У Харкові викрито злочинну групу з 13 осіб, до якої входили посадовці медико-соціальних експертних комісій та їхні спільники. Суд визнав…
16 червня виповнюється 155 років від дня народження Карла Густава Маннергейма (1867–1951) — видатного фінського державного і військового діяча, маршала, Президента Фінляндії в 1944–1946 рр. Для фінів Маннергейм — ключова постать в історії країни.
У світі ж в цілому, й зокрема в Україні, ім’я фінського воєначальника і державця найчастіше згадують у зв’язку із Зимовою війною (1939–1940) та захисною смугою фортифікаційних споруд на південному сході Фінлядії. Ця система укріплень отримала неофіційну назву «лінія Маннергейма», ставши одним із найвпізнаваніших символів переможного національного спротиву переважним силам агресора.
Лінія, що йде все життя за тобою…
За даними проведеного у Фінляндії 2004 року загальнонаціонального опитування, Карл Густав Маннергейм є найвеличнішим діячем фінської історії всіх часів. Такий вибір цілком закономірний, адже самого Маннергейма справедливо вважають «батьком-творцем сучасної Фінляндії».
Справді, саме Маннергейму випало на долю виборювати, відстоювати і зберігати Фінську державу у визначальні моменти її історії — під час створення у 1917–1919 роках та під час двох радянсько-фінських війн — Зимової (1939–1940) і Війни продовження (1941–1944).
Витворюється лінія оборони…
До моменту посилення фінської боротьби за державність, після Лютневої революції в росії, Карл Густав Маннергейм встиг зробити військову кар’єру, дослужившись до генерал-лейтенанта російської імператорської армії. У січні-лютому 1918 року завдяки, насамперед, його особистим зусиллям постали фінські національні збройні сили, які відстояли новопосталу незалежну Фінляндію в боротьбі з більшовицькими збройними формуваннями, зосередженими переважно на півдні країни. Вже до середини травня 1918 року Маннергейму вдалося здобути переконливу перемогу, і 16 травня у Гельсинфорсі відбувся парад перемоги, на якому Карл Густав особисто очолив ескадрон Нюландського драгунського полку.
Якщо згадати добре відомі українцям події 1917–1919 років в Україні, неважко визначити історичного діяча, який міг би стати українським Маннергеймом. Це так само колишній генерал царської армії, а згодом гетьман України Павло Скоропадський. На жаль, історична ситуація в тогочасній Україні мала суттєві відмінності від фінської, і повторити успіх Маннергейма Скоропадському не судилося. Це на десятиліття наперед визначило історію фінського та українського народів. Тоді як фіни відстояли і зберегли власну суверенну державність, українці опинилися у складі срср.
Далі відступати немає куди…
Карл Густав Маннергейм чудово розумів, що майбутня війна з «історичною росією» (як би ця країна не називалася на черговому етапі) — це питання часу. До цієї війни слід було максимально ефективно підготуватися. З огляду на це Маннергейм виступив з ініціативою спорудження ешелонованої смуги фортифікаційних споруд на південному сході Фінляндії, які мали захистити країну від ймовірного радянського вторгнення. Через активну участь воєначальника в просуванні й реалізації проєкту цей комплекс укріплень почали називати лінією Маннергейма.
Саме на лінії Маннергейма відбулися зрештою найзапекліші бої радянсько-фінської (Зимової) війни 1939–1940 років. Ця війна тривала 104 доби і 4 години. Підготовлені фінські бійці, керовані грамотними офіцерами, діяли на добре знайомій їм місцевості й у звичних умовах. Вони завдали армії агресора колосальних втрат, водночас зберігаючи власних бійців. Втрати фінів у Зимовій війні становили близько 23 тис. солдатів та офіцерів, тоді як втрати срср були вп’ятеро більшими.
Лише через колосальне переважання сил і засобів війни на користь срср, ціною неймовірних жертв з боку радянської армії тогочасним рашистам вдалося змусити Фінляндію до переговорів та підписання мирного договору. Однак успіхи фінської армії на полі бою забезпечили фінському урядові міцну переговорну позицію, бо якби не фактичний розгром радянської армії вторгнення, тодішні рашисти явно претендували б на поневолення усієї Фінляндії і фінського народу.
