Це формує спадкоємність та власну військову традицію. 6 грудня 2025 року Президент України присвоїв 152 окремій єгерській бригаді Сухопутних військ Збройних Сил України…
Останнім часом на озброєнні підрозділів ЗСУ з’явилося чимало трофейної техніки. Новітні розробки російського ВПК суттєво відрізняються від моделей, що були на озброєнні ЗСУ. Тому в особового складу часто виникають певні труднощі з освоєнням незнайомих зразків.
Щоб допомогти військовим у вивченні нової техніки, до роботи долучились спеціалісти з Харківського військового інституту танкових військ. Група під керівництвом полковника запасу Ігоря Баркатова, завідувача науково-дослідної лабораторії військової служби танкових військ НТУ «ХПІ» свого часу вже розробила інтерактивний підручник для курсантів, за допомогою якого вони вивчали бронетанкову техніку.
— Одразу після початку широкомасштабного вторгнення росії я вирішив допомогти нашим хлопцям, використовуючи всі наші напрацювання, зокрема, платформу дистанційного навчання, створену в інституті, — розповідає полковник запасу Ігор Баркатов. — Ця платформа працює цілодобово, і вся інформація, яка у нас була по навчальних дисциплінах, залишалась і працювала. На початку війни наші партнери звернулись до всіх вишів, запропонували, бачачи ситуацію навколо Харкова, завантажити всю інформацію на вебсервер, і ми це зробили. По кліку ми можемо з нашого «заліза» перейти на вебсервер, який міститься у хмарі. Нині щодня 100–200 студентів перебувають на платформі, виконують завдання. Можна сказати, що сучасна система дистанційного навчання отримала дуже серйозне випробування, яке витримала з честю.
— Тому, коли виникла необхідність, ми почали розробляти аналогічні підручники за трофейними зразками, і наразі вже є чимало такої інформації, якою активно користуються наші танкісти, — каже офіцер.
До розробки програм, зокрема, були залучені спеціалісти фірми-розробника тренажерів «Енергія-2000».
Як розповів керівник проєктів підполковник Микола Соломаха: «Є певна кількість російських танків і техніки, захоплених нашими військовими під час боїв. Деяка частина з них потрапляє до наших рук пошкодженими, деяка — цілими. Але не всі наші військовики можуть одразу ж сісти і почати стріляти з ворожої техніки.
Декілька років тому, ще до війни, я зіткнувся з кількома замовниками, яким потрібно було виробляти тренажери бронетанкової техніки російського виробництва. Відповідно я почав накопичувати матеріали, щоб відпрацьовувати імітатори приладів, систем, вузлів і алгоритми роботи цієї бронетанкової техніки. Як тільки після 24 лютого пішли трофеї, вже на початку березня довелося діставати зі своїх загашників технічні описи, інструкції з експлуатації, коротенькі відеофільми, що колекціонувалися протягом останніх 10 років.
У Харківському інституті танкових військ вирішили створити невеличкі відеопосібники по кожному типу бронетанкової техніки: порядок запуску, водіння, вмикання систем керування вогнем, порядок стрільби в звичайному та аварійних режимах. Я поділився з ними матеріалами після того, як вони сформували це у вигляді коротеньких відеоуроків».
Також для вивчення російської трофейної техніки стали у пригоді 3D-моделі робочих місць танкістів — командира танка, механіка-водія, навідника-оператора, які створила одна з українських фірм.
Слід зазначити, що нова російська техніка, зокрема танки Т-72Б3 зразка 2011року і модернізовані танки Т-72Б3М зразка 2016-го, — противник серйозний. Вони оснащені повноцінною системою керування вогнем на основі французько-білоруського багатоканального прицілу «Сосна-У» з тепловізійним каналом, вбудованим ракетним каналом з дальністю стрільби 6 км — ракетою «Інвар» і «Інвар-М» вдень, 5 км — вночі. Тобто це дуже потужна зброя, що дозволяє виконувати завдання, не вступаючи в безпосередній вогневий контакт із нашими танкістами і піхотними підрозділами, з дальніх рубежів.
У результаті об’єднаних зусиль наші військові отримали потужний ресурс, який дозволяє швидко опанувати ворожу техніку. Весь обсяг матеріалу доступний з будь-якого мобільного пристрою — смартфону, планшета, ноутбука.
Фото Миколи Саламахи, Ігоря Баркатова, Максима Кітугіна та з архіву автора
