Саме цей бомбардувальник є носієм ракет типу Х-22, якими країна 404 постійно обстрілює Україну. Традиційно, АрміяInform дізналася, як на болотах…
Павло Зібров… Усі його регалії не перелічити: популярний виконавець, композитор, автор хітів, Народний артист України, викладач естрадного співу, голова Партії шанувальників жінок, керівник Театру пісні власного імені, суддя міжнародних пісенних фестивалів. Утім, головна його посада — справжній українець… Своїм яскравим талантом він підіймає моральний дух нашого народу, наших захисників. Про те, як змінилося його життя після 24 лютого, Павло Миколайович розповів у ексклюзивному інтерв’ю АрміяInform.
Ранок 24 лютого 2022 року…
Спокійно спав. Десь під ранок почув якісь гуркоти, вибухи… Перелякана дружина Марина кричить: «Паша, війна!» — Яка війна, — кажу: може десь у кар’єрі щось підривають?! А біля нас військові частини, у кілометрах семи-восьми, і вони туди вдарили. А там і Васильків не далеко, почали по ньому бити.
Потім вертольоти над будинком пролетіли низенько, а вони страшенно гудуть. Тож, я зрозумів, що це дійсно війна, що «брат слов’янський» поліз на нашу землю… Для мене це було, як обухом по голові, звичайно у перші хвилини — паніка, почали телефонувати рідним, знайомим…
За тиждень до російської агресії Марина побачила сон, що скоро буде війна, принесе горе нашому народові, що у нашої родини, як і у інших сімей, почнуться проблеми.
Минули два тижні. Наше село не зачепило, але поруч горіла нафтобаза… Далі побачили, як люди почали організовуватися у самооборону, блокпости. Біля нас гуркотіла, їздила важка техніка — напруга була страшенною. Наші знайомі, друзі були і в Ірпені, і в Бучі, і у Ворзелі… З ними тяжко було зв’язатися. Хтось із них переховувався у підвалах й берегли заряд своїх телефонів. Близька Маринчина подруга встигла виїхати з Ворзеля до Києва, за десять хвилин після цього міст підірвали на Новоірпінській трасі, а її сусіди опинилися в окупації.
Ми нікуди не збиралися, вірили, що у нас все буде добре: наші Збройні Сили мобілізуються. Ми просиділи два тижні, але на тлі обстрілів з’явилися проблеми зі здоров’ям. Бачу, що дружина хвилюється й не спить… Тоді ми вирішили: у машину і у Чернівці — до наших друзів.
«Кожен має боронити Батьківщину, як може»
Мені за шістдесят, призовний вік, як то кажуть, минув… (21 червня Павло Зібров святкуватиме 65 років. — Авт.). В армію не беруть. (Сміється. — Авт.) Кожен має займатися своєю справою: хтось зі зброєю в руках, хтось — на іншому фронті — на творчому, віддаючи увесь свій час та талант.
Я можу писати пісні — значить, маю оспівувати подвиг наших вояків, піднімати їхній бойовий дух, підійти до тероборонівців, заспівати з ними куплет якоїсь пісні просто на блокпосту, усміхнутися їм, підбадьорити, розказати якусь веселу історію… Це теж потрібно.
Знані, публічні люди— актори, композитори, співаки, мають іти в народ, спілкуватися… в бомбосховище, в підземний перехід, у метро. Дуже приємно, коли не лише дорослі, а й діти по 7-8 років упізнають, усміхаються, кажуть: «Дядя Паша, вуса — бренд!»
Коли зустрічаю наших вояків, виступаю перед ними імпровізовано, без апаратури, акапельно співаємо разом із ними народних пісень, Гімн України.
Війна показала, що наш український дух не здолати
Якщо раніше хтось знав лише перші слова Гімну, то зараз практично сто відсотків — від дітей малесеньких до стареньких! Реанімували повстанську пісню «Ой, у лузі червона калина». Набуває також популярності «Стефанія, мамо…» від Kalush Orchestra, що перемогла на Євробаченні-2022. Нині взагалі стали популярними українська пісня та українська мова.
Як це не дивно, путін додав нам національної свідомості. Й не за походженням, а по духу: і українці, і росіяни, і євреї та інші національності об’єдналися навколо прагнення перемогти ворога, цікавляться українським етносом, культурою, історією. Це колосальний об’єднавчий процес, який доводить, що наш український дух здолати неможливо!
