Однак, сучасний воїн повинен не тільки знати способи точно «доставити» боєприпаси для ураження техніки чи живої сили противника, а й вміти захиститися від ворожих…
На четвертому місяці широкомасштабного російського вторгнення, коли здається, що вже розставлені всі крапки над «і» й немає ніяких підстав доводити хто є хто, деякі політичні лідери країн ЄС пропонують Україні поступитися окупантам власною територією заради угамування загарбницьких примх кремлівського карлика і збереження йому обличчя переможця. Іншими словами, піти на змови з вбивцями і терористами, щоб зняти обмежувальні санкції з країни-агресора, щоб Європа продовжувала вести з нею бізнес і в подальшому заробляти гроші на крові українців. Ціна, на погляд замовників цієї пропозиції, досить невелика: віддати території Луганської, Донецької областей, Херсон, Запоріжжя, ну і ще кілька міст, змиритись із втратою Криму. Проте отримати довгоочікуваний мир і спокій.
Процес умиротворення вбивць нагадує розмову вівці з вовком
Дуже цікаво, як уявляють собі цей процес дані «миротворці»? Керівництво України сідає за стіл переговорів із загарбником, скасовує всі фінансові претензії до нападника, прощає йому тисячі вбитих українців, сотні зруйнованих міст і осель, знищену економіку і підписує згоду на мир? Не важко здогадатися, що на це скажуть самі українці, ті, хто втратив за три місяці війни не тільки своє житло, майно, роботу, статки, а також рідних та близьких людей, яких убили або закатували російські нелюди. Але більш за все цей процес умиротворення вбивць нагадує принизливу розмову вівці з вовком.
Судячи з пропозиції торгу територіями в обмін на мир, можна здогадатися, скільки ресурсів задіяла нині московія, щоб розпочати масштабне лобіювання своїх інтересів серед прихильників по всьому світу. Але ті, хто вдався до озвучення таких пропозицій, мабуть, не уявляють, чим може обернутися не тільки для України, а й, насамперед, для всього цивілізованого світу така зрада національних інтересів і демократичних цінностей. Історичних прикладів та паралелей для цього більш ніж достатньо.
Чим закінчувалися для України і світу переговори з московитами та їхніми союзниками?
Достатньо згадати Українсько-російській договір 1654 року, коли Україна взамін вступу до протекторату московського царства отримувала незалежність. Все це закінчилося знищенням Гетьманщини, козацької Січі, русифікацією та перетворенням України на колонію московії. Не менш трагічна була доля перемовин Української Народної Республіки з радянською росією в травні-жовтні 1918 року. Вони теж закінчилися військовим вторгненням на територію України і ліквідацією української державності. Потім були сталінські репресії і знищення української свідомості, організація штучного голодомору 1932–1933 років. Не менш показовими за історичною аналогією і наслідками стали невдалі спроби відомих лідерів Європи домовитися із союзником Сталіна Гітлером у 1938–1940 роках минулого століття про гарантії безпеки для їхніх країн. Заради химерних обіцянок головного нациста світу про ненапад вони відмовлялися від створення антигітлерівської коаліції. У підсумку такої капітулянтської, незваженої політики губили все: території, людей, особистий авторитет.
На жаль, навіть здобуття незалежності у 1991 році не дало Україні гарантій захисту від спадкоємців радянського союзу під новою назвою рф. Почалися нескінченні пропозиції і вимоги перебування в колі кремлівських інтересів: СНД, митний союз, різноманітні слов’янські об’єднання, але всі вони зводилися до одного — утримання певного контролю над політичним та економічним розвитком України. Тому події Революції гідності, які привели до відмежування нашої країни від пострадянського минулого і прагнення долучитися до Європейського Союзу, викликали в кремлівських стратегів справжню паніку і агресію.
Пошук компромісів із людьми, які захопили твою країну, приведе лише до поразки
Анексія Криму і вторгнення на схід, що призвело до створення російських анклавів так званих ЛНР/ДНР на окупованій території, також вплинули на подальше загострення ситуації. Але світ і міжнародна спільнота замість ухвалення дійсно дієвих заходів для зупинки агресора, введення жорстких санкцій, знову почали пошук компромісів і варіантів домовленостей. Так, вони були досягнуті, але жодне з них російська сторона за всі 8 років війни так і не виконала: починаючи з припинення вогню, відведення важкого озброєння, розведення сторін та інших заходів забезпечення безпеки. Ми втратили тисячі громадян України, але ні на крок не наблизилися до миру. Навпаки, саме політика досягнення компромісів із ворогом і призвела до початку широкомасштабного вторгнення в Україну. «Безкарність викликає вседозволеність!» — цей вислів повністю підтверджує рішення росії про початок так званої спеціальної операції.
Сьогодні для окупантів може бути тільки одна пропозиція — негайно піти з території України. І ця пропозиція повинна звучати від усього світового суспільства. Але для цього недостатньо лише слів, вони повинні бути підкріплені діями. Україна чекає від наших партнерів не тільки моральної підтримки. Українська армія веде героїчну боротьбу з російської армією, і гостро потребує сучасної зброї: важкої артилерії, танків, засобів ППО. Саме ці аргументи будуть найбільш впливові в розмові із загарбником і наблизять довгоочікуваний мир.
