Якщо раніше росіяни покірно терпіли всі негаразди, пов’язані з розв’язаною ними ж війною проти України, та будь-які знущання з боку…
Коли вперше побачив цього міцного, атлетичного складу військовослужбовця, подумав, що він або борець, або важкоатлет. Так воно і вийшло, мій співрозмовник, солдат одного з підрозділів 28-ї окремої механізованої бригади імені Лицарів Зимового походу Юрій Коваленко, виявився колишнім майстром спорту з вільної боротьби. Єдине, в чому я помилився – це у визначенні його віку.
Здавалося, що такому підтягнутому, доволі моложавому на вигляд воїну може бути не більше ніж 45, але насправді він вже відсвяткував своє 66-річчя. Свого часу Юрій входив до складу збірної команди срср з вільної боротьби, вдало виступав на союзних та міжнародних змаганнях, отримував нагороди, але серйозна травма змусила його залишити спорт і зайнятися іншими справами.
Закінчив професійно-технічне училище у рідному Сєвєродонецьку, здобув спеціальність зварювальника і почав будувати своє цивільне життя. Згодом переїхав в Одеську область, одружився і почав працювати зварювальником в морському торговельному порту «Чорноморськ». Займався ремонтом вантажного обладнання та механізмів у портовій ремонтній майстерні. І хоча з боротьбою довелося зав’язати, спорт він не покинув, продовжував ходити до спортзалу, підтримував форму і дуже захопився атлетичною гімнастикою. Силові вправи з залізом прийшлися йому до вподоби, тож майже 40 років він не припиняє занять. Як-то кажуть: звичка – друга натура і війна не завада.
Навіть на передовій в Юрія є комплект гантель, з якими він в перервах між обстрілами і чергуваннями займається. Каже, якщо різко кинути спорт, організм не витримає стану спокою і почне давати збої.
Крім спорту, є в Юрія ще одне захоплення – кухарство. Він майстер із приготування різноманітних страв української кухні. Тут, на передовій, у польових умовах знаходить можливість приготувати для побратимів борщ, овочеве рагу або смажену картоплю з м’ясом.
– Нещодавно трішки побалував своїх хлопців, – згадує Коваленко. – Місцевий житель приніс нам свою свиню, яку вбило уламком міни на подвір’ї. Тож декілька днів у меню були плов та різноманітні м’ясні страви. Навіть сала трошки засолив.
Для своїх товаришів, більшості з яких немає ще і 30 років, Юрій годиться навіть не в батьки, а скоріш у дідусі. В підрозділі його поважають за життєву мудрість, оптимізм і здатність в будь-яких складних умовах облаштовувати побут, зберігати спокій і впевненість у своїх силах. Він завжди готовий дати добру пораду, підтримати тих, хто розгубився у незвичній обстановці або потребує психологічної підтримки. А ще в нього є талант вихователя, він вміє ненав’язливо, але досить дохідливо пояснювати, що і як треба зробити на користь підрозділу.
Найбільше людям подобається його почуття гумору. Навіть коли він розповідає про дуже серйозні, драматичні речі, мало хто може стримати усмішку. Наприклад, нещодавно в будинок, де знаходився Юрій, влучив снаряд. У цей момент воїн якраз порався на кухні.
– Чую, щось летить, але кидатися на підлогу не схотів, лише прикрив обличчя долонями, щоб в око якась щіпка не влучила, ходи потім шукай того окуліста, – розповідає з серйозним виразом на лиці Юрій. – А воно, як жахне, мене на три метри відкинуло, всю одежу пошматувало, ще й лоба пошкрябало. Але живий.
Для Юрія це вже друге перебування на фронті. Вперше він пішов добровольцем у грудні 2014 року. Воював у складі 81-ї окремої десантно-штурмової бригади на Луганському напрямку. Згодом звільнився і повернувся до дому.
24 лютого 2022 року після перших обстрілів загарбниками його Одещини він вже був у військкоматі, того ж дня ввечері відбув до місця призначення.
– Не можу спокійно спостерігати, як ці вбивці захоплюють і руйнують наші міста, їх треба зупинити. Для мене це головна справа на сьогодні. А мої товариші, які поруч, мужньо тримають оборону, надихають мене, надають сили і впевненості в нашу Перемогу!