Про суддівство в Міжконтинентальному онлайн фестивалі української патріотичної пісні United for Ukrainia
Цей фестиваль триватиме до Дня нашої Незалежності й придумали його наші українські іммігранти. У США є дуже популярне FM-радіо Каліфорнії — Radio Ethno FM 87.7 FM (USA — Sacramento), що віщає мовами етнічних спільнот. Ініціатором фестивалю стала Заслужена діячка мистецтв України Наталія Багмут, яка колись працювала на нашому національному радіо, а тепер робить авторський проєкт «Час української пісні» на цій станції. Вона торік улітку була тут, у Києві, ми зустрічалися. Після початку широкомасштабної війни Україна стала широко знаною й популярною на всіх континентах: і в Америці, і в Африці, і в Австралії… Раніше, що знали про нашу країну? Андрій Шевченко, брати Клички, «Динамо», Чорнобиль — раз-два й усе! А зараз Україну знають, нею пишаються, вона — на перших шпальтах світових ЗМІ.
Тож, у Наташі виникла ідея об’єднати українців, яких війна розкидала по всьому світу, й організувати цей музичний форум.
Узяти у ньому участь можуть усі охочі, з усіх країн. Треба лише надіслати запис пісні у своєму виконанні, кліп або просто відео (не важливо, професійний, напівпрофесійний або аматорський) й надіслати на електронну скриньку b-m-a-@ukr.net
Далі: і Оксана Пекун, і Оксана Білозір, і Олег Скрипка, і Іво Бобул, і Анатолій Матвійчук, і я, й інші члени журі прослуховуємо ці пісні та робимо свої помітки — ставимо бали. Я впевнений, що фестиваль відкриє нові таланти, найкращі твори лунатимуть і в нас в Україні, і в ефірах багатьох світових FM-станцій. Така домовленість уже є.
Пишаюсь своїм кумом і співавтором Петром Магою
За роки цієї війни, з 2014 року, я написав із Петром Магою чимало патріотичних пісень. Останні з них: «Чужа війна», «Мамине безсоння», «Сон про Україну». Зараз закінчую аранжемент, накладаю голос, здійснюю звукозапис нової нашої пісні «Я так хочу додому — обійняти всіх рідних» — про ті мільйони людей, які виїхали за кордон і зараз повертаються до України. Це пісня про тих людей, яких погнав путін зі своєї країни, зруйнував їхні домівки. Дружини, аби зберегти життя своїх дітей, поїхали до спокійних країн, а їхні чоловіки — пішли на війну.
Мені зручно з Петром працювати тому, що ми живемо в одному селі під Києвом. Він мій кум, родич і талановитіша людина: поет, драматург, режисер, Народний артист України. І якщо треба поміняти, щось додати в процесі роботи над піснею — він до мене або я до нього зайшов, або заїхав на велосипеді…
Буває, що за 15 хвилин написав пісню на одному подиху, а буває: мучишся, відчуваєш, що можна зробити краще. Моя дружина Марина — перший мій експерт, і я дуже довіряю їй. Коли вона переконує: «Паша, це повторчик… треба краще, ти можеш!» — я прислуховуюсь.
Плюс у мене ще є молодий експерт — донька Діана Зіброва. Вона дивиться з точки зору нових стилів, тенденцій і ритмів — «лупів», як вона каже, щоб сучасно звучало.
Петро Мага мені завжди вночі надсилає тексти і я також, люблю працювати, коли тиша. Я на дачі у себе пишу, в підвалі, у мене там інструменти — студія.
Зараз, коли почалася широкомасштабна війна, радіостанції починають активно крутити ці пісні, чого не було раніше.
Петро з перших днів війни пішов до територіальної оборони… Дивлюсь — він уже в формі, в екіпіровці, з автоматом. Потім він мені пише, що став командиром підрозділу ТРО, несе відповідальність за своїх людей. І не полишає писати чудові твори. У нього зараз має вийти збірка «Вірші з окопу». Хто на нього підписаний у Фейсбук, Інстаграм — можуть почитати їх. Вірші дуже сильні, вмотивовані, що піднімають дух українського солдата… Такі мудрі вірші, що, можливо й не могли з’явитися до війни. Я просто пишаюсь своїм другом, своїм кумом! Я хрестив його доньку Надійку — їй уже шістнадцять років.
У пісні «Чужа війна», яку я написав на вірші Петра Маги у 2015 році, є такі слова:
А в краденому домі
І щастя не живе,
І правда, що на всіх одна:
Матери России,
Заберите сыновей –
Это ведь не их война!
Але зараз я розумію, що вони не дослухаються до цього звернення. Інформаційна політика кремля — це кам’яна стіна, через яку не долітають жодні звуки. Хоча, членкині однієї-єдиної організації — «Комітету солдатських матерів росії» почули, побачили цей кліп і мені навіть написали: «спасибо Вам за наших ребят», але у них після цих публікацій, як то кажуть, почалися проблеми. Більше жодного відгуку на заклик не відправляти своїх дітей на чужу війну з рф не було…
Це й не дивно, адже з ранку до ночі по всіх федеральних каналах росії розповідають, що ми бЕндерівці, націоналісти, що тут їх ми будемо зустрічати з короваями та квітами… Але, ті, хто хоче знати правду, могли б знайти інформацію в Інтернеті.
