якого обвинувачували у перешкоджанні діяльності Збройних Сил України під час воєнного стану. Чоловік адміністрував…
22 червня 1941 року і 9 травня 1945 року — це дати, що надзвичайно міцно закріпилися у свідомості радянської і пострадянської людини. Державна політика пам’яті в срср, як і в сучасній росії, послідовно робила саме ці дати найважливішими в історії. На їхньому тлі офіційна державна пропаганда рф, яка поступово трансформувалася на рашистську і дрейфувала в бік геббельсівських методів, намагалася всіляко знівелювати дві інші дати, які позначають загальновизнані дні початку і завершення Другої світової війни — 1 вересня 1939 року (напад нацистської Німеччини на Польщу) і 2 вересня 1945 року (капітуляція Японії).
Справжня роль срср у Другій світовій війні
Причини такої історичної політики в срср та сучасній рф цілком зрозумілі. По-перше, для громадян срср у переаважній їхній масі Друга світова війна дійсно почалася 22 червня 1941 року, а знаменита пісня з рядками «Киев бомбили, нам объявили, что началася война» цілком відображала для них об’єктивну реальність.
По-друге, срср (а потім і сучасній рф) важливо було одночасно як приховати, так і вип’ятити реальну роль радянського союзу у Другій світовій війні. Приховувати слід було насамперед період напередодні нападу на Польщу і етап війни між 1 вересня 1939 року і 22 червня 1941 року. Саме в цей час срср виступив фактичним співагресором, відповідальним за початок світової війни.
Спочатку разом із нацистським третім райхом більшовицький радянський союз розділив сфери впливу у Східній Європі в таємному протоколі до так званого пакту Молотова — Ріббентропа, який краще називати пактом Сталіна — Гітлера. А потім срср взяв участь у нападі на Польщу, окупації і знищенні цієї держави, окупував країни Балтії, напав на Фінляндію… Всі ці малопривабливі факти участі срср у Другій світовій війні на її початкових етапах слід було максимально затушувати в народній пам’яті, відсунути навіть не на другий, а на двадцять другий план.
Чому росіяни вважають початком війни 22 червня 1941 року, а не 1 вересня 1939 року
22 червня 1941 року стало в цьому сенсі справжнім подарунком долі для вправних пропагандистів. Завдяки вириванню цієї дати з попереднього контексту срср перетворювався зі співагресора, відповідального за розв’язування Другої світової війни, на безневинну жертву агресії. І ця жертва буцімто від самого початку Другої світової війни вела справедливу оборонну війну, а потім разом із союзниками по Антигітлерівській коаліції перемогла агресора.
Так з’явився і закріпився в офіційній радянській ідеології концепт Великої Вітчизняної війни 1941–1945 років, який використовували на позначення радянсько-німецької війни. Цей фрагмент Другої світової війни максимально вип’ячували, тоді як Другій світовій війні в цілому приділяли увагу хіба що як певному тлу для Великої Вітчизняної війни.
Західні союзники, змушені з військово-політичних міркувань взаємодіяти з срср, закрили очі на початкову роль радянського союзу в розв’язуванні Другої світової війни. Для внутрішнього ж вжитку громадяни срср отримали 22 червня 1941 року як початок війни. Найпоказовіший приклад успіху пропаганди — це знамените «ШТО?» Олега Царьова (на той час народний депутат Верховної Ради України від Партії регіонів) у відповідь на запитання журналіста Романа Скрипіна в ефірі Громадського ТБ 4 квітня 2014 року.
Уявлення Олега Царьова про історію — це уявлення ідеального громадянина срср з точки зору радянської пропаганди. Він неспроможний навіть подумати, що Друга світова війна насправді почалася 1 вересня 1939 року, а не 22 червня 1941 року.
