Важливу роль відіграла також змога обрати посаду — рекрутери бригади запропонували чоловіку вибір з низки вакантних посад і він обрав посаду оператора НРК….
Нещодавні обстріли рашистами торговельного центру в Кременчуку та багатоповерхівки в селищі Сергіївка Одеської області, внаслідок яких загинуло декілька десятків мирних жителів, зокрема діти, а сотні зазнали поранень, підтверджують остаточну зміну тактики ведення бойових дій з боку російських загарбників.
Окупанти перейшли до методу «випалена земля»
Не маючи певних успіхів у відкритому протистоянні з підрозділами ЗС України, окупанти вдаються до зухвалих бомбардувань і ракетних обстрілів цивільного населення та руйнування житлової інфраструктури. Завдяки значній перевазі в далекобійній артилерії, авіації, ракетному озброєнні ворог намагається захопити ініціативу, але не переймається тим, що жертвами його нищівних ударів стають мирні люди та їхні помешкання.
Тактика «випаленої землі» вже привела до повного знищення Маріуполя, Сєвєродонецька, Лисичанська, Попасної, Кремінної, Рубіжного і ще багатьох міст України. Під постійними обстрілами перебувають Харків, Миколаїв, Запоріжжя, Дніпропетровщина. Сьогодні в країні майже не залишилося міст, які б не перебували під загрозою ракетно-бомбових ударів рф. Люди гинуть як на лінії зіткнення, так і в глибокому тилу: Львівській, Тернопільській, Рівненській областях. Мета кремлівських убивць дуже проста — залякати українців і змусити їх тиснути на військово-політичне керівництво країни щодо поступок агресору. Але знову рашисти прорахувалися.
Типова поведінка гопників не спрацювала. Нація об’єдналася
Українці не перелякалися, а навпаки, стали ще більш згуртованими. Вони ненавидять «асвабадителей» і прагнуть лише одного — якомога швидше знищити цих нелюдів. Підтвердження цьому — все більш зростаючий національний рух спротиву окупантам. Сотні українців цілими родинами стали на захист України. Так, на Одещині багатодітна родина Гоппових, яка виховує чотирьох дітей, молодшому з яких всього 8 років, долучилася до захисту країни у повному складі. Батько і син служать у підрозділі територіальної оборони, а мати з дочкою волонтерять: плетуть маскувальні сітки, заготовлюють сухі борщі, займаються придбанням засобів захисту.
Не менш зворушлива історія одеситів — батька і сина — Юрія та Олександра. 24 лютого 2022 року вони разом пішли до військкомату і попросили, щоб їх відправили в один підрозділ. Наразі чоловіки служать артилеристами. Батько — навідником, а син заряджаючим. Вони допомагають і підтримують один одного і кажуть, що будуть на війні до Перемоги. У 128-й окремій бригаді служать батько Василь та його два сини Андрій та Юрій. Батько в мирний час працював учителем ковальства в лісопромисловому ліцеї на Прикарпатті, а також займався «Пластом». Чоловік уже мав військовий досвід — у 2015 році служив у 128-й бригаді. У лютому, коли розпочалось широкомасштабне вторгнення, разом із ним пішли на війну і двоє його синів. Зі старшим служить в одному мінометному розрахунку: батько — командир, син — навідник. А от молодший Юрій — заступник командира роти в іншому підрозділі Закарпатської бригади.
Але не тільки на фронті відчувається мужність і рішучість українців у боротьбі з ворогом. Не меншу єдність демонструють і пересічні громадяни країни в тилу. Наприклад, у рамках проєкту «Народний Байрактар», який організували волонтер Сергій Притула та блогер Ігор Лачен, українці зібрали за три дні 600 млн гривень для придбання бойових безпілотних апаратів, причому близько 300 млн тільки за першу добу! Навіть діти долучилися до руху національного опору. Так, 6-річна дівчинка Соломія з Дніпра зібрала 11 тисяч гривень, граючи на вулиці на флейті. Одеські школярі Євгенія та Матвій продають іграшки, збираючи гроші на бронежилети для ЗСУ. 5-річна Єва з Пустомитів пече разом із мамою і бабусею кекси і продає їх, щоб зібрати кошти на допомогу армії. 10-річна Таня з Чернівців відрізала і продала за 3 тисячі гривень свою косу завдовжки 58 см, яку довго відрощувала і дуже пишалася нею. І це лише декілька прикладів того, як українці різного віку, різного соціального та матеріального статусу підтримують своїх захисників.
Українська діаспора захищає Батьківщину
З перших днів широкомасштабної агресії етнічні українці почали повертатися з різних куточків світу і вступати до лав ЗС України. Одесит Дмитро Берлінський («Борода»), учасник бойових дій на сході у 2014 році, декілька років жив у Берліні та працював в одній із відомих транспортних компаній Європи, займався перевезенням вантажів. Але вже за тиждень після початку російського вторгнення повернувся на Батьківщину і приєднався до складу підрозділу морської піхоти. Брав участь у важких боях на Миколаївщині і героїчно загинув у березні.
Запам’ятався його останній пост на сторінці у Facebook: «Дивлюсь на сьогоднішній день через призму 2014 року. Висновки такі — зараз остаточно сформувалася наша нація. 8 років тому був тільки початок. Пам’ятаю погляди хлопців… У багатьох невпевненість та іноді страх. А зараз в очах бачу спокій, впевненість та гнів. І це наркотик. Я кайфую. Україна відродилася. Усі змінилися. Чоловіки, жінки, діти. Я не знаю, чи є хтось у світі, хто зміг би нас перемогти. Ми будемо бити ворога до тих пір, поки не скінчаться набої. Тоді у справу підуть сокири та ножі. Закінчаться вони — є ще каміння. Голими руками будемо кацапів та їх прихвоснів душити. До Перемоги. До нашої Перемоги. Я пишаюся тим, що Українець!». Дуже пронизливі слова справжнього воїна.
Нещодавно надійшла трагічна звістка про те, що в районі бойових дій у ДТП потрапив автобус батальйону «Госпітальєри». У тій страшній аварії загинула українська волонтерка з Австрії на позивний «Австрійка». Вона теж приїхала допомагати нашим армійцям на передовій і віддала своє життя за нашу незалежність. Та більшість із тих, хто повернувся на Батьківщину, продовжують воювати і нищити ворога, наближаючи нашу Перемогу. Тому що перед обличчям страшної загрози вся українська нація об’єдналася, щоб захистити своє майбутнє.
Фото з відкритих джерел
