Трактори знищують швейцарський сир, польські яблука та норвезького лосося… Цю сцену можна було спостерігати 2014 року, коли «скрєпоносні» росіяни вирішили знищувати продукти Євросоюзу. Саме такою була відповідь громадян РФ на економічні санкції Брюсселя. Якщо без іронії, то вкрай важливо розібратися в суті та ефективності санкційних обмежень Заходу відносно Росії за агресивну політику проти України. Тим більше, що нині формується новий пакет санкцій з боку США, Великої Британії та Євросоюзу через російську військову ескалацію на кордонах з Україною.
Санкції є дипломатичним інструментом держав чи міжнародних організацій, який спрямований проти інших країн з метою захисту національної безпеки та дотримання міжнародного права. Історія знає багато прикладів санкцій, наприклад, США проти Куби після приходу до влади Ф. Кастро, торговельні обмеження для Південної Африки за часів режиму апартеїду, економічні санкції США проти СРСР за часів «холодної війни». Санкції можуть бути різного характеру — дипломатичними, економічними, спортивними, екологічними та військовими.
Сучасна санкційна історія американсько-російських відносин сягає ще 2012 року, коли Конгрес США ухвалив Закон Магнітського, де було визначено перелік росіян, які порушують права людини. Що цікаво, незадовго до цього, американські політики врешті-решт скасували відносно Росії положення поправки Джексона — Веніка 1974 року, яка накладала обмеження на торгівлю з Москвою через порушення прав людини в СРСР. Іншими словами, було оновлено попередні юридичні обмеження Вашингтона, спрямовані проти Москви.
Довідково. Сам закон було названо за прізвищем аудитора Сергія Магнітського, який викривав корупційні схеми російських високопосадовців — за що був засуджений та помер у в’язниці в листопаді 2009-го. Для США ця смілива постать стала символом боротьби з правовим свавіллям Кремля, а його смерть стала формальним приводом до більш жорсткої розмови з російським керівництвом. Після цього схожі документи затвердили Естонія, Латвія, Литва, Європейський Союз, Велика Британія, Канада, Косово та Гібралтар.
А 2016 року було ухвалено Глобальний закон Магнітського, згідно з яким за порушення прав людини наставали юридичні наслідки й поза територією Росії. Для України це шанс долучитися до міжнародного тиску Кремля за утиски кримських татар на території окупованого Криму та тортури над місцевим населенням окремих районів Донецької та Луганської областей. Тим більше, що інші країни, наприклад Чехія, планують запроваджувати нові санкції проти Росії через подібні причини.
Ретроспективно нагадаємо, що Вашингтон увів секторальні санкції проти Москви у 2014 році через окупацію росіянами частини українських територій. Мова йде про конкретні підприємства чи установи секторів фінансів, оборони та енергетики, співпраця з якими заборонена громадянам США.
З того часу розширився перелік причин запровадження нових санкцій: використання Москвою енергетики з геополітичною метою («Північний потік—2»), російське військово-політичне втручання в Сирії та Венесуелі, порушення прав людини, незаконна торгівля з КНДР.
Ключовими документами, які зробили санкції США проти Росії можливими, були: Закон Магнітського 2012 року, Закон про підтримку суверенітету, цілісності, демократії та економічної стабільності України 2014 року, Закон про підтримку свободи України 2014 року, Закон про протидію російському впливу в Європі та Євразії 2017 року та Закон про охорону європейської енергетичної безпеки 2019 року.
Експосол США в Україні (2003–2006) та директор програми Євразії аналітичного центру «Атлантична рада» Джон Гербст під час круглого столу «Як підтримати Україну та відвернути агресію з боку Кремля», організованого за підтримки Фонду Віктора Пінчука 31 січня, заявив, що очікуються три речі від адміністрації Байдена: «це нові санкції проти Росії, збільшення військової допомоги Україні та посилення НАТО на кордонах з Росією».
Загалом, на думку аналітиків Атлантичної ради, позиція США має бути сильнішою щодо Москви.
