ТЕМИ
#ТЕРОБОРОНА #СОЦЗАХИСТ #СПОРТ #РАШАБУМ #ЛАЙФХАКИ #ООС #КОРУПЦІЯ #ІНФОГРАФІКА

Роман Безсмертний про «шкарпетки Трюдо» й агресію росії…

Прочитаєте за: 7 хв. 16 Травня 2022, 9:44 29

АрміяInform уже писала, що у США вивчають можливість визнання росії державою-спонсором тероризму. Про те, як світ може допомогти Україні здолати терористичні війська російського агресора, ми запитали політика, дипломата, науковця, викладача Інституту міжнародних відносин КНУКіМ та Національного педагогічного університету ім. Драгоманова Романа Безсмертного.

— Романе Петровичу, ще у 2019 році в ефірі одного з українських телеканалів ви сказали, що визнання росії спонсором тероризму буде її кінцем як сучасної держави. Як, на вашу думку, мають діяти наші дипломати, аби демократичні країни допомогли нам якнайшвидше здолати російського агресора?

— Усе, що робить зараз Україна, подавши позов до Міжнародного суду ООН у Гаазі, який у підсумку наказав росії «негайно зупинити військові операції», звернення Верховної Ради України до Палати представників та Сенату Конгресу Сполучених Штатів Америки із закликом вжити необхідних заходів з метою визнання російської федерації державою-спонсором тероризму й ціла низка інших кроків спрямовані на одне — ефективно використати міжнародне право, аби вплинути на її поведінку і дії.

Останні події — підписання 9 травня президентом Сполучених Штатів Америки Джо Байденом закону про ленд-ліз, визнання 10 травня Сеймом Литовської Республіки росії терористичною державою — свідчать про явні успіхи нашого уряду в цьому напрямі.

Ну а те, що зараз робить кремль, — це насправді спроба зруйнувати усю систему міжнародного права.

— Яке місце і роль Сполучених Штатів Америки у збереженні цієї міжнародної системи безпеки?

— Сполучені Штати Америки — це чи не єдина країна у світі, в якій на реалізацію Міжнародної конвенції про боротьбу з фінансуванням тероризму ухвалено національне законодавство. Основними нормативними актами у цій сфері є Акт про міжнародні надзвичайні економічні повноваження, Акт про боротьбу з тероризмом і так званий Акт патріота США.

Частина з цих санкцій, які передбачені відповідними законами США, вже реалізується. Це обмеження щодо фізичних осіб, юридичних осіб, вплив на ринки високотехнологічні, сировинні, енергетичні, аграрні…

Але чому цього недостатньо? Список держав — спонсорів тероризму, це офіційна позиція Державного департаменту. США застосовує жорсткіші політичні та економічні санкції не лише до цих країн, а й до її союзників. Це щодо того, як у цій ситуації визнання росії державою, що фінансує тероризм, може вплинути на такі країни, як, наприклад, Угорщина, Сербія, Китай, Північна Корея, Куба…

— Деякі з цих країн і самі перебувають у переліку держав-спонсорів тероризму…

— Так, нині у цьому списку Куба, КНДР, Сирія та Іран. По суті, у політичному сенсі цей список чітко відмежовує цивілізований світ, який у своїй діяльності базується на основі норм міжнародного права, від нецивілізованих країн або тих, хто займається руйнуванням системи міжнародного права.

Такими діями вони намагаються формувати субсистеми на кшталт Нормандського формату, Мінських угод, «5+2» — по Придністров’ю…

— У людини обізнаної виникає запитання: якщо є Рада Безпеки ООН, для чого тоді потрібні перелічені вами формати?

— Це питання логічне. Є необхідна нормативна база, операційна система… Навіщо тоді створювати додаткові переговорні майданчики? На мою думку, це механізм, через який подібні держави, в нашому випадку — російська федерація, руйнують чинне міжнародне право і створюють паралельний йому аналог. Я б його назвав його субправом.