Повалій, Лорак — які вони Народні артисти України? Якої України?
З 2014 року із багатьма перестав спілкуватися. Того року у мене закінчилася росія, російське радіо, російські гастролі… Раніше їздив до Сибіру, до Комі, де багато українців. Тепер немає жодного бажання туди їздити.
Колаборантів вистачає у різних галузях. Лорак, Повалій… Вони зробили свій вибір, і цей вибір не на користь рідної України. Які вони Народні артисти України? Якої України, яку вони собі намалювали: нацистську або фашистську Україну? У нас такої немає! Вони їздять по стадіонах, по площах, беруть участь в акціях «Z», підтримують путінський режим, налаштовують народ на війну, за те, що треба боротися, «за Донбас!», «Своих не бросаем!», перемогти хунту, фашистів…
Мене збентежило, коли Таїсія Повалій 9 травня цього року заспівала для російських генералів на сцені кремля «Пісню про рушник». Скажу чесно, я подивився це відео. Комок стояв в горлі… було соромно і боляче за колишніх друзів. Як ти, дівчинка, що народилась в українському селі, виросла в України, змогла її зрадити? Мені дуже шкода її мати та сина. Таким «українським артистам» — суддя Бог та український народ.
У них слід забрати й це почесне звання, і позбавити українського громадянства. Це може зробити Президент України. Тут рішення Верховної Ради не потрібне: Президент дає — Президент забирає.
Рядовим двічі побував із концертами в Афганістані
Строкову службу проходив з 1981 по 1983 рік в Ансамблі пісні і танцю Київського військового округу. У його складі двічі довелося побувати в Афганістані з гастролями. Виступали на імпровізованих сценах: на бортових машинах, у госпіталях. Був випадок, коли дали нам автомати й кажуть: «Хлопчики, давайте, ось там займіть оборону… сьогодні душмани беруть наші склади. Ви ж умієте стріляти, школу молодого бійця проходили?» Тож, того дня ми не співали, а стріляли.
Ще пригадую, як ми давали концерт для наших льотчиків, прилетіли на трьох вертушках: було нас десь 25-30 артистів, навіть чотири дівчинки з балету. А офіцери після концерту кажуть, що зараз має бути обстріл нашого летовища, але ми ще встигнемо спиртику випити, бутербродами закусити!.. по чарці, потім ще. Ледь нас закинули до цих вертольотів, ми відлетіли кілометри два і бачимо — там, звідки ми вилетіли, розриви йдуть. Ще б на 5 хвилин там залишились й нас би накрила артилерія душманська.
Театр пісні Павла Зіброва: всі пішли на фронт
Нині ми закрили театр пісні Павла Зіброва… Як то кажуть, усі пішли на фронт. Усі попередньо заплановані виступи та корпоративи скасувалися, перенеслися на невизначений термін. Дівчата поїхали у чужі краї, хлопці — хто в територіальній обороні, хто волонтерить… Залишився один звукорежисер, який наглядає за студією, зводить звукозаписи… Мій водій по ВОСу водій БМП, зараз на фронті.
Донька Діана допомагає благодійному фонду доньки Петра Маги — Маші, «Будемо жити», іншим волонтерським організаціям. Вона телефонує мені, каже, треба комусь допомогти, поширити чийсь благодійний рахунок…. Разом збирають кошти на амуніцію, каски, броніки, тепловізори.
5 червня я даватиму концерт у Іспанії й збиратиму кошти для Збройних Сил України, планую взяти участь у інших благочинних виступах у Європі та США.
Живемо вірою у Перемогу
Я бажаю нашим Збройним Силам віри! А вона у нас є. Що нас зараз тримає на білому світі у цей трагічний час? Віра, колосальна віра в Перемогу! Велика сила нашого українського духу! Ми маємо бути сильними, мужніми, ми захищаємо свій рід, свої сім’ї, своїх дітей, свою землю. Хоча наші родини у багатьох країнах світу зустрічають із обіймами, але там усе не таке: не така земля, не такі ліси, луги, села, люди, не та їжа, не той дім… А цей дім потрібно захищати! Кожен на своєму місці має робити свою справу професійно. Перемога буде нашою, однозначно. Світ за нас! Світло переможе темряву!
На концерті, присвяченому нашій Перемозі я, сподіваюсь, заспіваю пісню, яку ще тільки хочу написати. Ритмічну, щоб можна було марширувати під неї, водночас оптимістичну і лірико-патріотичну пісню — пісню, що підіймає дух й розповідає про велич Українського народу!
Фото з архіву Павла Зіброва
