ТЕМИ
#ТЕРОБОРОНА #СОЦЗАХИСТ #СПОРТ #РАШАБУМ #ЛАЙФХАКИ #ООС #КОРУПЦІЯ #ІНФОГРАФІКА

Колишній київський школярик зібрав в Америці для України 100 мільйонів євро

Прочитаєте за: 7 хв. 2 Червня 2022, 13:04 235

Про існування Геннадія Брацлавського, нереально крутезного американця українського походження, взнаю на фронтових позиціях на Слобожанщині від тероборонця Олеся Маляревича. Він розповідає, що його друг у США, всесвітньо відомий хірург-онколог Гена повністю забезпечив їхній батальйон сучасними тактичними аптечками, засобами хімзахисту й не тільки. А в ці дні Брацлавський переправляє на позиції підрозділу 11 дизельно-газових генераторів для забезпечення його бойових потреб.

Взагалі ж, із його слів, хірург від початку навали росіян особисто вже назбирав для українських шпиталів ліків та медичних витратних матеріалів десь на 50 мільйонів євро. Нещодавно в нього виникли проблеми із логістикою поставок медпрепаратів в Україну. Тоді вчорашній депутат Київради Маляревич через Володимира Кличка познайомив Брацлавського з американським меценатом Амед Ханом. І тепер масштаб поставок сягнув 100 мільйонів. Це поки що…

Забігаючи наперед: у пересічній школі, де в Києві навчався Брацлавський, його вчителька з української мови та літератури не раз бідкалася: «Ну, що це таке? Лише одне дитя в класі вільно розмовляє українською, і те — єврей». Набагато пізніше в США, даючи інтерв’ю провідним ЗМІ вже в ролі маститого хірурга-онколога, він позиціонував себе як «єврей із Києва». Після цьогорічного 24 лютого він називає себе виключно українцем.

Олесь Маляревич на моє прохання дав номер телефону колишнього українського школярика та обіцянку познайомити із нинішнім метром заочно. Подзвонив, врахувавши різницю в часі з Нью-Йорком, поспілкувався та отримав згоду на інтерв’ю в телефонному режимі.

— Геннадію, наскільки правда, що після широкомасштабного вторгнення росіян в Україну ви позиціонуєте себе не євреєм, а виключно українцем?

— Сам не очікував, але правда стовідсоткова. Ця війна перевернула мій звичний всесвіт, життя всієї моєї родини. Посміятися хочете? Дзвоню не так давно директору Київського національного інституту раку, кажу: «Андрію Федоровичу, скільки Вам потрібно грошей, і куди їх надіслати?» Він мені оторопіло: «Ти про що?!!» Відповідаю: «Уявляєте, до чого дійшло на планеті, що єврей дзвонить українцю, й запитує, як і кому „просто так“ подарувати кучугуру грошей».

А якщо обійтися без гумору, моє єврейське походження не перечить мені вважати Україну своєю Батьківщиною, попри всі гоніння мого народу в СРСР. Моя дружина Катя — москвичка, художниця. Ще чотири роки тому в Центральному будинку художника столиці орків була представлена її персональна виставка. Для неї тоді це було честю, бо той будинок до навали відзначали своїм вишуканим вибором найкращі митці світу, порівнюючи його з музеями Метрополітен і Гуггенхайма в Нью-Йорку. А нині той карлик московський влаштував нам усім «вирвані роки».

І тепер вона, продаючи картини в США, збирає гроші на потреби палаючої України й добивається, щоби люди дізналися правду про чорне нутро московії та сприймали її як територію перевертнів. Вона вже витратила до копієчки чесно зароблені 300 тисяч баксів, вклавши їх у закупівлю тактичних аптечок, засобів хімзахисту й нові обладнані автомобілі швидкої допомоги для українських солдатів та шпиталів. Працює навіть ночами, на уік-ендах фасує полети з ліками на військовій базі для чергової поставки в Україну. Всім покупцям вона висуває вимогу: сфотографуватися із прапором України. Плаче постійно…

Та що там казати — я й сам довго не міг стримувати сліз. Здавалося б, ну що мені вдіється — я, хірург, який видалив дуже багато людських хворих органів, чого тільки у цьому житті не бачив — крові, болю, горя? Я ж наче кам’яний! Просто кріпость!!! Але три тижні від початку війни, мов мала дитина, рюмсав. Не міг нічого робити, оперувати, їсти, читати. Я закинув свої професійні й ділові стартапи, кафедру, фінансові компанії, став менше оперувати. Потім взяв себе в руки й усерйоз зайнявся поставками для України.

— Наскільки я знаю, Геннадію, Ви не маєте таких статків, щоби пожертвувати на українську перемогу суму понад 100 мільйонів євро чи не набагато меншу в доларах…

— Звісно, з моєї подачі це вже мультикомандна робота. Почалося все з однієї некомерційної гуманітарної організації, котрій призначалася солідна партія цінних ліків. Але вона не могла їх передати нікому з нужденних в будь-яку країну, поки не знайдеться ідіот-лікар із ліцензією, який візьме на себе всю юридичну відповідальність за медикаменти на величезні суми. Цим «ідіотом» виявився я (сміється). Потім до «первістка» приєдналися інші джерела (Північний штат, Госпіталь Круза, Обернська громадська лікарня, медичний центр Каюга в Ітаці та система охорони здоров’я Мохок-Веллі в штаті Юта, кілька фармацевтичних компаній. — Авт.)