Так от, у цьому випадку ці кроки, що і робить Україна через Міжнародний суд ООН, через звернення до США, — кристалізація цієї ситуації…

— Чому це вкрай важливо?

— Річ у тім, що ті рішення Міжнародного суду, які вже були ухвалені стосовно оцінки агресії російської федерації і негайної зупинки та виведення військ, дають можливість і аргументацію говорити про необхідність внесення змін до Статуту ООН щодо вето постійного члена.

Тут виникає дуже цікава річ, яку сьогодні мало хто помічає! Але якщо Рада Безпеки ООН з причин застосування свого права вето постійним його членом не в змозі ухвалити відповідне рішення, то, виходячи із рішення Міжнародного суду ООН, у такому випадку питання до розгляду може брати сама Генеральна Асамблея ООН.

Ви мені зараз зауважите, що рішення Ради Безпеки є обов’язковими по статуту, а рішення Генеральної Асамблеї є рекомендаційними.

— І справді…

— Це дійсно так. Але річ у тім, що виходячи з неможливості або бездіяльності Ради Безпеки ООН Генеральна Асамблея може брати, як головний суб’єкт цього процесу, окремі розпорядчі функції. Звідси — оцей комплекс дій, які вживає Міністерство закордонних справ, Генеральна прокуратура, політичне керівництво України щодо взаємодії з президентом Сполучених Штатів Америки, Державним департаментом, Пентагоном — вони дають можливість по всьому цьому фронту розпочати роботу.

Така робота, це важливо пам’ятати, реалізується вперше у світі. Але якщо зараз усе це пройти, то в результаті, я в цьому переконаний, можна говорити про внесення змін у Статут ООН, за якими постійний член РБ, якщо він бере участь у війні чи у якомусь конфлікті, позбавляється права накладати вето на резолюцію з цього приводу.

— Пам’ятаю, що дискусія про необхідність таких змін після збиття літака МН17 у липні 2014 уже точилася. Але ж цю норму й досі ще не реалізовано у Статуті ООН…

— Цього справді немає у Статуті. Ви згадали катастрофу малайзійського боїнга рейсу МН17… Факт того, що через відповідні вказівки міністра оборони, політичного керівництва росії було завдання збити літак, — доведений і може стати додатковим аргументом для впровадження змін у цю міжнародну угоду.

— Романе Петровичу, ви вважаєте, що достатньо, якщо у Статуті ООН з’являться ті норми, про які ви кажете? У зв’язку із розв’язанням росією широкомасштабної війни проти України, деякі політики тепер кажуть про необхідність докорінної перебудови усієї системи світової безпеки…

— У нас наразі вибір такий: або покарати того, хто ламає міжнародне право, або покарати тих, хто його дотримується. Мені це нагадує приклад, коли у класі 26 учнів. 24 з них прийшли й уважно слухають урок, а два його прогуляли. І учитель починає сварити цих 24. Спроба поламати систему міжнародного права зараз — це покарання більшості країн світу, котрі свято дотримуються його норм. Поява порушників, таких, як росія зі своїм сателітом — Білоруссю, або Північна Корея з Кубою, або намагання загравання з рф політичних керівництв Угорщини, Сербії — не привід руйнувати ООН, до якої входять 193 країни світу.

Колись, давним-давно, коли ми виходили з дому, я запитав свого діда: «Чому ти не зачиняєш двері, а лише ставиш віника?» Він каже: «Онуче, зрозумій: замки, закони та правила — це для чесних людей. Для нечесних існує тюрма». На моє переконання, дискусії тут не може бути.

— Пане Романе, чому у 2014 році, після анексії українського Криму та окупації деяких районів Донбасу, Державний департамент США відмовився зарахувати росію до списку держав-спонсорів тероризму, адже тоді можна було б запобігти 24 лютому цього року?