Саме тому питання подальших санкцій США проти Росії нині є серед головних тем для американських політиків, хоча це актуально й для європейців. Ще з 2014 року говорять про (славнозвісне) відключення Москви від міжнародної міжбанківської системи SWIFT. Але поки що цього не сталося, хоч такі дії були здійснені стосовно інших авторитарних режимів — Ірану та КНДР.
Навесні 2014 року ЄС теж запровадив санкції проти Росії через окупацію (офіційно на рівні ЄС вказується термін «анексія») Криму. Обмеження Євросоюзу, зокрема, стосувалися російського сектору оборони, енергетики, товарів подвійного призначення та фінансової сфери. Щороку санкції оновлюють, а наявні є чинними до 31 липня 2022 року.
Але це стосується виключно економічних санкцій, адже є ще й персональні санкції: у поточному списку вказано 203 особи та 51 компанія й формування (представники окупаційної влади в Криму, бойовики на Донбасі та російські політики). Вони завершуються 15 березня цього року, а переглядають їх кожні 6 місяців. Їхня суть полягає в тому, що відповідним особам заборонено в’їзд до країн ЄС, а їхні банківські рахунки заморожені.
Через те, що російська окупація Криму була офіційною причиною запровадження санкцій, частина юридичних обмежень Брюсселя стосується й економіки півострова. Третя категорія санкцій передбачає заборону на імпорт та експорт товарів і технологій до Криму, а також заборону туристичних послуг. Ці норми чинні до 23 червня 2022 року, а їхнє продовження розглядають щорічно.
Аналогічно такі впливові міжнародні фінансові структури як Європейський банк реконструкції та розвитку й Європейський інвестиційний банк не можуть видавати кредити в Російській Федерації. Щоправда, це аж ніяк не заважає Росії використовувати Швейцарію (та інші офшори) для фінансових маніпуляцій з енергетикою. Скандальний російсько-німецький газогін «Північний потік — 2» зареєстровано саме в Швейцарії — і це не випадково.
Серед важливих дипломатичних кроків було виключення Росії з «Групи восьми» у 2014 році. Тоді це об’єднання переформатувалося на «Групу семи» (Велика Британія, Італія, Канада, Німеччина, Франція, США, Японія). Торік 18 березня в офіційній заяві міністрів закордонних справ вищезгаданих країн вказувалося, що «Велика сімка» дотримується запровадження санкцій та продовжить стояти за підтримку незалежності, суверенітету та територіальної цілісності в рамках міжнародно визнаних кордонів. Крим — це Україна«.
Аналогічні заяви були зроблені в грудні 2021 року, коли Росія дислокувала на кордонах з Україною 100 тисяч військ. Таке накопичення російської армії, підтверджене даними американської та української розвідки, дало можливість говорити про загрозу повномасштабної збройної агресії проти нашої держави. Хоча відзначимо, що Росія послідовно з 2014 року застосовує агресивні дії щодо України — у військовому, економічному та інформаційному вимірі. Тому «Група семи» у своїй заяві від грудня робить акцент на засудженні «російського військового нарощування та агресивної риторики щодо України».
Довгостроковими наслідками санкцій за ці 8 років можна вважати різке знецінення рубля, загострене падінням світових цін на нафту (якраз починаючи з 2014 року).
Згідно з даними Дослідницької Служби Конгресу США потенційні санкції проти Росії стосуватимуться призупинення запуску газогону «Північний потік — 2», а також експорту американських технологій до США й російських фінансових установ.
Гостьовий науковий співробітник Фінського інституту міжнародних відносин, а також представник Мережі міжнародних санкцій Женеви Марія Шагіна вважає, що Москва не хоче повторити санкційний досвід Ірану (який втратив 30% обсягів міжнародної торгівлі), тож активно впроваджує альтернативні фінансові механізми. «Вплив (відключення від системи SWIFT. — Ред.) на російську економіку буде однаково руйнівним, насамперед у короткостроковій перспективі. Росія досить залежна від SWIFT через багатомільярдний експорт вуглеводнів, номінованих у доларах США».
Детальніше про санкції, які запровадили щодо РФ окремі країни, та в яких секторах, читайте в наступних матеріалах.
Фото Сергій Йолкін, фонд Віктора Пінчука