Перша партія, доставлена в Україну у квітні, оцінювалася у 60 мільйонів євро, а фізично важила вона близько 65 тонн. Друга «тягне» на 40 мільйонів і 50 тонн, у ній якраз 50 полет із ліками, кожна з яких сформована під потреби конкретного українського лікувального закладу. З другою поставкою нам допомагає американський меценат містер Амед Хан, із яким я познайомився через відомого вам мого друга Олеся, завдяки протекції Володимира Кличка. Допомога містера Хана знадобилася, тому що ми вже не справлялися із дуже складною логістикою. Вона передбачає не тільки процедури з пошуку ліків, закупівель, розміщення, фасування, перевезень, а й використання військових баз та літаків. Для мене знайомство з Амедом стало великою вдачею, тим більш, що після цієї поставки я запланував наступну операцію із забезпечення кількох новостворених українських добровольчих підрозділів.

Довідково. Американський доброчинець Амед Хан  експерт із проблематики територій бойових дій  невтомно евакуює людей із найнебезпечніших місць світу. Однією з останніх його місій був порятунок величезної кількості афганських біженців, включаючи 205 жінок-законодавців і суддів, цивільних співробітників іноземних збройних сил та перекладачів. В операції брали участь і українські миротворці-спецпризначенці, які доставили дорослих та дітей на чартерні літаки в аеропорт Кабула.

— Але ж містер Хан не єдиний Ваш соратник такого рівня?

— На щастя! Україна не покинута напризволяще, маючи в десятках країн численну плеяду друзів. Щойно, відклавши на три дні хірургічні операції, мав перемовини на саміті у Вашингтоні з послом України в США Оксаною Маркаровою, найпослідовнішим захисником України в Америці сенатором Джо Менчиним, конгресменами та губернаторами кількох штатів. Я був там бажаним гостем, адже мене знають в американських елітах. Раніше я працював у Національному інституті раку, лікуючи, зокрема, і членів президентських родин Бушів, Обама і так далі.

Американці хороші, добрі, але такі повільні — вони ще не в повному обсязі усвідомили, як мало в нас залишається часу. Тому на саміті я встав і сказав, що я, гордий громадянин Америки, вважаю себе ще й українським киянином. І запитав, чи усвідомлюють у США, яка катастрофа вже нависла над світом? Якщо наші європейські друзі почнуть взимку мерзнути й обмежувати себе в хлібах, якщо в них через російську агресію значно зростуть ціни, то вони муситимуть перестати бути нашими соратниками й платитимуть за енергоносії путіну — прецеденти вже мають місце. Тоді Америка за перемогу України заплатить набагато більше, ніж може дати їй прямо зараз.

З Джо Менчиним ми потім поговорили окремо. Він сказав, що я почутий, і він усіма силами прискорюватиме допомогу на рівні Сенату. Я йому вірю, бо він єдиний, хто здатен піти навіть проти позиції власної партії задля різкого й кратного збільшення фінансової допомоги Україні. Він дуже порядний і завжди тримає дане слово. Тому вірю, що я — тільки один із багатьох людей, у яких розривається серце від болю за Україну.

— Скажіть, будь-ласка, як Ви самі оцінюєте шанси нашої з Вами неньки на перемогу над росіянами?

— Це вдале запитання. До завідувача кафедри Північного медичного університету я був одним із найбільш затребуваних хірургів у Національному інституті раку в Америці, здійснив близько тисячі вдалих операцій. І як онколог жив та живу у професійному світі вірогідностей. Приміром, працюючи із пацієнтом, міркую: у його випадку є 80 відсотків вірогідності, що я діагностую ракову хворобу, 70 відсотків можливості, що після операції рак до нього не повернеться або що з шансами в 90 відсотків йому допоможе тільки цей комплекс ліків. Мій мозок за чверть століття на таке мовби заточений. Це спосіб оцінки шансів, так би мовити, у суцільному сіро-невизначеному спектрі обчислень. Але у випадку із нападом росіян на Україну я все бачу вже в чорно-білому діапазоні. Росія — чорне зло, Україна — світле добро. А перемагає завжди тільки світло!

— Ви разом із батьками переїхали до Сполучених Штатів у 1992 році, коли Вам було трохи за 18. Навчалися в коледжі Сієни, а потім у медичному коледжі Олбані. Стали знаним лікарем, громадянином США, де проживаєте вже 30 років. Що нині пов’язує Вас із Україною, окрім сильних патріотичних почуттів? Що вразило, коли Ви доставляли в квітні першу партію ліків та закуповували через Польщу для львівських та київських шпиталів карети швидкої допомоги?

— Все просто. До масштабної війни я бував у Києві часто, бо читаю там лекції. Там все моє коріння, рідний брат мами, нещодавно поховав на київському цвинтарі свою бабусю. Там багато близьких мені людей, і я був вражений тим, як, наприклад, війна змінила життя мого друга, з яким ми разом виросли в Києві. Це дитячий травматолог-ортопед Олександр Роговий. Удень він носить білий хірургічний халат, доглядаючи за малечею в дитячій лікарні в Києві. Але ночами тепер цей педіатр одягає лижну шапку і безстрашно патрулює вулиці свого району із рушницею в руках. Мені боляче і дивовижно бачити отакенну трансформацію когось настільки освіченого, щирого і миролюбного, як він…

Фото й відео з особистого архіву Геннадія Брацлавського.

11
2

Кореспондент АрміяInform
Читайте нас в Telegram

Захищаємо світ

00
00
00
rss.feed, Публікації