Про особливості 14-денного періоду адаптації бійців у бойових частинах після проходження БЗВП та фахової підготовки АрміяInform розповів начальник групи інструкторів 127-ї окремої важкої механізованої бригади сержант…
Система розпізнавання «свій — чужий» відіграє надзвичайно важливу роль у військовій справі. І йдеться тут не лише про технічні комплекси розрізнення своїх військ і озброєнь від ворожих. Яскравим маркером є також мова, яка дозволяє миттєво відрізнити чужого від свого, щойно він заговорить.
Мова і слово віддавна були важливою зброєю й одночасно полем бою під час війн у історії людства. У новий та новітній час спрощеною у такому сенсі була ситуація, коли між собою воювали дві країни, народи яких говорили різними мовами. Найвідомішим читачеві прикладом буде, мабуть, радянсько-німецька війна в межах Другої світової. Рядові бійці обох армій масово не знали мови один одного.
Складнішою ж є ситуація, коли солдати воюючих армій говорять однаковими або близькими і взаємопроникними мовами. Якою за такої ситуації може бути система розпізнавання «свій — чужий» на мовному рівні? Як за допомогою мовних засобів у відповідній ситуації упізнати умовного «чужого», якщо він, наприклад, одягне наш піксель і використає знаки розрізнення відповідного підрозділу ЗСУ?
Це непроста проблема, з якою солдати військ близьких за мовою народів зіткнулися дуже давно. Для того, щоби безпомильно відрізнити чужинців, бійці почали використовувати певні мовні маркери − наприклад, знання і особливості вимови певних слів. Класичним вважається описаний у Біблії приклад перевірки особливостей вимови певного слова-«пароля», завдяки чому учасники конфлікту точно визначали «своїх» і «чужих».
У біблійній Книзі Суддів є розповідь про давню міжусобицю двох племен (колін) Ізраїлевих. Один із суддів ізраїльських Єфта, здобувши перемогу над іншим коліном − єфремлянами, наказав встановити блокпости на всіх переправах через Йордан, щоби завадити переможеним проникнути на свої території і змішатися з місцевим населенням.
І за зовнішнім виглядом, і за одягом, і за мовою виявити єфремлян було неможливо. І тоді їхні переможці звернули увагу на мовний маркер − особливість вимови слова, яке позначало колос пшениці:
«І зайняв Ґілеад йорданські переходи до Єфрема. І сталося, коли говорили Єфремові втікачі: Нехай я перейду, то ґілеадські люди йому говорили: Чи ти єфремівець? Той казав: Ні. І казали йому: Скажи-но шиболет. А той казав: Сібболет, бо не міг вимовити так. (Суд. 12:5-6)»
Так на підставі особливостей вимови слова “шиболет”/”сібболет” й упізнавали єфремлян, що говорили на іншому діалекті давньоєврейської мови.
читайте також:
Від самого початку повномасштабного російського вторгнення українці запропонували низку своїх варіантів таких слів-«шиболетів» для визначення тих, хто абсолютно незнайомий з українською вимовою. Найвідомішим із таких слів стало слово «паляниця». Його використовують на позначення різновиду української народної хлібини округлої плескатої форми. Цікаво, що новітній український шиболет, як і давньоєврейський, виявився «хлібним». Давні ізраїльтяни використали для виявлення ворогів слово на позначення пшеничного колоса, а українці − готової хлібини.
Росіяни виявилися неспроможними правильно передати певні особливості вимови цього слова в українській мові, насамперед відтворити пом’якшений звук «ц». Зазвичай вони вимовляють його твердо або і взагалі замінюють на звукосполучення «тс». Внаслідок цього «я» в кінці слова звучить як «а».
В англомовній статті у Вікіпедії під гаслом List of shibboleths («Перелік шиболетів») слово «паляниця» наведене як найсвіжіший приклад шиболетів − його використання датоване 2022 роком. Укладачі статті згадують цікавий приклад, коли одна з найодіозніших рашистських пропагандисток ольга скабєєва в ефірі телеканалу «росія-1» вимовила це слово як «поляниця» і пояснила, що українською це «клубника». Послідовниця Геббельса, чи, радше, ті, хто готував їй матеріал, сплутали схоже за написанням українське слово «полуниця» (рос. «клубника») зі словом «паляниця».
Цей випадок настільки промовистий, що є або свідомою диверсією тих, хто готував матеріали для пропагандистки, або проявом кричущого непрофесіоналізму і абсолютного незнання країни, на яку впродовж багатьох років росія готувала широкомасштабний напад. Судячи з усього, більш вірогідним є другий варіант − росіяни настільки зневажили реальним вивченням українського народу і держави Україна, що постійно припускаються неймовірних, майже сюрреалістичних помилок.
Тож у сучасному світі ми знову якоюсь мірою повернулися до ситуації, схожої на біблійні часи. Принаймні, в сучасній війні росії проти українського народу і держави Україна від самого початку і з часом дедалі сильніше проявляються мотиви справді есхатологічні й апокаліптичні. «Хлібні» паралелі між давньоєврейським біблійним шиболетом і сучасною українською паляницею видаються у цьому контексті глибоко символічними.