У підсумку ефективна з воєнної точки зору справедлива захисна війна Фінляндії проти срср за формальною ознакою закінчилася для фінів поразкою. Фінська держава змушена була поступитися приблизно 10% своєї території і втратила приблизно таку ж саму частку економічного потенціалу. Серйозною проблемою стало вимушене переселення понад 400 тис. місцевих мешканців (знов-таки, близько 10% від загальної кількості фінів) на захід від нового кордону, оскільки ніхто з них не виявив бажання жити надалі на відторгнутій території у складі срср.
Українська лінія Маннергейма
Вдаватися до спрощених паралелей є дуже невдячною справою, однак певні спостереження щодо тимчасових територіальних втрат України внаслідок агресії з боку рф, починаючи від 2014 року, зробити все ж таки можна. Тоді росія анексувала в Української держави Кримський півострів, а також інспірувала й організувала рух так званих сепаратистів на Донбасі, створивши самопроголошені «днр» та «лнр» і тимчасово відторгнувши від України окремі райони Донецької та Луганської областей (ОРДЛО).
Зрозуміло, що в нашому випадку про жодний мирний договір, який би визнав територіальні втрати України, не йшлося. Однак фактично ситуацію, що склалася внаслідок рашистської агресії, цілком можна розглянути й у контексті фінського історичного досвіду. Так само як і створення на лінії розмежування на Донбасі ешелонованої оборони. Подолати цю українську лінію Маннергейма російським агресорам не вдалося навіть на 113-й день повномасштабного вторгнення, коли пишуться ці рядки.
Гнути свою лінію…
Ще одна наочна паралель — так звана Війна продовження срср і Фінляндії протягом 1941–1944 років. Як 1940 року фінам, так і 2014-го українцям було зрозуміло, що в найближчий історичній перспективі повномасштабна війна з рашистським агресором поновиться і продовжиться. У фінському випадку це сталося раніше, в українському певне «приморожування» конфлікту тривало довше. Відмінним у двох порівнюваних випадках був і контекст продовження війни.
Дещо абстрагуючись від безумовно важливих деталей, повернімося до постаті Карла Густава Маннергейма, оскільки саме він командував фінським військом також і в цій Війні продовження проти срср у 1941–1944 років. Під час цієї війни йому довелося вкотре поєднати таланти полководця з обдарованістю політика, і знайти оптимальний шлях для збереження суверенної держави Фінляндія у тих надскладних умовах, у яких перебував фінський народ під час Другої світової війни. Маннергейм продовжував гнути свою лінію, однак у цьому фразеологізмі можна, за бажання, побачити не лише жорсткість, але й гнучкість.
Довгостроковим наслідком політики Маннергейма за підсумками Війни продовження стало набуття Фінляндією нейтрального статусу і постійне враховування її урядом інтересів срср у зовнішній політиці. Водночас Фінська держава не лише зберегла формальну незалежність — її суверенітет був цілком реальним. На відміну від країн Східної Європи, Фінляндія не була окупована радянськими військами. Вона зберегла всі основні демократичні інститути та, залишаючись повноцінною демократією західного зразка, спромоглася здійснити колосальний економічний ривок, значно підвищивши добробут своїх громадян.
Де твоя лінія Маннергейма?
Що і як саме має врахувати Україна з фінського досвіду боротьби з агресором? Це непросте питання, відповідь на яке шукає українська влада і українське суспільство в режимі реального часу. Зрозумілим лишається одне — у довготривалій історичній перспективі державу-сусіда «історичної росії» неспроможний надійно убезпечити від рашистської агресії навіть нейтральний статус. На сучасному етапі про це переконливо свідчить твердо обраний фінським урядом курс на вступ до НАТО.
З дуже високою часткою вірогідності можна припустити, що Карл Густав Маннергейм був би потішений цим рішенням своїх історичних наступників.