Рашистська пропаганда остаточно закріпила досягнення попередників. 22 червня 1941 року в сучасній росії — це сакральна дата, яка поступається за значенням хіба що 9 травня 1945 року. Дійшло до того, що 22 червня 2020 року московський патріарх кірілл «сердечно поздравил» росіян «со знаменательным, скорбным, но одновременно торжественным днём».
Отже, агресивна роль срср у розв’язуванні Другої світової війни була успішно прихована радянською і рашистською пропагандою за сакральною датою 22 червня 1941 року.
Як росія привласнила перемогу в Другій світовій війні
Нарешті, остаточним кроком рашистської пропаганди, покликаним виправдати агресію рф проти сусідів, стало «загарбання» перемоги в Другій світовій війні. Спочатку цю перемогу послідовно привласнював срср, наголошуючи на найбільших жертвах з боку радянського народу. Водночас внесок союзників по Антигітлерівській коаліції всіляко применшувався.
Зрештою дійшло до того, що перемогу у Великій Вітчизняній війні (а в уявленні росіян це і є Друга світова) присвоїла собі росія. Найяскравішим проявом цього стала заява владіміра путіна 16 грудня 2010 року. Під час пресконференції путін (на той час прем’єр-міністр рф), заявив, що «росія перемогла б у Великій Вітчизняній війні навіть у разі, якби Україна не входила до складу срср».
путін заявив буквально таке: «Теперь по поводу наших отношений с Украиной. Я позволю с вами не согласиться, когда вы сейчас сказали, что если бы мы были разделены, мы не победили бы в войне».
Що саме повторюють ті, чиє гасло — «Можем повторить»
Саме так, як на мене, постало одіозне рашистське гасло «Можем повторить!». Спочатку радянська, а згодом російська/рашистська пропаганда замістила Другу світову війну Великою Вітчизняною. Потім пропагандисти зробили срср головним і, зрештою, єдиним переможцем у Другій світовій війні. І, нарешті, росія, яка позиціонує себе як спадкоємця срср, почала заявляти, що саме рф є єдиним справжнім переможцем у Другій світовій війні.
Завдяки цим підмінам громадяни рф щиро впевнені, що срср був невинною жертвою агресії, і вони можуть повторити подвиги предків, ще раз підступних агресорів розгромивши. Нападниками в їхньому уявленні є, звичайно, фашисти і нацисти, росія ж буцімто поборює сили зла і відновлює історичну справедливість.
Однак на практиці онуки чи вже, радше, навіть правнуки радянських ветеранів «повторюють» не справедливу війну з агресором від 22 червня 1941 р., а загарбницькі війни срср від 1 вересня 1939 р. Аналогії між сучасною війною рф проти України і нападом срср на Польщу, агресією проти країн Балтії, «Зимовою війною» проти Фінляндії очевидні.
Українська відповідь
Багато років поспіль агресивному російському «Можем повторить!» Україна протиставляла пацифістське «Ніколи знову!». У разі мирного співжиття в колі дружньо налаштованих сусідів українське гасло є цілком прийнятним і навіть єдино правильним з морально-етичної точки зору, бо світова війна з її колосальними жертвами справді ніколи не повинна повторитися. Однак практика показала, що за наявності агресивного сусіда пацифізм не спрацьовує, а закликати агресора до людяності та гуманності — марні старання.
Агресивна держава рф, яка ставить право сили вище за силу права, розуміє лише мову сили, а не морально-етичних міркувань. З огляду на це, таке привабливе українське гасло «Ніколи знову!» має змінитися чи, швидше, певним способом трансформуватися. Бо проти «Можем повторить!» на практиці «Ніколи знову!» не спрацювало. Натомість спрацювало «Тільки спробуйте!».
Або ж, творчо інтерпретуючи відому тріаду рятувальника «запобігти, попередити, допомогти», можна запропонувати таке гасло: «Попередимо і не допустимо!». У ньому відчитується бажання запобігти війні всіма можливими прийнятними засобами і, разом з тим, готовність у разі потреби активно застосувати проти агресора збройні сили.