— Відповідь буде риторичною… Причина в тому, що до всього треба дійти. І світ — він дуже інертний, він дуже важко, особливо важко визнає правила. От, знаєте, світ живе більше за законом: «Правила існують для того, щоб їх порушувати». Я займаюся такою сферою, як міжнародні відносини, більшість свого життя. І там є святе правило, яке зараз назвали «шкарпетки Трюдо». Ну не заведено було, щоб високопосадовці одягали кольорові шкарпетки на офіційні зустрічі. Але прем’єр-міністр Канади Джастін Трюдо це робить. Є одна умова: якщо ти зробив так, що це всі наслідують, — значить, це правильно.

Те, що трапилося у 2014 році — не «шкарпетки Трюдо», це виклик, який був пов’язаний зі спробою знищення людства як такого.

Спочатку у 1932 році, коли до влади в Німеччині прийшла нацистська партія й почалося згортання парламентської демократії, а далі — гоніння на євреїв, світ волів не помічати цього заради чогось більшого — миру у Європі…. Так і у 2014 році демократичні країни не зуміли ефективно протидіяти анексії Криму і війні, розв’язаній у Луганській і Донецькій областях.

— Тож є ризик, що демократичні країни можуть наступити на ті самі граблі, що й перед Другою світовою війною?

— Ви абсолютно правильно кажете… Не можна не враховувати трагічних уроків історії. Згадаємо Лігу Націй. Замість того, щоб її оптимізувати, лігу просто поховали. Так само і тепер дехто каже: давайте нове щось придумаємо замість ООН. І що, знову з нуля?..

Зараз іде війна. І речі, що нині відбуваються навіть у її інформаційній царині, перебувають «за межею». Ну от, скажімо, починає кремль говорити про використання ядерної зброї. Самі слова «ядерна зброя» мають викликати жорстку реакцію світової спільноти! Якщо цього не робити, зі слів вона може стати реальністю.

І ще є один нюанс, про який я увесь час, даруйте, «каркаю»… Але його не чують. Якщо взяти Статут ООН, — 46-та, 47-ма, 48-ма, 49-та статті передбачають існування Військово-Штабного Комітету і Збройних сил ООН.

От дивіться, скільки з 1945 року минуло часу!.. Ми знаємо про існування Військово-Штабного комітету? Ні! Ми знаємо про Збройні сили ООН? Ні!

— Чому це не було реалізовано?

— Справді, чому? Бо далі виникає запитання: чому ООН не може діяти так, як це передбачено статутом? Так само, ворог не пускає Міжнародний Червоний Хрест на територію, яка потерпає від війни, де перебуває цивільне населення. А світ просто сидить і моргає, дивлячись на це!.. А між іншим, за це має бути найжорсткіша санкція.

— Що слід робити зараз у дипломатичному сенсі, аби ми якнайшвидше перемогли ворога?

— Звичайно, наша перемога залежить головним чином від героїчних Збройних Сил України. Найважливіше, що тепер потрібно зробити у сфері міжнародного права, — це переконати всіх, що рятувати цивілізований світ мають не лише українці. Ми повинні дякувати нашим союзникам за те, що вони роблять для нас зараз, але довести їм, що робити це слід ще активніше…

— Романе Петровичу, зараз не на тему нашого інтерв’ю… Ви також на собі відчули жахіття окупації у вашому рідному Мотижині…

— Я з 27 лютого по 27 березня перебував в окупації… Там російські терористи убили мого однокласника Ігоря Сухенка, його дружину — старосту села Ольгу і сина Сашка… Я вижив, але мені нестерпно боляче.

— Царства Небесного! Страшно подумати, що могло статися, якби ви потрапили до рук рашистів — вони обов’язково б цим скористалися!

— Моє щастя, що вони просто не знали, хто я такий…

— Дуже дякую за докладні відповіді!

Кореспондент АрміяInform
Читайте нас в Telegram