Його військовий шлях практично збігся з періодом найбільшої трансформації українського війська. Від командира взводу — до командира бригади. Від війни, де значну частину поля…
Коли розпочався Майдан, Сергій працював у Росії. Каже, як тільки побачив новини, одразу зрозумів: «пахне війною». Першим же рейсом примчався додому. Інших варіантів у нього не було — не так виховали, до того ж — удома двоє синів.
З весни 2014-го чоловік завжди на передовій, лиш обстановку іноді змінює. Наразі служить в одній частині із синами і щоденно тішиться, наскільки все ж таки правильні цінності зумів їм прищепити.
— Починав із мобілізації. На той час для мене взагалі не було різниці, в якому підрозділі захищати Україну. Головне, аби не відсиджуватись у тилу, а бути саме там, де гаряче. Перше бойове хрещення — визволення Слов’янська. Що сказати — отримав те, що хотів. Гаряче було. Пізніше були ротації в Авдіївці, Верхньоторецькому, Горіховому, і кожна — зі своїми «сюрпризами».
Одразу після завершення мобілізації підписав контракт, служив в одній з окремих мотопіхотних бригад. Там прослужив до 2019-го. Перевестись вирішив, аби бути разом із синами, адже з 2014-го родини практично не бачив. Якщо про службу старшого сина Сергій знав, то молодший пішов воювати ще в 17 років. Батько ж був переконаний, що малий продовжує навчатись.
— Я був на передовій, виїхав у місто з побратимами і раптом наштовхнувся на сина. Можна було навіть не запитувати, що він тут у свої 17 років робить. Надто вже дорослим став у нього погляд. Але ж, що хотів? Сам намагався виховати синів достойними чоловіками! Звісно ж, обійшовся без ганебних спроб випхати його назад додому. Навпаки, гордо потиснув руку!
Сергій каже, що в частині мало залишилось «старожилів», які воюють із 2014-го. Багато прийшло молодих і недосвідчених. Тож він радісно ділиться досвідом із молоддю, усе підказує та підтримує в будь-яких ситуаціях.
читайте також:
— Старший син — головний медик батальйону, молодший — у розвідці. Дружина не надто в захваті від такого стану справ. Але, на скільки могла, звикла. До того ж тепер разом із синами. І спокійніше від того. Скажу по правді, розуміють нас не всі. До прикладу, мій рідний брат проживає в Москві, намагався кілька разів виказувати свої «аргументи» після промивання мізків телебаченням, на штиб «наш дід воював!» тощо… Добре їх там прозомбували…
І Сергій, і його сини налаштовані рішуче — без перемоги додому не повертатись! А тим часом вдома підростає маленький онук. Нещодавно здивував Сергія своїм проханням: «Діду, ти мені танк привезеш? Тільки справжній!». Бойовий дідусь віджартовується: «З малечку нове покоління готуємо, вже на зброї розуміється…»
